Ламати - не будувати

22 May, Розділ Агрополітика, переглядів 5 129

Аграрна освіта в Україні зародилася в кінці ХІХ століття, сформувалася у 1920-х роках, розвинулася в 1970-1990, а протягом останніх 19 років стала реформуватися відповідно до вимог Болонського процесу.

alt Та яких перетурбацій не зазнавали б аграрні навчальні заклади, їхня хліборобська специфіка не дозволяла їм відриватися від землі, від аграрного виробництва, змушувала триматися одне за одного, утворюючи систему, підпорядковану Мінагрополітики.

Протягом двох останніх десятиліть аграрна освіта змушена була реагувати на ситуацію в АПК та й загалом в економіці країни, а також на процеси, які відбуваються в аграрній освіті провідних країн світу. Певна річ, фінансові можливості для впровадження новацій були обмежені. Та брак ресурсів компенсувався ентузіазмом, творчістю, винахідливістю. Тож у результаті було зроблено в десятки, а й то й сотні разів більше, ніж витрачено.

Закордонні колеги дивуються: як можна було з нічого зробити щось? Нині до системи аграрної освіти входить 23 ВНЗ, 9 із яких мають статус національних, 118 коледжів і технікумів, 35 інститутів післядипломної освіти, 85 навчально-дослідних господарств, 14 науково-дослідних інститутів, 67 проблемних лабораторій. У навчальних закладах цієї системи навчається 258 тисяч студентів - ціла аграрна армія.

Іще один момент, важливість якого стане вам зрозумілою далі: у користуванні аграрних ВНЗ, коледжів і технікумів - понад 100 тис. га землі.

Останніми роками для вдосконалення ступеневої освіти за прикладом провідних західних ВНЗ на базі університетів стали формуватися регіональні університетські центри, до яких входять технікуми, коледжі, науково-дослідні інститути, дослідні господарства. Кожна ланка системи доповнює одна одну. В цілому вони утворюють автономний організм, який усвідомлює і alt сам себе, і свою роль в АПК, а отже, прагне її підвищити, продукує знання, інновації, зберігає й розвиває народну культуру.

Останнє спало мені на думку, коли побував у Немішаєвському науково-методичному центрі (НМЦ) аграрної освіти, який можна назвати її мозком і душею. Тут досвідчені педагоги, психологи, науковці-аграрії розробляють методику викладанння аграрних, загальноосвітніх дисциплін і виховної роботи, упорядковують навчальні посібники.

Є у Немішаєвському НМЦ об'єкт, який не зустрінеш в освітянських закладах іншого спрямування - Музей українського костюма та писанки. Його експозиції вражають заглибленням в історію, скрупульозністю відтворення давніх традицій, талантом і щирістю викладачів і студентів - творців і збирачів предметів народного побуту та творчості. Ось де родзинка аграрної освіти - у її зв'язку з землею, хлібом, селянством. А взяти Всеукраїнський фестиваль художньої творчості студентів „Софіївські зорі". Яка ще освітянська система в Україні має подібне багатство?

Аграрна освіта добре усвідомлює свої проблеми. Попри всі надзусилля, розвиток міжнародних зв'язків, жоден із вітчизняних ВНЗ, і в тому числі аграрних, не входить до когорти 500 найкращих навчальних закладів світу, яка визначається за так званою Шанхайською методикою. Щоправда, дуже близький до цього Національний університет біоресурсів і природокористування, дипломи якого вже визнали кілька десятків провідних університетів світу. Отже, якість підготовки фахівців для аграрних освітян - завдання номер один.

Задля цього перебудували навчальні програми. Якщо ще три роки тому співвідношення теоретичних і практичних занять у навчальних програмах становило відповідно 60 і 40%, то тепер - навпаки. Дуже важко було донедавна організовувати курсові та переддипломні практики для студентів. Приватники неохоче відкривали їм свої технологічні карти, бухгалтерські документи і в той же час скаржилися на низький рівень практичної підготовки випускників аграрних вузів. Мовляв, приходить такий теоретик в село і не знає, де в корови дійки.

alt Та останнім часом у політиці аграрних підприємств став відбуватися поворот у бік відновлення кадрової роботи. Це, мабуть, тому, що фахівці радянської школи пішли на заслужений відпочинок. Не привозити ж агрономів і зоотехніків із Голландії!? Знаю чимало випадків, коли великі й середні агропромислові компанії стали придивлятися до студентів аграрних ВНЗ ще з 2-3 курсу, запрошучи їх на практику, на роботу, таким чином поступово формуючи для себе фахівців, які їм потрібні. Наприклад, асоціація «Союз птахівників України» щороку проводить конкурс „Золоте курча", на якому відбирає кращих старшокурсників і випускників для своїх підприємств. Але остаточного перелому в психології аграріїв, на жаль, ще не відбулося. Більшість із них і досі вважає, що забезпечення АПК висококласними фахівцями повністю має лежати на державі.

Доводиться їх схиляти до цієї роботи. Торік за наказом міністра аграрної політики утворено 21 територіальний навчально-науково-виробничий комплекс. Йдеться про те, аби аграрні університети, коледжі та технікуми, що розташовані на певних територіях, мали постійну навчально-виробничу практику на базі кращих сільгосппідприємств. Такі комплекси будуть мати аудиторії, гуртожитки. Чудовий задум. Але реалізується він дуже повільно через брак коштів. Щоправда, окремі аграрні університети, не чекаючи манни небесної, стали домовлятися з господарствами про створення філіалів кафедр. Аби можна було провести виїзне заняття безпосередньо у полі, де сіється, чи в коморі, у якій зберігається та обліковується вирощена продукція, або на фермі і т.д.

Та найболючіша проблема у тому, що половина випускників аграрних ВНЗ, технікумів і коледжів не повертаються у село. Чому? Бо мрії випускника і сільська дійсність - небо і земля. Немає роботи, зарплати, землі, наречених, клубу, Інтернету. Багато чого немає. Одне слово, повна безпросвітність і безперспективність. Директор Департаменту аграрної освіти, науки та дорадництва Мінагрополітики Тетяна Іщенко розповіла про такий випадок. Серед учасників зльоту відмінників та іменних стипендіатів „Лідери АПК ХХІ століття", який відбувався у Дніпропетровську, було проведено анкетування. 90% опитаних заявили, що до села не повернуться. Проте, коли побували в „Агро-Союзі" (с. Майське) і ознайомилися там із технологіями світового рівня, попросили повторити опитування, аби написати в анкетах, що вони згодні жити в селі при умові, що працюватимуть в такому господарстві як „Агро-Союз". Тобто на першому плані у юнаків і дівчат - не заробітна плата, не комфортні умови, а можливість самореалізації, перспектива фахового зростання, - дійшла висновку Тетяна Дем'янівна. Ясна річ, що зусиль аграрної освіти у розв'язанні проблеми кадрів для села недостатньо. Треба, щоб про це дбало все суспільство.

Олександр КАРПЕНКО

Закінчення теми -

у наступному номері нашої газети.