- №7-8(261)
- №4 (259)
- №2 (257)
- №42 (254)
- Молока стало меньше
Що потрібно знати, аби поставляти сільгосппродукцію в країни ЄС
Для сприяння розвитку біоенергетики в країнах Європейського Союзу прийнято Директиву Європарламенту та Ради 2009/28/ЄC «Про стимулювання використання енергії з відновлюваних джерел та внесення змін та наступної заміни директив 2001/77/ЄC та 2003/30/ЄС» (23.04.2009 р.).
Директива охоплює велике коло ініціатив, якими Євросоюз планує впорядкувати виробництво біопалив. Запровадження нових вимог до так званого «сталого» виробництва біопалива в ЄС зумовило виникнення цілого ряду адміністративних і процесуальних питань як в межах ЄС, так і у країнах-експортерах до ЄС. Передумовами прийняття такого рішення було зростаюче занепокоєння з приводу негативних наслідків інтенсивного нарощування виробництва біопалива (вирубування лісів, непрямий вплив змін використання земель, підвищення цін на продукти харчування), кожен із яких здобув різний ступінь підтримки в суспільстві. Причинами того, що біопаливо поступово визнавалося таким, що конкурує з продовольчими культурами, стало стрімке розширення площ під енергетичними культурами у країнах-провідних виробниках біопалива в ЄС, зокрема в Німеччині (під ріпаком в останні роки зайнято до 20% ріллі).
Для України питання «сталості» виробництва є особливо важливим, враховуючи обсяги експорту сільгосппродукції з України до ЄС (у 2008/2009 МР експорт ріпаку до ЄС становив 87% зібраного врожаю в Україні). Довгий час цей експорт, окрім непрямої підтримки у вигляді програм розвитку біопаливної промисловості в ЄС (податкові пільги, введення обов’язкових квот), заохочувався лояльною торговельною політикою ЄС (нульова ставка імпортного мита за даними Митного Союзу). ЄС залишається основним ринком для вітчизняних виробників ріпаку і олій, враховуючи його обсяги біодизельної промисловості. Висока частка європейських ринків у джерелах збуту українського ріпаку та іншої сільгосппродукції підкреслює необхідність вивчення й своєчасних дій всіх зацікавлених сторін ринку стосовно нових вимог, пов’язаних із регулюванням торгівлі цією продукцією, та що висуваються країнами-торговельними
партнерами України.
Директива ЄС про відновлювану енергію набула чинності 25 червня 2009 року. Країни-члени ЄС повинні імплементувати положення цієї директиви у своєму національному законодавстві до 5 грудня 2010 року (тобто директива не є документом прямої дії). Ключовими питаннями, висвітленими в директиві, які стосуються українських агровиробників, є затвердження так званих вимог (критеріїв) сталості до певних видів біопалив, що охоплюють характеристики використання біопалива та вирощування сировини. У директиві чітко вказано, що сфера поширення вимог охоплює біопаливо та біопаливну сировину, що споживається всередині ЄС незалежно від того, чи походить це біопаливо (сировина) з країни-члена ЄС чи з третьої країни. Це означає, що нові вимоги стосуватимуться всієї сільгосппродукції (сировини), у т.ч. ріпаку, кукурудзи, сої, сорго та іншої сировини, яка імпортується з України і в подальшому використовуватиметься у виробництві рідкого й газоподібного палива для транспорту та рідкого палива для опалення і виробництва електроенергії на території ЄС.
Таблиця 1
Вимоги сталості
|
Критерій сталості |
Опис |
Примітки |
|
1. Скорочення викидів парникових газів (ст. 17 (2) ДВЕ) |
*щонайменше 35% для установок, введених в експлуатацію після 23 січня 2008 року, *щонайменше 50% з 2017 року, *щонайменше 60% для установок, введених в експлуатацію після 2017 року. |
Детальна методологія для розрахунку скорочення викидів ПГ наведена в додатку V Директиви. Якщо біопаливо вироблялося до 23 січня 2008 р., вимога 35% набуває чинності з 1 квітня 2013 року. |
|
2. Обмеження використання земель (ст. 17 (3) - 17 (5) ДВЕ) |
Сировина для виробництва біопалив не може вирощуватись на землях із наступним статусом: *землі з високим рівнем біорізноманіття (ліс та лісисті території, заповідні зони, біорізноманітні луки), *землі з високим вмістом карбону (водно-болотяні угіддя, ліси з визначеним рівнем покриву) , *торфовища. |
У багатьох випадках надання додаткових доказів про збереження землею визначених характеристик дає змогу фермерам задовольняти ці вимоги. |
|
3. Практика належного господарювання (вимоги зустрічної відповідності) (ст. 17 (6)) |
Вимоги зустрічної відповідності розроблені у рамках спільної аграрної політики, поширюються на вирощування сировини для біопалива. |
Вимоги зустрічної відповідності стосуються тільки виробників сировини в ЄС. |
|
4. Соціальна сталість біопалива (Ст. 17 (7)) |
Політика у сфері біопалива не повинна негативно впливати на наявність продуктів харчування, повинна захищати права на землю та торкатися широких питань розвитку в ЄС і третіх країнах |
Питання розвитку охоплюють положення про використання праці з прийняття та впровадження конвенцій МОП, визначених в Директиві. |
Мета висування нових вимог – прив’язати можливість отримання державної підтримки (наприклад, податкових пільг) лише для тих поставок біопалива, для яких можна підтвердити сталість виробництва. Тож визначені види біопалива, а саме рідке і газоподібне паливо для транспорту та рідке паливо для електроенергії, опалення й охолодження, які не відповідають вимогам сталості, не зараховуються до цільових показників часток відновлюваної енергії та виключаються з програм підтримки (наприклад, податкових пільг) в ЄС і країнах-членах. Це означає, що нові вимоги не охоплюють твердих біопалив з агросировини (наприклад, паливних брикетів з ріпакової соломи), а також біомаси, що не використовується в енергетичних цілях (наприклад, ріпак для виробництва харчової ріпакової олії). Втім, до кінця 2010 року країни-члени ЄС мають впровадити положення директиви у національному законодавстві, в т.ч. механізми підтвердження сталості виробництва визначених видів біопалив, що зрештою і закріпить остаточний порядок підтвердження сталості для українських постачальників. Крім того, директива зобов’язує Європейську Комісію подати звіт про вимоги сталості для твердих біопалив та біогазу і відстежувати впровадження національних схем стандартів сталості для цих видів біопалив. Це свідчить про те, що директива про відновлювану енергію ЄС створює законодавчу платформу, на основі якої у подальшому прийматимуться регуляторні акти про всі види біопалива на рівні країн-членів ЄС, що деталізуватимуть критерії до їх виробництва та в тій чи іншій мірі торкатимуться українських постачальників. Про що ж саме йдеться у нових вимогах сталості?
Перелік вимог сталості можна розділити на ті, що стосуються біопалив (вимоги щодо обсягів скорочення викидів парникових газів), та ті, що стосуються біопаливної сировини (обмеження використання певних видів земель), які слід враховувати українським учасникам ринку.
Ігор ЯКУБОВИЧ,
заступник міністра аграрної політики України,
Микола ДАЦЕНКО,
директор Департаменту інженерно-технічного забезпечення
Мінагрополітики України
Сергій КАНДУЛ,
науковий співробітник,
проект «Німецько-український аграрний діалог»,
Катерина КУЦЕНКО,
координатор проекту в Україні «Сприяння використанню
відновлюваних джерел в енергетичних цілях:
