Формула успіху: якщо агротехніка, то надсучасна

28 February, Розділ Агрополітика, переглядів 5 181

Наші рекордні врожаї зернових і зернобобових минулого року вкотре підтвердили: на сільгоспвиробників чекає успіх там, де у господарствах використовують високоефективні технології та надсучасну техніку.

Так, це далеко не дешево – придбати для ведення фермерського господарства сучасного зразка комбайн, трактор, ту ж сівалку. Але гужовим «транспортом» нині вже у лідери серед аграріїв не вибитись: не той час, не ті вимоги. Тож цілком закономірним, надто в останні роки, є інтерес із боку багатьох агровиробників до ринку високоефективної техніки. При тому як вітчизняної, так і закордонної.

Це підтвердила і недавня VIII Міжнародна виставка рентабельного, високоефективного сільського господарства «ІнтерАгро-2012». Сотні керівників господарств, котрі прибули сюди чи не з усіх регіонів України, з цікавістю вивчали, придивлялися та прицінювалися до виставлених на обширних експозиційних площах, дійсно, надсучасних зразків агротехніки. Робити їм тут свої висновки допомагали і тематичні презентації, конференції, семінари.

Увагу багатьох привернула, зокрема, прес-конференція, присвячена українсько-німецькому співробітництву в аграрній галузі. Адже загальновідомо, що німецьке машинобудування, у т.ч. з виробництва сільгосптехніки, займає лідируючі позиції у світі. Тож на ринках збуту вона у попиті. На полях України, скажімо, «прижився» не один німецький комбайн та ряд іншої техніки. А є попит – є і пропозиції.

Тож, розпочинаючи конференцію, представник посольства Федеративної Республіки Німеччина Фолькер Зассе висловив сподівання, що партнерська співпраця німецьких машинобудівників і аграріїв України (яка вже дала свої певні позитивні результати) і надалі буде успішно продовжена. А представник Асоціації виробників агротехніки Спілки німецьких машинобудівників (VDMA) Олександр Хаус повідомив, що цього разу на виставці у «німецькому павільйоні» свої пропозиції для українського ринку представляють загалом 45 німецьких компаній. Машинобудівники цієї країни є світовими лідерами в галузі розробок і запровадження у практику новітніх технологій. Щоб задовольняти потреби споживача, триває постійне удосконалення техніки. Оскільки сьогоднішнє сільське господарство базується на прогресивних, нових технологіях, то німецькі машинобудівники щорічно інвестують понад 500 млн. євро у наукові дослідження і розробку нових продуктів з використанням ресурсозберігаючих технологій для технічних приналежностей та високоефективних зернозбиральних комбайнів і тракторів. Ресурсозберігаючі технології дозволяють значною мірою знизити витрати на обробку землі, а також зменшують обсяги споживання палива і матеріалів та забезпечують ощадливе поводження з природними ресурсами, зокрема, такими, як ґрунт і гумідність. Потужна збиральна техніка, що не менш суттєво, знижує залежність від погодних умов і майже повністю виключає втрати зерна. Такі переваги у застосуванні на практиці. Хоча останнє слово, як завжди, за покупцем...

У цьому плані ось що цікаве, та й повчальне для тих, хто надто ратує винятково за вітчизняне: у Німеччину, котра успішно продає по світу свою техніку, щороку імпортується до 60% «чужої» – надто причіпної, для садівництва. Таким чином задовольняється (і поважається!) попит місцевих споживачів.

Щодо України: для німецьких машинобівників вона є одним із найважливіших ринків за межами Європейського Союзу після агроринків таких гігантів як США і Росія. Тобто, займає третє місце. Лише за дев’ять місяців минулого року експорт техніки з Німеччини до України зріс на 80%, досягнувши солідного рівня в 250 мільйонів євро. На перспективу планується розширення у нашій країні сервісного обслуговування сільгоспмашин, навіть відкриття підприємств по її збиранню. Для прикладу, вже діє навчальний німецький аграрний центр у Черкаській області.

Та не все одразу, і на те є об’єктивні причини. Учасник конференції – заступник міністра аграрної політики та продовольства України Олександр Сень, взявши слово, перш за все наголосив, що «в Україні є і своя хороша сільськогосподарська техніка, яка успішно використовується у вітчизняному агросекторі, а також має попит і продається у ближнє та далеке зарубіжжя. Це, скажімо, та ж сіялка «Агро-Союзу», яка реалізується у Росію, Казахстан. Зрештою, на виставці представлено досить широкий асортимент української сільгосптехніки, і вона має своїх клієнтів». Тобто, підкреслив Олександр Васильович, «зацікавившись німецьким обладнанням, ми із нуля не починаємо. Інша справа, що вимога часу вже у сьогоденні використовувати надсучасну техніку, а не йти до цього поступово, роками, сподіваючись, що колись таку створимо у себе в країні».

На жаль, дійсно може пройти не один рік, бо є проблеми: ті ж імпортні двигуни німецького виробництва для комбайнів далеко кращі за наші, і не лише. Якість української сталі також бажає бути кращою. Бракує у нас і високопрофесійних кадрів. А тому в Україні мають бути створені всі належні умови, аби інвестор зайшов і розвернув тут своє виробництво, поступово збільшуючи у ньому українську складову, налагодивши виробництво певних частин для комбайнів, тракторів тощо. Це нам буде не зайвим.

Утім, прогресивна техніка чимало коштує, і велика кількість господарств й хотіла б, проте не має фінансів, аби її придбати. По суті, реально нині можуть собі дозволити цілеспрямовано оновлювати свої автопарки десь до ста сільгосппідприємств України. Тож на рівні держави мають бути створені вигідні програми кредитування на такі потреби. Над цим працює, в тому числі, й міністерство.

Ось такі близькі й далекі перспективи забезпечення українських аграріїв надсучасною технікою задля дійсно стабільних і високих урожаїв. У поєднанні, звісно ж, із належними технологіями вирощування сільгоспкультур.

А ось і тема для роздумів про те, треба чи ні Україні вітчизняні заводи сільгоспмашинобудування, піднята на конференції. Тут, як мовиться, спочатку сім разів відміряй... Адже їхню продукцію цілком може «підмочити» наш менталітет - у першу чергу купувати імпортне, а не вітчизняне, яке зовсім не гірше, якісне, високопродуктивне. Хоча, це не лише наша біда. У Росії, як прозвучало на конференції, чимало заводів випускає сільгосптехніку. І що ж? Місцеві аграрії все ж у переважній більшості купують «Made in...».

Отже, думаємо, робимо висновки, визначаємось... І хай нам буде все краще, найпрогресивніше задля того, аби слави Україні, як світовій житниці, додавалось.

Олена ЧОРНОБАЙ