Людина з когорти добротворців

30 April, Розділ Агрополітика, переглядів 5 835

Випускники 1941-го... Для них пролунав у рідній школі останній дзвінок, позаду залишилося хвилювання під час випускних іспитів, попереду на них чекає самостійне цікаве життя, опанування омріяною професією... І раптово їхні мрії обірвала війна.

Саме до цього знакового покоління належить і Валентин Сергійович Циков – людина, знана і на Дніпропетровщині, і в Україні та за її межами. Людина найбільш гуманної професії – агроном.

Його життєвий шлях тісно пов’язаний з історією країни. З перших днів війни юнак разом з іншими мешканцями Донецька працював на спорудженні оборонних укріплень на підступах до рідного міста, трудився під час жнив у сусідньому радгоспі «Піски».

Під час лихоліття окупації, в Куйбишевському районі м. Донецька, де жив Валентин, діяла підпільна патріотична організація, якою керувала вчителька географії школи №20 С. Я. Цурканова. Саме цю школу закінчив Валя Циков, був там секретарем комсомольської організації. Молодий патріот розповсюджував серед населення радянські листівки. До підпільної організації входила і Ганна Борисівна – мати Валентина Сергійовича.

Після визволення Донецька від німецько-фашистських загарбників В. С. Цикова призвали до лав Радянської Армії. Військову підготовку він проходив у лижному батальйоні 73-го запасного полку Приволзького військового округу. У січні 1944 року потрапив на Волховський фронт: у складі лижного батальйону Валентин бере участь у рейдах по ворожих тилах. Їхня частина безпосередньо визволяла населені пункти Ленінградської області. Під час одного з боїв Циков втрачає свого друга – Георгія Куркая. Згодом, у наступі біля населеного пункту Чудово Валентин Сергійович був важко поранений в ногу. Далі на нього чекало тривале лікування в різних госпіталях...

Найпам’ятніше для фронтовика свято Радянської Армії, за словами Валентина Сергійовича, він зустрів у своєму першому госпіталі в місті Боровичі Новгородської області 23 лютого 1944 року. Поранених визволителів прийшли провідати і привітати жінки міста. Вони частували поранених журавлиновою настойкою, якою славилось місцеве підприємство.

Тривале лікування затягнулося на дев’ять місяців. Довелося перенести кілька операцій. У Горьковській області, де лікувався син степового краю, розраду знаходив у товаристві земляків. Переважна більшість медперсоналу госпіталю була з України. Рідне слово і рідна пісня були своєрідною фізіотерапією, допомагали побороти недугу. Після лікування фронтовика комісували і він повернувся у рідне місто.

Закінчилася війна. Країна поверталася до мирного життя. Деякий час учорашній фронтовик працював техніком-будівельником на відбудові

alt Донецька. В 1946 році Валентин Циков стає студентом агрономічного факультету Дніпропетровського сільськогосподарського інституту.

В той час у цьому вузі навчалося багато студентів-фронтовиків, які згодом стали відомими людьми. Серед них О. О. Собко – член-кореспондент НААНУ, П. І. Сусідко – академік РАСГН, Ф. Т. Моргун – перший секретар Полтавського обкому партії, М. І. Кузнєцов – Герой Соціалістичної Праці, директор радгоспу, та багато інших. Покоління, що пройшло дорогами воєнного лихоліття, зробило вагомий внесок у розвиток аграрної науки.

Відмінник навчання, В. С. Циков мав можливість навчатися далі в аспірантурі, та його вабила виробнича діяльність. Молодий спеціаліст їде на роботу до шевченківського краю. Там, у Толмацькому відділенні Шполянського цукрокомбінату він упродовж трьох років працює агрономом, докладає зусиль, щоб підприємство отримувало стабільні врожаї коренеплодів.

З 1953 по 1957 рік Валентин Сергійович працює викладачем Дніпропетровської обласної школи з підготовки керівних кадрів сільського господарства, веде курс із селекції і насінництва сільгоспкультур. Слухачами школи були керівники господарств, які мали практичний досвід роботи, але їм бракувало агрономічних знань.

