Аграрний тиждень. Україна
» » Чи врятує село кооператив?
» » Чи врятує село кооператив?

    Чи врятує село кооператив?


    Під завісу Міжнародного року кооперативів на Рівненщині презентовано національну програму розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації на 2013-2020 роки.

     

    Кооперативи родом із далекого англійського минулого: саме у Великій Британії в 1844 році люди об’єдналися задля спільного господарювання та захисту своїх соціальних прав. Майже через два століття Генеральна асамблея ООН проголосила 2012-ий Міжнародним роком кооперативів: це означає прискіпливу увагу урядів різних держав до кооперативної форми господарювання, яка є ефективною в різних суспільно-економічних формаціях. Вдумайтеся в цифру: мільярд жителів планети у 98 країнах називають себе кооператорами.

    Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи – тема для світу (зокрема, Європи) не нова. Так, у німецькій глибинці вивезенням сміття займається саме кооператив. В Україні ж перші паростки таких об’єднань дуже важко пробиваються крізь кригу нерозуміння і несприйняття. З одного боку, самих селян, з іншого – офіційного Києва.

    Втім, агроексперти та поборники кооперативного руху переконані у двох речах: сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи – єдиний шлях порятунку для українського села; новий парламент таки створить для них сприятливе законодавче поле на зразок європейського.

    Тому голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів Іван Томич за круглим столом із представниками кооперативного руху Рівненщини презентував національну програму розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації. В чому її суть і які головні перешкоди на шляху її втілення – про це й дискутували учасники зустрічі.

     

    Іван Томич, голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України:

    - Нині ми відзначаємо 20 років кооперативного руху в Україні. На жаль, увесь цей час сільгоспкооперація розвивалася несистемно, епізодично, без відповідного законодавчого підґрунтя. Ми хочемо змінити ситуацію.  

    У Міжнародний рік кооперативів загальноукраїнський кооперативний похід розпочався з Рівненщини: саме тут створено чи не найбільше кооперативів – 136. Щоправда, близько сотні з них, на жаль, існують лише на папері. Національна програма якраз і покликана стимулювати активний динамічний розвиток кооперативів на селі, бо вони, на наше переконання, і мають стати для нього рятівною соломиною. Програма має два етапи: 2013-2017 та 2017-2020 роки. Із відповідною державною фінансовою підтримкою впродовж цих років. Якщо така підтримка буде (її розміри в програмі розписані по роках), то на виході ми матимемо 5-6 тисяч сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, які допоможуть подолати головні біди нашого села – безробіття, безгрошів’я та бідність - і формуватимуть його інфраструктуру.

    Ми маємо підтримку Президента, який у своєму виступі на Дні працівників сільського господарства сказав, що треба розробити програму розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. І створювати їх потрібно на такій законодавчій базі, яка є в усіх цивілізованих країнах. До речі, днями парламент прийняв урядовий варіант змін до Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» в частині обслуговуючих кооперативів. Але й новій Верховній Раді буде над чим попрацювати: щоб вийти на зрозумілу й прозору систему обліку в таких кооперативах, потрібні невідкладні зміни до податкового, господарського та цивільного кодексів.   

     

    Микола Вознюк, голова кооперативу «Західний» (с. Обарів Рівненського району):  

    - Створення кооперативів – це, зауважу, дорога з двостороннім рухом, до цього паралельно треба йти і згори, й знизу. Навіть більше – знизу. Кажу це з досвіду нашого кооперативу, який діє з 1996 року і займається виробництвом комбікормів. Ще один кооператив, який теж успішно діє на території нашої сільської ради, забезпечує водопостачання села. Зрештою, неважливо, чим саме займається кооператив, важливо інше: 90 відсотків його успіху – це робота з людьми. Я був на стажуванні у США і бачив кооператив, який працює на території дев’яти штатів. Вони мають свої хімічні підприємства, на зразок нашого «Рівнеазоту», власні комбікормові заводи. І виглядає ця кооперативна імперія на кілька порядків вище, ніж АПК всієї України. А починався кооператив за задумом сільського інтелігента в 1922 році з однієї віялки.  

