Все частіше навколо подейкують, що мораторій на продаж землі відмінять. Що робитимемо? «Інтервентів» чекатимемо з мішками євро? Чи самі своїй землі раду дамо?
На ці та інші запитання намагалися відповісти учасники науково-практичної конференції «Актуальні питання становлення та розвитку земельних відносин в Україні» - представники Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, ННЦ «Інститут аграрної економіки», Асоціації фермерів та приватних землевласників України, інших громадських організацій. Багатьох, і передусім невеликі господарства, зачіпають події навколо відміни мораторію. До латифундистів дрібним господарям далеко, а от безземельченками вони ризикують стати. То невже так все небезпечно? Іван Томич, голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів під час конференції висловив таку думку:
- Ажіотаж навколо земельних законів насторожує не лише кожного власника, орендаря, селянина, а й кожного громадянина нашої держави. Відлік часу після прийняття в 2001 році Земельного кодексу можна назвати нашою найбільшою трагедією. Бо законотворча діяльність навколо землі з тієї пори завмерла. Ми залишаємося єдиною в Європі країною, яка не має Земельного кадастру. Не визначені інструментарії, завдяки яким можна реалізовувати вже прийняті закони. Це стосується, зокрема, розмежування земель державної і комунальної власності.
Спричиняють безлад постійні реформування структури Держкомзему. Це теж гальмує земельну реформу й ми маємо негативні наслідки.У 2001 році в нас було майже 17,5 тис. агропідприємств, які обробляли 25,6 млн. га землі, 38 тис. фермерських господарств з 2 млн. га, агрохолдинги ж мали в користуванні лише трохи більше 200 тис. гектарів. Рештою землі розпоряджалися особисті селянські господарства.
Тоді фермери були ініціаторами введення приватної власності на землю, яке все відкладалося й відкладалося. Закони не створювалися. Не працювали ті, що вже прийняті. Відтак «нічийний» статус землі впливав на свідомість тих, хто на ній працює. До чого це призвело? Сьогодні сільгосппідприємства обробляють майже на 7 млн. га землі менше, ніж 10 років тому, а площі агрохолдингів зросли в 50 разів (!) і сьогодні під ними понад 10 млн. гектарів. І хоча фермери збільшили свої угіддя загалом у понад двічі, тенденція втрат агропідприємств і особистих селянських господарств зберігається.
Чим це все може обернутися? Іван Томич не виключає, що шалена динаміка зростання агрохолдингів, у разі відміни мораторію, може призвести до того, що «гулівери» розтопчуть «ліліпутів». Найбільша небезпека, на думку Івана Федоровича, криється у бездіяльності законодавчої та, якоюсь мірою, і виконавчої влади. Такий невизначений стан не дозволяє обирати стратегію розвитку аграрного підприємства, призводить до занепаду сільської місцевості. «Ми щоденно втрачаємо й в інвестиціях, - наголошує голова Союзу учасників сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. - А від тимчасовості втрачається ресурс землі. Так жити не можна. Треба негайно змінити цю тенденцію».
Герой України, директор ННЦ «Інститут аграрної економіки» Петро Саблук окреслив складові ринку землі. Їх 10. І питання купівлі-продажу ділянок - на останньому місці. А насамперед треба, вважає Петро Трохимович, розібратися з вартісним опосередкуванням ресурсу землі, включивши його до складу економічної субстанції. Далі, зокрема, слід врахувати норму доходності вартості землі в системах ціноутворення, кредитування, оподаткування. Треба подбати про правила застави (іпотеки) земельної ділянки, прописавши право її оренди. Страхування теж серед складових ринку землі. А тільки після включення вартості землі до капіталу спільних підприємств можна цивілізовано підійти до питання купівлі-продажу ділянки.
- На жаль, ні ми, ні наші попередники так і не вирішили проблеми економіки села і селянина, - підкреслив Петро Саблук. - І коли ми шукаємо мету земельної реформи, на 1 місце слід ставити вирішення проблеми економіки сільських територій як основи розвитку держави. Якщо ж ми земельну реформу проводитимо локальними методами, шукаючи й визначаючи ту чи іншу ділянку, не вирішуючи проблем економіки, це - марна трата часу». Президент Асоціації фермерів і приватних землевласників Микола Миркевич в унісон із Іваном Томичем констатував:
- Коли фермер США заходить до парламенту - сенатори встають. Вони знають і шанують тих, хто годує країну. У нас же ситуація до навпаки. Державна допомога сільському господарству призначається за залишковим принципом. Як їсти, то всі хочуть смачненького: сальця, ковбаски, масла. І відома фраза: «У чиїх руках земля - в тих і влада» може набути в наших умовах неабиякої актуальності. Як можна розпочинати купівлю-продаж землі, коли конкретні ділянки не позначені на місцевості? Спочатку має бути Земельний кадастр. Передусім, маємо знати: з якою метою господар бажає використовувати свій скарб?
Потрібно негайно інвестувати в розвиток соціальної сфери села. Слід прийняти всі необхідні закони, які би захищали права передусім тих, хто працює на землі. І лише тоді можна говорити про купівлю-продаж. Ще раз наголошую: треба зробити все в законодавчій царині так, щоби землю, перш за все, мали змогу придбати й повноправно розпоряджатися нею, громадяни України, й тільки України, які живуть і працюють на землі. Треба подбати саме про них.
Геннадій Новіков, голова Аграрного союзу України, в свою чергу, поділився власним досвідом:
- Ми провели загальні збори й вирішили утворити колективну власність на землю. Та відділ земельних ресурсів не зареєстрував це рішення й не видав акт на нашу власність. Ми завжди вихоплюємо з цілісної системи сільського господарства окремий сегмент, намагаючись вирішити загальні проблеми галузі. І ми, представнки громадських організацій, повинні об'єднатися в опрацюванні єдиної думки, спільного бачення щодо становлення й розвитку земельних відносин. Якщо ми проґавимо і ринок землі, це буде неприпустима помилка.
Розуміючи важливість обговорюваних проблем, учасники конференції звернулись до керівників нашої держави з проханням прийняти ряд законів,спрямованих на становлення прозорого, цивілізованого ринку земель. Бо земельні відносини потрібно розглядати у комплексі проведення аграрних реформ, які враховують перспективу розвитку українського села та розкривають потенціал аграрних можливостей України.
Володимир ШАПОВАЛОВ
Подальший розвиток АПК потребує створення інноваційних технологій виробництва, післязбиральної обробки та зберігання
Докладніше