- №7-8(261)
- №4 (259)
- №42 (254)
- №38 (250)
- Молока стало меньше
Як примусити українських політиків забезпечити розвиток сільського господарства?
4. Інфраструктура та регулятори аграрного ринку.
На жаль, ми не усвідомлюємо той факт, що на глобальних ринках продовольства конкурують не товари, а виробничі ланцюжки. Тому потрібно розглядати виробництво від поля до полиці магазину як єдиний процес. Чим вища якість продукту, чим більший його асортимент, тим менша частка кінцевої ціни належить виробнику сировини. (Частка, що залишається у фермера з кінцевої ціни на молоко та м’ясопродукти, у США складає близько 20%, в Євросоюзі - близько 25%, в Україні - 50-60%).
Тому для використання унікальних переваг, обумовлених якістю ґрунтів, природно-кліматичними умовами та можливістю концентрації сільгоспугідь, державі необхідно стимулювати розвиток великотоварного вертикально інтегрованого виробництва. Середні та дрібні господарства повинні працювати, об’єднавши свої зусилля в кооперативах.
Дуже важливим інструментом стабілізації мають стати державні фінансові та товарні інтервенції на ринку сільгосппродукції. Їх формування також потрібно використовувати для створення, до 15% від обсягу внутрішнього споживання, перехідних стратегічних запасів продовольства. Та щоб уникнути проявів корупційних і популістських апетитів чиновників, право приймати рішення про час та обсяги інтервенцій повинна спеціальна Комісія з регулювання товарних ринків на зразок Комісії з регулювання фондового ринку. З цією метою необхідно провести реорганізацію Аграрного фонду та Держрезерву. Потребує перегляду й діяльність ДАК «Хліб України».
Особливе значення має посилення функціонування ринку страхових і біржових послуг, що дасть можливість стабілізувати цінові коливання та потенційні фінансові втрати. Ми принаймні на п’ять років відстаємо з впровадженням ринку ф’ючерсної торгівлі, який реально регулює не тільки цінові ризики, але й дає можливість приймати правильні рішення стосовно перспективи вирощування того чи іншого виду продукції. І, нарешті, хеджування цін та страхування врожаю – це прямий шлях до надання банками кредитів під заставу майбутнього врожаю.
На жаль, влада часто практикує примус працівників тваринницьких ферм збувати власноруч забиту худобу або зібране сире молоко на ринках. Мета – провчити комерсантів м’ясопереробних заводів, логістичних складів, перевізників продуктів, торговельних мереж за їхні «накрутки». Такі акції влади стримують розвиток важливої інфраструктури, без наявності якої ми втрачаємо конкурентоспроможність на зовнішніх ринках. За оцінками фахівців, у розвиток сучасної інфраструктури потрібно інвестувати понад 25 млрд. дол. США, щоб наблизити її до рівня інфраструктури продовольчого ринку Євросоюзу. Без цього, в режимі вільної торгівлі з ЄС, ми не зможемо продати понад 80% продовольства, що виробляється нині в Україні. Водночас аналогічна продукція з європейських країн заполонить наш ринок. Дуже прикро,
що в сучасних умовах більшість політиків бачать перспективу порятунку за рахунок поставок молоковозів на села, щоб стимулювати збільшення виробництва низькоякісної продукції на присадибних ділянках або на подвір’ї сільського жителя. Ми пам’ятаємо восени минулого року героїчне подолання практично усіма парламентськими фракціями вета Президента на закон, який обмежував продаж продовольства з асфальту, забій худоби на непристосованих подвір’ях селян і стихійне виробництво продовольства в домашніх умовах з метою подальшого його продажу на ринках. Щось подібне не може відбуватись в жодній цивилізованій Європейській державі.
5. Бюджетування та оподаткування галузі.
Хочу підкреслити, що мізерна державна дотація, обмежена реальними можливостями нашої економіки та зобов’язаннями, взятими перед СОТ,
для сучасного індустріального, вертикально-інтегрованого виробництва не відіграє суттєвої ролі, а лише створює реальні підстави для розвитку корупції. Потрібно суттєво змінити її призначення, зосередивши використання державної підтримки на дрібних і середніх за розміром господарствах, усунувши від її розподілу державних чиновників.
У більшості країн Євросоюзу розподіл державних дотацій здійснюють або професійні громадські організації, або комерційні банки без участі державного чиновника, але під його контролем. Потрібно без застережень поширювати дану практику у нашій країні.