У 1957-му директор Всесоюзного науково-дослідного інституту кукурудзи, академік ВАСГНІЛ А. І. Задонцев запросив Валентина Цикова на посаду заступника директора Ерастівського дослідного поля. Пізніше воно було реорганізоване у дослідну станцію, яка мала 6 тис. га орної землі. У 1963 році В. С. Цикова призначають директором Ерастівської дослідної

alt станції, яка стала насінницьким центром з виробництва в області насіння еліти та першої репродукції зернових олійних культур і кормових трав. На полях станції розроблялися нові технології вирощування кукурудзи, прийоми обробітку ґрунту, вдосконалювалися методи хімічної боротьби з бур’янами.

На переконання Валентина Сергійовича, саме ці півтора десятиліття роботи на Ерастівській дослідній станції стали найщасливішими роками у його житті. В той час на дослідній станції було збудовано лабораторний корпус, кукурудзообробний завод сезонною продуктивністю 1000 тонн насіння, здійснено електрифікацію шести населених пунктів, введено в експлуатацію насіннєсховища та тваринницькі будівлі. Для працівників станції будувалося житло.

У 1970 році В. С. Цикова переводять у Всесоюзний науково-дослідний інститут кукурудзи на посаду завідувача відділу, а з 1975-го він стає заступником директора з наукової роботи і очолює відділ технології вирощування кукурудзи. Під його керівництвом проводяться дослідження по вдосконаленню інтенсивної технології вирощування кукурудзи, розробляється сортова агротехніка нових гібридів. У плідній співпраці з Інститутом машинобудування створено комбіновані знаряддя і машини, які виконують за один прохід декілька технологічних операцій.

В 1987 році в житті Валентина Сергійовича відбулася ще одна знакова подія – він захищає докторську дисертацію на тему: «Наукові основи вирощування кукурудзи за науковою технологією».

За роки роботи В. С. Цикова на посаді директора згадуваного інституту, а ним він став у 1979 році, селекціонерами

alt закладу створено 60 гібридів кукурудзи, посівна площа яких становила понад 4 млн. гектарів. Їх висівали у 72 областях і краях різних республік СРСР. Тільки в Україні щорічна площа посівів сягала мільйона гектарів, а рекордний врожай зерна зібрали на Дніпропетровщині у 1985 році.

У 1988 р. В. С. Цикова обирають членом-кореспондентом ВАСГНІЛ, а у 1991 р. – академіком ВАСГНІЛ і НААНУ. Наступного року йому присвоюють звання професора.

15 років Валентин Сергійович очолював інститут. Більшість починань інституту одержували широке визнання, схвалювалися Урядом, вищими науковими організаціями і аграріями. У Дніпропетровській області за ініціативою В. С. Цикова було вперше в країні створено науково-виробничу систему по кукурудзі. До її науково-виробничого складу входило 102 господарства!

В роки незалежності цей науково-дослідний центр реорганізували в Інститут зернового господарства, що працює в системі НААНУ. Валентин Сергійович продовжує тут плідно працювати, очолюючи відділ дорадництва з питань науково-інформаційного забезпечення АПВ.

Цього року у Валентина Сергійовича дві ювілейні дати: 65-річчя Великої Перемоги і 60-річчя трудової і наукової діяльності на аграрній ниві. Академік – автор близько 300 наукових праць, у яких узагальнено великий обсяг експериментального матеріалу і науково-виробничий досвід з вирощування кукурудзи, та 12 монографій.

alt Багаторічна праця В. С. Цикова відзначена високими державними нагородами – орденами Леніна, Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», Вітчизняної війни ІІ ступеня, «За мужність». За трудові досягнення він нагороджений Мінагрополітики України відзнакою «Знак Пошани», присвоєно звання «Заслужений агроном України».

Своїми успіхами Валентин Сергійович у великій мірі завдячує своїй сім’ї і особливо дружині Валентині Олександрівні. З нею вони йдуть життєвою стежкою понад шість десятиліть. А також - усім добрим людям, які траплялися на цьому шляху.

Юрій ПШЕНИЧНИЙ

м. Дніпропетровськ