Тримаючи руку на пульсі проблем інженерно-технічного забезпечення АПК та володіючи аналізом реального стану справ і прогнозом їх розвитку у цій галузі, повною мірою поділяємо передвесняні турботи аграріїв щодо купівлі техніки та сільськогосподарських машинобудівників стосовно їх утримання на перенасиченому ринку з продукцією, яка не завжди відповідає вимогам аграріїв, особливо за параметрами якості.
Обсяг ринку вітчизняної сільгосптехніки, який, до речі, знизився із 70% у 2002 р. до 20% у 2009 році, є прямим віддзеркаленням стану «її величності» політики сільгоспмашинобудування. Творці цієї політики замість прагматичних дій шукають причини занепаду галузі в аграріях, зокрема, все списується на недостатню платоспроможність селян, вперто ігноруючи реальні цифри: обсяг ринку техніки за останні роки зріс у 2-3 рази, а обсяг імпорту в ньому - з 30% у 2002 р. до 70-90% у 2009-му.
Аграрії з олівцем у руках чітко переконуються в ефективності виробництва із застосуванням високотехнологічної техніки. В хід пішов принцип індустріального буму Силіконової долини: «маючи менше, ми можемо робити більше, швидше, дешевше і краще. Та щоб це робити, ми маємо мислити по-іншому».
Перша частина крилатого вислову щодо індустріального прогресу отримала реальне підтвердження у роботах аграріїв-науковців і практиків України: це технологія No-Till (корпорація „Агро-Союз”), проект „АгроОлімп” (УкрНДІПВТ ім. Л.Погорілого) та інші. На жаль, зазначені та аналогічні проекти і технології на базі кращих зразків техніки вітчизняного та зарубіжного виробництва не стали здобутком усіх аграріїв України, бо для цього «ми маємо мислити по-іншому».
Щоб думати по-іншому, потрібно глибоко замислитись, що навкруги нас змінюється, а що має залишатись вічним. Земля і люди - вічне і безцінне. Плуг, борона, культиватор і навіть трактор – тимчасове, те, що визначається часом і розумом, трансформуючись, наприклад, у секторальну політику розвитку галузі.
Для формування цієї політики на кожному етапі розвитку потрібно думати по-іншому. Адже запас міцності технічної політики, що базується на радянському спадку та зобов’язаннях попередніх урядів як то: покращити технічне переоснащення, створити новий зразок, запустити серійне виробництво, вдосконалити механізми лізингу (і все це за бюджетні кошти), вичерпав себе повністю.
Нині діюча політика залишається безплідною: з 300 підприємств сільгоспмашинобудування дуже складно виокремити хоч кілька тих, які ведуть рентабельне виробництво. А якщо такі і є, то не завдяки, а всупереч цій політиці. З року в рік поглиблюється проблема як за загальногалузевими ознаками (кредити, податки, мито, кооперація виробництва, формування внутрішнього ринку тощо), так і за суто промисловими, зокрема: наукове забезпечення - комплексне, інерційне, не інтегроване з виробництвом; маркетинг - реалізується те, що вироблено, а не те, що буде користуватися попитом; менеджмент і управління - короткострокові, а не довгострокові і упереджуючі; проектування - евристичне і композиційне, низькоавтоматизоване, а не з направленим синтезом і високою автоматизацією; виробництво - однотипне і масове, а не гнучке і адресне; технологія - з високою фондо-, енерго- та матеріаловитратністю; обладнання - окремі машини та їх одномірні об’єднання, недостатня гнучкість, а не збалансовані багатомірні системи машин, інтелектуалізований рівень технологічного впливу та висока гнучкість; збут - монополізований, з суттєвим впливом економічних факторів, а не демонополізований, переважно фірмовий, який визначається економічними факторами; технічний сервіс - регламентний, без упереджувальної діагностики і прогнозу.
Можливо, найнегативнішим фактором формування сьогоднішньої політики є відома риса нашого менталітету стосовно козаків і гетьманів. Цілісна система галузі, яку, до речі, у часи розквіту технічного забезпечення об’єднувала система Держкомсільгосптехніки, сьогодні «розтягнута» у різні міністерства та відомства. Як мінімум п’ять відомств опікуються тракторами і культиваторами. А селянин везе їх з-за кордону. Чому? Істинно нам потрібно мислити по-іншому.
Враховуючи власні помилки та міжнародний досвід, необхідно негайно формувати нову політику, базовими точками якої повинні стати:
1. Вдосконалення управління галуззю, що забезпечує ефективну роботу цілісної системи: моніторинг стану - наукове забезпечення - виробництво машин - формування ринку - використання техніки - технічний сервіс - підготовка кадрів.
2. Усунення всіх перешкод (правових, нормативних, організаційно-технічних на шляху розвитку кооперації виробництва, спільних підприємств, сприятливого інвестиційного клімату.
3. Покращення форм, методів і матеріальної бази підготовки спеціалістів, механізаторів.
4. Посилення державної підтримки науки, виробництва, ринку в рамках вимог СОТ.
5. Формування міжнародної інформаційної бази даних і Державного реєстру техніки як засобу інформаційного забезпечення виробників, продавців та споживачів техніки і технічних послуг.
Час не чекає, треба мислити і діяти по-іншому!
Володимир КРАВЧУК, доктор технічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії аграрних наук України, директор УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого, заступник голови Аграрної партії України, голова Київської міської організації Аграрної партії України
Использование специальной техники для сельскохозяйственных задач позволяет повысить качество и сохранность сухих
Докладніше