За що гроші на вітер?

15 March, Розділ Агрополітика, переглядів 4 529

Подивишся на асортимент пива на внутрішньому ринку України - й очі розбігаються. Сортів і видів – лічити - не перелічити. Аж не віриться, що ще зо двадцять років тому ми раділи, що хоч «Жигулівське» маємо.

На відміну від нинішніх сортів воно було «живе». Сьогодні ж вітчизняні хмелярі обурюються, що пивних шишок вирощують доволі, а українські пивовари везуть екстракти з-за кордону, щоб у рідній державі лише перебовтати концентрат із водою й виставити на продаж пивний коктейль зі стратегічним терміном зберігання. Понад 95% ринку пива в Україні «розпастеризовано» між кількома заводами-виробниками, а їх власники перебувають за кордоном і не вельми опікуються інтересами й смаками національного споживача.

Заступник міністра аграрної політики України Сергій Мельник визнає, що всі спроби зібрати власників пивних підприємств і обговорити разом із вітчизняними хмелярами проблеми галузі досі залишаються без позитивного результату. Пивовари на всі профільні наради в Мінагрополітики відряджають хіба що своїх технологів, аби поскаржилися на вітчизняних хмелярів, бо ті пропонують шишки замість екстрактів. А хто зараз бажає морочитися з «живим» пивом із шишок, яке зберігається лише 2-3 дні? Не продав – «вилетів у трубу». Споживачі ж дотримуються своєї традиції – «горілка без пива – гроші на вітер». До речі, в країнах Західної Європи 75% населення віддає перевагу слабоалкогольним напоям і тільки чверть полюбляє перехилити чарчину з 40 градусами. В Україні все навпаки. Три чверті дорослих п’є все, «що горить»...

alt Втім, вернімося до пива. На нараду з питань хмелярства та пивоваріння, що днями відбувалася в Міністерстві аграрної політики, прибули керівники господарств з вирощування хмілю. А от власники пивних компаній, що працюють на українському ринку, знову проігнорували цей актуальний захід. Таким чином підтвердивши своє небажання спілкуватися на рівних і спільно шукати шляхи до порозуміння.

Сергій Мельник закликав присутніх брати активну участь в обговоренні питань, але при тому бути лаконічними, не зосереджуватися на просвітництві щодо користі хмелю, а висловлюватися з конкретних проблем, які стосуються виробництва, реалізації продукції вітчизняного хмелярства, запровадження нових технологій та координації співпраці між хмелярами та виробниками пива. Заступник міністра підкреслив, що попри кризу держава підтримує хмелярство. Та це не означає, що заохочуватиметься споживацьке ставлення до розвитку галузі. Отже, господарства мають ефективно використовувати державні кошти і не забувати про гідну організацію маркетингової справи, дослідження тенденцій ринку, коригуючи виробництво відповідно до його потреб.

Про підсумки роботи вітчизняної галузі за минулий рік хмелярів поінформував директор Департаменту ринків рослинництва Мінагрополітики Олександр Демидов. А коли заступник міністра запитав аудиторію про ціни на тонну шишок хмелю, що склалися на вітчизняному ринку, господарники почали наввипередки скаржитися, мовляв, «ціни немає» через те, що пивовари відмовляються купувати український хміль.

Генеральний директор Української галузевої компанії по виробництву пива, безалкогольних напоїв і мінеральних вод ЗАТ «Укрпиво» Галина Корінькова взялася роз’яснити позицію споживачів хмелю.