Великим вертикально інтегрованим аграрним холдингам (понад 25 тис. га ріллі) доцільніше скасувати всі податкові пільги, які мають сільгоспвиробники, надавши можливість використовувати пільги в оподаткуванні, які надають виробничим кластерам (індустріальним паркам). Це стимулюватиме інтеграційні процеси, посилюватиме конкурентоспроможність підприємств, збільшуватиме їхню ринкову капіталізацію та схилятиме власників до перетворення у відкрите національне чи міжнародне акціонерне товариство.
6. Кадри для агропродовольчого комплексу.
Сучасне сільське господарство, яке базується на застосуванні новітніх світових наукових досягнень у генетиці, трансгенетиці, системах точного землеробства, нанотехнологіях та активному використанні систем швидкісного отримання й обробки інформації, маркетингових досліджень тощо, потребує негайної зміни системи підготовки кадрів. Саме на це потрібно суттєво збільшити державні видатки, негайно завершивши комп’ютеризацію навчальних процесів не тільки у ВНЗ, але й у кожній загальноосвітній школі. Необхідно значно покращити матеріально-технічну базу профільних аграрних університетів, максимально наблизивши науку до навчального процесу, а навчальний процес – безпосередньо до передового виробництва. Держава повинна взяти на себе витрати по будівництву при провідних українських підприємствах АПК (за згодою їх власників) гуртожитків, комп’ютеризованих (з доступом до Інтернету) навчальних класів для проходження навчальної практики щорічно, впродовж усього терміну навчання у ВНЗ.
Потрібно усвідомити, що сьогодні не може бути сучасного успішного керівника аграрного холдингу чи кооперативу без знання англійської мови, бездоганного володіння комп’ютерною технікою та іншими сучасними засобами комунікацій.
Негайного відродження потребує й система професійно-технічної підготовки. На жаль, в країні немає жодного аграрного ПТУ, де можна навчитись керувати технікою, оснащеною бортовими комп’ютерами, системами точного землеробства з використанням супутникової навігації, побачити новітнє устаткування для тваринницьких ферм. Усе це створює системні проблеми для швидкого розвитку сучасного аграрного виробництва.
В окремих агрофірмах стає звичайним явищем сезонне запрошення високооплачуваних механізаторів та інших висококваліфікованих працівників з Китаю та деяких країн СНД, оскільки здебільшого місцеві жителі не бажають працювати, пиячать, займаються крадіжками майна сільгосппідприємств. Часто можна почути від селян виправдання таких дій: мовляв, «політики кажуть, що нам повернуть те, що було відібране олігархами, та примусять орендарів збільшити орендну плату за нашу землю, а ще ми отримаємо допомогу по безробіттю, потім вкрадемо трішки з чужого поля для власної худоби і, дивись, якось проживемо».
7. Про інше важливе.
Країна, що претендує на роль світового аграрного лідера, не повинна триматись осторонь подіумів, де розробляються глобальні правила гри.
Тому вкрай важливо направити своїх представників в усі міжнародні урядові та приватні організації, які формують світову продовольчу політику, ставши їх активними членами, забезпечуючи доступ до важливої конкурентної інформації, з метою активніше допомагати своїм підприємствам, просуваючи їх на світові ринки з максимальною для них вигодою. Уряд повинен подбати, щоб представники нашої держави були делеговані до керівного складу Секретаріату Світової організації торгівлі, ФАО, Міжнародної ради по зерну, Світової спілки переробників молока та виробників цукру, асоціацій ГАФТА, ФОСФА, ІБФАН, Міжнародної організації по стандартизації ІСО, карантину рослин, насінництву сільськогосподарських культур та інших. Необхідно також брати активну участь у популярних міжнародних форумах, виставках, конференціях, відстоюючи свої позиції та інтереси, примушуючи звикати світову спільноту до нашого вагомого слова. Потрібно подбати про започаткування в Україні щорічного світового аграрного «Давосу».
8. Скільки потрібно часу, щоб досягти поставленої мети?
Щоб не виглядати ліриком або фантастом, потрібно вірити у те, що наша свідомість та ментальність вже змінилась, і ми готові стати вільними та заможними. Якщо це насправді так, то, приступивши негайно до справи, результат можна відчути вже через 2-3 роки, а остаточного покращення доведеться чекати не раніше, ніж за десять років. Коли й надалі ми продовжуватимемо недолугу сьогоднішню політику, то існує можливість за 3-5 років перетнути «крапку безповоротності» та назавжди втратити нагоду стати гідними людського щастя.
Леонід КОЗАЧЕНКО,
президент Української аграрної конфедерації
