МИСЛИВЕЦЬ ЗА «ЗОЛОТИМ» ЗЕРНОМ

16 October, Розділ Агрополітика, переглядів 5 184

"Бути агрономом добре, та мені особисто в цій професії не вистачає творчості," - ми стоїмо з відомим селекціонером, кавалером ордена княгині Ольги, кандидатом сільськогосподарських наук Олександрою Матрос на експериментальному полігоні Носівської селекційно-дослідної станції, що на Чернігівщині. Навкруги колосяться створені нею вівси, яким вона присвятила понад 35 років свого життя і якими вже традиційно сіється вся Україна. Останнім часом вчена активно працює над виведенням українських сортів голозерного вівсу, тобто з зерном без оболонки. Селекціонер перша і єдина в країні, хто намагається довести світові: наші надбання в цьому напрямі не гірші, ніж французькі, польські чи російські.

Ким бути - агрономом чи селекціонером?

- Олександро Пилипівно, чому Ви колись обрали саме цю професію?

- Обрала її не випадково. Будучи студенткою, а я навчалась на агронома, ми часто їздили до селекціонерів. Одного разу, коли ми приїхали на Білоцерківську дослідну станцію, я побачила, як працює селекціонер - лауреат Ленінської премії, яка створила одноростковий цукровий буряк. У неї руки були такі порепані, як у людей, що порають корів і поросят. Але це була і велика честь тоді, в 50-ті роки. Мені було дуже цікаво. Ще на одній селекційній станції я побачила, як працював селекціонер Горлач. Тоді й порівняла їх роботу і роботу агронома. Агроном - виробник, а творчої думки, твого безпосереднього внеску, творіння - немає.

Тож переосмисливши свої бажання, вступила я до аспірантури в Києві, навчалась у видатного селекціонера М. О. Зеленського. Він був великим вченим, вчителем, мав свій підхід до кожної людини. Ми щиро називали його "батьком". Аспірантів у Зеленського було чоловік 80, серед них багато майбутніх талановитих селекціонерів - Герой України Моргун, Заїка, Кравченко та інші. Селекціонером стала і я. Більшу частину свого життя працюю на Носівській селекційно-дослідній станції.

Довідково. Носівська селекційно-дослідна станція (нині - Чернігівського інституту АПВ УААН) заснована Чернігівським земством у 1912 році. Займається селекцією озимого жита, вівса, ярого ячменю, конюшини лучної, люцерни, цибулі та огірків. Станція відома в державі як авторитетний виробник якісного насіння високих генерацій, як установа, що веде первинне насінництво 25 сортів власної селекції. Протягом останніх 3-х років до державного сортовипробування передано 12 сортів.

Ноу-хау селекціїї: зерна без оболонок

- Давно займаєтесь голозерними вівсами?

- Років двадцять... Але державі він ні тоді, ні зараз не був потрібний. Голозерний овес вимагає великих затрат - по врожайності він менший від плівчастого майже на 30% і потребує більше уваги, дещо іншого агротехнічного підходу. Та при цьому плівка у плівчастих вівсів займає ці 30%, тому по врожайності виходимо один на один.

- А в чому ж плюси голозерних вівсів? Навіщо Ви за них взялись?

- Плюси в тому, що звичайним вівсом інтенсивно не викормиш худобу, бо в нього дуже товста плівка, тож затримується засвоєння протеїну. У голозерного вівсу плівки нема і засвоєння білку надзвичайно високе. Такий овес може заміняти соєвий шрот, кукурудзяний шрот. На крупу його не треба переробляти, облузувати.

- В Україні сіють голозерні вівси?

- У 2000-го році до нас завезли іноземні сорти голозерного вівсу: спочатку "Абель", а потім два французькі. Я не змогла з цим змиритись і розгорнула свою наукову роботу по цим вівсам. Це ж треба, завезли три іноземні сорти, а власного українського немає! А голозерний овес - це «золоте» зерно. Іноземні країни його вирощують не один десяток років, давайте й ми привчатись. Я побувала в Білорусі: там з Польщею працюють вже 30 років, вивели 2 сорти своїх голозерних вівсів. Росія раніше голозерними не займалась. А сьогодні там вже районовано 3 сорти. Значить, Україна теж не повинна відставати!

- Які конкретні напрацювання маєте по голозерним вівсам?