- Ми вже не вперше з вами зустрічаємося, шановні хмелярі, - підкреслила Галина Миколаївна. - Але ж тільки скарги й чути, що продати свою продукцію ви не можете. Купує не компанія «Укрпиво», купують наші підприємства. І купувати вони хочуть товар, а не сировину. Я ж хочу підкреслити ще і ще раз, що ви пропонуєте саме сировину. І ніби не чуєте, що користується попитом, і що очікують від вас. Ви ж працюєте зі стандартами й чудово знаєте як регламентується вирощування і переробка хмелю. Але ж ви не торгуєте. Ви зовсім не пропонуєте заводам свій товар. 94% на ринку пива України належить великим потужним підприємствам. 6% - це середні виробники. Малих підприємств у галузі вже немає. За останні роки майже всі виробники докорінно змінили технологію і оснащення. Вже практично немає тих установок, які ще вчора працювали на шишковому хмелю. Усі перейшли виключно на гранули й екстракти. Це технології світових стандартів, відповідно до яких і працюють сьогодні пивовари. Принагідно варто нагадати, що ми сьогодні експортуємо 12% продукції, а це чималі обсяги, що свідчить про високу конкурентоспроможність українського пива. І вся наша продукція сертифікована, стандартизована, бо випускається за стандартами всіх 4 ступенів ISO».

Тут я, як споживач, перерву вельмишановну Галину Миколаївну аби зізнатися в своїх непатріотичних почуттях до українських пивних напоїв, що реалізуються на внутрішньому ринку. Назвати це пивом язик не повертається. Бо ж я ще чудово пам’ятаю смак «Жигулівського» і «Львівського», що полюбляв їх келих випити в спекотну погоду. Зараз у мене не виникає бажання бавитися новітніми сумішами тривалого зберігання, адже варто лише відкрити петпляшку такого пивного напою українського виробництва, щоб одразу відчути сморід спиртового компоненту, якого в справжньому пиві не повинно бути.

Щодо прогнозів розвитку пивоваріння Галина Корінькова особливого оптимізму не виказала. Зважаючи на те, що пиво все ж належить до шкідливих напоїв, і в Україні, і в світі, активізувалася компанія за здоровий спосіб життя. Тож споживання цього напою падає.

У своєму виступі генеральний директор «Укрпива» висловила жаль з приводу того, що наші виробники хмелепродукції не приділяють належної уваги маркетингу свого товару. В той час, як пивовари витрачають на просування своєї продукції на ринку більше коштів, аніж на виробництво.

Та хмелярі не розгубилися. Із зали на адресу доповідачки пролунало запитання: скільки ж пивовари заплатили за ввезення імпортної хмелепродукції, в той час як на ринку доволі вітчизняної сировини? Галина Миколаївна не відповіла, пославшись на комерційну таємницю. Хмелярі не зупинялися. З місць лунали звинувачення на адресу броварів у відсутності патріотизму, небажанні дослухатися й шукати спільну мову. Ішлося й про те, що протягом останнього десятиліття пивовари взагалі не виказували своїх побажань щодо сортової структури насаджень хмелю.

Сергій Мельник мусив втрутитися в дискусію, яка перетворювалася в балаган взаємозвинувачень. Сергій Іванович влучно процитував відомого господарника Макара Посмітного: «Я за демократію, але люблю, щоб у колгоспі був порядок». Заступник міністра ще раз нагадав про вміння й бажання слухати й чути один одного. І підкресливши, що держава надає бюджетну підтримку хмелярам, але не повинна замість них ще й продавати їхній продукт. Тож варто було б кожному господарству виходити безпосередньо на виробників пива, щоби обговорювати стратегію стосунків і повнішою мірою враховувати кон’юнктуру ринку та вимоги сучасних технологій.

Тут із Сергієм Івановичем складно не погодитися, бо нема вже тієї всемогутньої партії, яка би змогла наказом «реалізувати» те, що не хочуть брати. Але від виробників популярного напою, на жаль, вельми часто лунали побажання до хмелярів організувати й в Україні виробництво власного екстракту, аби «догодити» кільком пивоварним гігантам. Можна й так. Та чи побільшає від того справжнього „живого” пива на українському ринку? Чи так і надалі вважатимемо, що «пиво без горілки – гроші на вітер»?

Василь ШАЛЕНКО