Рифи «земельного питання»

12 January, Розділ Агрополітика, переглядів 4 972

Все частіше навколо подейкують, що мораторій на продаж землі відмінять. Що робитимемо? «Інтервентів» чекатимемо з мішками євро? Чи самі своїй землі раду дамо?

На ці та інші запитання намагалися відповісти учасники науково-практичної конференції «Актуальні питання становлення та розвитку земельних відносин в Україні» - представники Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, ННЦ «Інститут аграрної економіки», Асоціації фермерів та приватних землевласників України, інших громадських організацій. Багатьох, і передусім невеликі господарства, зачіпають події навколо відміни мораторію. До латифундистів дрібним господарям далеко, а от безземельченками вони ризикують стати. То невже так все небезпечно? Іван Томич, голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів під час конференції висловив таку думку:

- Ажіотаж навколо земельних законів насторожує не лише кожного власника, орендаря, селянина, а й кожного громадянина нашої держави. Відлік часу після прийняття в 2001 році Земельного кодексу можна назвати нашою найбільшою трагедією. Бо законотворча діяльність навколо землі з тієї пори завмерла. Ми залишаємося єдиною в Європі країною, яка не має Земельного кадастру. Не визначені інструментарії, завдяки яким можна реалізовувати вже прийняті закони. Це стосується, зокрема, розмежування земель державної і комунальної власності.

Спричиняють безлад постійні реформування структури Держкомзему. Це теж гальмує земельну реформу й ми alt маємо негативні наслідки.У 2001 році в нас було майже 17,5 тис. агропідприємств, які обробляли 25,6 млн. га землі, 38 тис. фермерських господарств з 2 млн. га, агрохолдинги ж мали в користуванні лише трохи більше 200 тис. гектарів. Рештою землі розпоряджалися особисті селянські господарства.

Тоді фермери були ініціаторами введення приватної власності на землю, яке все відкладалося й відкладалося. Закони не створювалися. Не працювали ті, що вже прийняті. Відтак «нічийний» статус землі впливав на свідомість тих, хто на ній працює. До чого це призвело? Сьогодні сільгосппідприємства обробляють майже на 7 млн. га землі менше, ніж 10 років тому, а площі агрохолдингів зросли в 50 разів (!) і сьогодні під ними понад 10 млн. гектарів. І хоча фермери збільшили свої угіддя загалом у понад двічі, тенденція втрат агропідприємств і особистих селянських господарств зберігається.

Чим це все може обернутися? Іван Томич не виключає, що шалена динаміка зростання агрохолдингів, у разі відміни мораторію, може призвести до того, що «гулівери» розтопчуть «ліліпутів». Найбільша небезпека, на думку Івана Федоровича, криється у бездіяльності законодавчої та, якоюсь мірою, і виконавчої влади. Такий невизначений стан не дозволяє обирати стратегію розвитку аграрного підприємства, призводить до занепаду сільської місцевості. «Ми щоденно втрачаємо й в інвестиціях, - наголошує голова Союзу учасників сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. - А від тимчасовості втрачається ресурс землі. Так жити не можна. Треба негайно змінити цю тенденцію».

Герой України, директор ННЦ «Інститут аграрної економіки» Петро Саблук окреслив складові ринку землі. Їх 10. І питання купівлі-продажу ділянок - на останньому місці. А насамперед треба, вважає Петро Трохимович, розібратися з вартісним опосередкуванням ресурсу землі, включивши його до складу економічної субстанції. Далі, зокрема, слід врахувати норму доходності вартості землі в системах ціноутворення, кредитування, оподаткування. Треба подбати про правила застави alt (іпотеки) земельної ділянки, прописавши право її оренди. Страхування теж серед складових ринку землі. А тільки після включення вартості землі до капіталу спільних підприємств можна цивілізовано підійти до питання купівлі-продажу ділянки.

- На жаль, ні ми, ні наші попередники так і не вирішили проблеми економіки села і селянина, - підкреслив Петро Саблук. - І коли ми шукаємо мету земельної реформи, на 1 місце слід ставити вирішення проблеми економіки сільських територій як основи розвитку держави. Якщо ж ми земельну реформу проводитимо локальними методами, шукаючи й визначаючи ту чи іншу ділянку, не вирішуючи проблем економіки, це - марна трата часу». Президент Асоціації фермерів і приватних землевласників Микола Миркевич в унісон із Іваном Томичем констатував:

- Коли фермер США заходить до парламенту - сенатори встають. Вони знають і шанують тих, хто годує країну. У нас же ситуація до навпаки. Державна допомога сільському господарству призначається за залишковим принципом. Як їсти, то всі хочуть смачненького: сальця, ковбаски, масла. І відома фраза: «У чиїх руках земля - в тих і влада» може набути в наших умовах неабиякої актуальності. Як можна розпочинати купівлю-продаж землі, коли конкретні ділянки не позначені на місцевості? Спочатку має бути Земельний кадастр. Передусім, маємо знати: з якою метою господар бажає використовувати свій скарб?

alt Потрібно негайно інвестувати в розвиток соціальної сфери села. Слід прийняти всі необхідні закони, які би захищали права передусім тих, хто працює на землі. І лише тоді можна говорити про купівлю-продаж. Ще раз наголошую: треба зробити все в законодавчій царині так, щоби землю, перш за все, мали змогу придбати й повноправно розпоряджатися нею, громадяни України, й тільки України, які живуть і працюють на землі. Треба подбати саме про них.

Геннадій Новіков, голова Аграрного союзу України, в свою чергу, поділився власним досвідом:

- Ми провели загальні збори й вирішили утворити колективну власність на землю. Та відділ земельних ресурсів не зареєстрував це рішення й не видав акт на нашу власність. Ми завжди вихоплюємо з цілісної системи сільського господарства окремий сегмент, намагаючись вирішити загальні проблеми галузі. І ми, представнки громадських організацій, повинні об'єднатися в опрацюванні єдиної думки, спільного бачення щодо становлення й розвитку земельних відносин. Якщо ми проґавимо і ринок землі, це буде неприпустима помилка.

Розуміючи важливість обговорюваних проблем, учасники конференції звернулись до керівників нашої держави з проханням прийняти ряд законів,спрямованих на становлення прозорого, цивілізованого ринку земель. Бо земельні відносини потрібно розглядати у комплексі проведення аграрних реформ, які враховують перспективу розвитку українського села та розкривають потенціал аграрних можливостей України.

Володимир ШАПОВАЛОВ