- Один сорт виведеного мною голозерного вівсу вже 2-й рік знаходиться у державному сортовипробуванні. Другий сорт цього року передам до випробування. Нашій країні потрібні не іноземні сорти, а власні. Щоб за них гроші не платить!

- Крім Вас в Україні ще хтось займається голозерними?

- Ні, лише я. В Україні - 5 установ, що займаються вівсами, та всі - плівчастими. Я ж намагаюсь вивчати весь досвід по культурі, якою займаюсь, і дуже не люблю відставати.

Ціна сорту - чотирнадцять років роботи

- А як народжується сорт?

- По-перше, треба мати в своїй уяві ідею нового сорту, чітко представляти його майбутні якості: щоби був стійким до хвороб, до вилягання, щоби було гарне зерно... Треба сконструювати всі параметри сорту, а потім працювати над ним. Потрібен вихідний матеріал, обов'язково треба вивчити колекцію, подивитись, які досягнення є у світі і які вони мають якості у наших умовах. Вивчивши матеріал у наших умовах, я підбираю "батьків". Створюю тисячу номерів, тобто схрещень, з них виберу номер, якій підійде. Схрещення триває вручну, у полі - з пінцетом у руці.

- Скільки років потрібно для виведення одного сорту?

- 14. Адже матеріал я беру тільки від схрещення. Наприклад, цього року схрестила, висадила гібриди малі, отримала Ф-1. Наступного року з Ф-1 я висіваю Ф-2, Ф-3: 4-5 років пересіваю, поки не виберу більш константну рослину. Далі висіваю її в селекційний розсадник, потім - на ділянку розміром 5 кв. метрів. Далі сію у контрольне випробування, потім - 3 роки конкурсного випробування і 3 роки державного. Пораxxxте самі, скільки часу потрібно, щоб створити та передати сорт.

- З такою швидкістю бажано, щоб селекціонер працював років 150, так?

- Дійсно, результати роботи селекціонера стають помітними вже тоді, коли він залишає роботу, коли стає старим. А якби ті результати, що я маю зараз, я отримала би років у 35 або 40, то дуже багато б ще встигла зробити. Бо хочеться багато зробити...

Довідково. Серед плівчастих вівсів, що сіються в Україні, сорти, виведені головним науковим співробітником Носівської СДС Олександрою Матрос, займають понад 70%. Всього у О.П. Матрос районовано 12 сортів вівсів. Найбільш популярні - "Чернігівський-28", "Парламентський", "Зірковий", "Нептун" і сорт кормового вівсу "Закат". Уперше в Україні створений та переданий до сортовипробування сорт голозерного вівсу "Смачний", триває робота над іншими сортами.

Селекції - «так», модифікації - «ні»

- Які потрібно мати якості, щоби бути селекціонером?

- Найголовніше - потрібний поклик. Якщо ви не будете відчувати рослинку, якщо не матимете потягу до неї, ви ніколи не зробите сорту. Тому, що тут ні зі своїм часом, ні з життям не рахуєшся. Прийшов о 5-й ранку на гібридизацію - попрацював, повернувся додому. Щохвилини в роздумах: "От, тут би так зробив, а тут - так зробив". Де би не був, міркуєш, що далі робитимеш...

- Є ті, хто хоче переймати Ваш досвід?

- На жаль, зараз ніхто не хоче працювати селекціонером. До мене приходить багато студентів з Ніжинського аграрного університету і я запитую: "Хто хоче працювати селекціонером, бо я скоро цю роботу не подужаю, треба б і досвід передавати?" Вони дивляться - і сапа в руках, і олівець, і журнал - і питають про зарплату. Коли ж дізнаються, що найбільші гроші, які вони зможуть отримати, прийшовши в селекціонери після університету, це 1,5 тис. грн., одразу втрачають бажання до роботи.

- Олександро Пилипівно, Ваше ставлення до генної модифікації в рослинництві?

- Вважаю, що нам вона зараз потрібна лише як наукове дослідження, адже ми ще не знаємо, як ГМО впливає на людину. Модифіковані гени покращують параметри рослини - дають хворобостійкість, врожайність тощо. Та нам нині вистачає продукції, виведеної природнім шляхом. А от у майбутньому, дійсно, генна інженерія матиме перспективу.

Ігор КУЗЬМЕНКО

Чернігівщина

Фото автора