    Ми пояснювали односельцям переваги кооперативного руху, нашим активним помічником був сільський голова, і люди зрозуміли: за них їхнього завтра не створить ніхто. А не будуть об’єднуватися, то поодинці не зможуть ані на шматок хліба заробити, ані протистояти тим процесам, які вже йдуть повним ходом. Вдумайтеся: крупні агрохолдинги сьогодні обробляють 12 млн. га землі, а фермери та особисті селянські господарства – менше 10 мільйонів. Приватизація землі ще не стартувала. Втім, якщо така ситуація протримається ще 5-7 років, процес, як мовиться, перейде критичну межу: неважко здогадатися, із чим залишаться селяни. Хіба це не аргумент за об’єднання в кооперативи: кращої форми самоорганізації й самоконтролю ще, здається, не придумав ніхто. Тому я завжди, як тільки можу, популяризую кооперативний рух і кажу: приїздіть до нас в Обарів, подивіться, як це працює. Але ми, на жаль, часто кидаємо це зерно в суху землю – люди не розуміють, що таке обслуговуюча кооперація і як це може їм допомогти. Та переконаний: у жорсткому ринковому середовищі наша сила - в єдності.

     

    Іван Тимощук, Обарівський сільський голова:

    - Я теж щирий поборник кооперативного руху на селі. На території нашої сільської ради працюють 2 кооперативи, 12 фермерських господарств, ми займаємо перше місце в районі з наповнення власного бюджету. Але мені не дає спокою такий факт: на території нашої сільської ради, прямісінько під Рівним, є 20 га землі, що перебувають у постійному користуванні Міністерства оборони України. Складські приміщення, які теж там є, не використовуються, руйнуються. Наші ж фермери зберігають свою продукцію в Рівному. На цій площі ми могли б створити щонайменше 10 тис. квадратних метрів сховищ: цього вистачило б не лише для наших фермерів. Але жодні зусилля не дають результату: достукатися до Міноборони неможливо. Свого часу я був із цим питанням на прийомі у Прем’єра Тимошенко – нічого не вирішилось, тепер обіцяємо військовим взамін ділянки під забудову – розуміння немає. Ось вам і підтримка кооперативного руху, і бажання допомогти селянам. Просто душа болить!

     

    Анатолій Юхименко, перший заступник голови облдержадміністрації:

    - Ми підтримуємо обарівців: але нас, на жаль, теж не чують. Втім, сучасні склади для зберігання продукції – проблема не менша, ніж її збут: адже половина вирощеного просто згниває, і це теж уже ні для кого не секрет. Ці проблеми особливо актуальні для нашої аграрної області, де 75% валової сільгосппродукції виробляють приватні та фермерські господарства і лише 25% – крупнотоварні.

    А головний виробник – селянин – почувається незахищеним, адже у нас і справді немає захисту внутрішнього ринку. Як ви гадаєте, картопля, яку навесні ввозять із Єгипту, допомагає українським селянам? Навпаки, такі інтервенції вкрай негативно позначаються й на економічній, і на соціальній ситуації на селі. Тому на рівні держави треба мудро регулювати ці процеси: незважаючи на те, що Україна є членом СОТ, ми можемо впливати на це за допомогою відповідної митної політики.

    Ще одна проблема: як тільки кооперація (чи обслуговуюча, чи споживча) купила в селянина картоплю, вона одразу зобов’язана сплатити 20% ПДВ - значить, картопля одразу дорожчає на ці відсотки. А у нас другий рік поспіль її перевиробництво, тому ми маємо всі підстави продати її людям дешевше. Не виходить! Тому, по-перше, для кооперативів потрібен статус неприбуткових; по-друге, їхня державна підтримка має бути довгостроковою – хоча б на 7 років. За таких умов ми готові об’єднати зусилля з державою й передбачити співфінансування кооперативів з обласного бюджету.

     

    Людмила Цимбалюк, голова ФГ «Мальвіна» (Костопільський район):

    - Але хоч скільки кооперативів ми не створимо, найбільшою проблемою залишається збут продукції. Цього року я передискувала 6 га картоплі, й ці диски, повірте, пройшли по моєму серцю. А люди в світі голодують! Чому ж ми тоді експортуємо тільки зерно? Чому, врешті-решт, не працюють на допомогу сільському виробникові два наших національних кооперативи – Мінагропрод і Мінекономіки?

    А поки ситуація «успішно» зберігається такою, як є: люди на селі вже не поспішають працювати. Не повірите, але ту вирощену картоплю навіть перебирати нікому. Люди кажуть: «Плати мені 100 гривень у день». «Добре, - відповідаю, - але на ці гроші треба перебрати певну кількість картоплі». І що б ви думали? За 8 годин роботи ця жінка перебрала аж на… 13 гривень: то перекури, то переговори по мобільному. Тобто, в наших добрих намірах нас підстерігає ще й небажання селян працювати, і старіння села (молоді, власне кажучи, вже не залишилося), й рукотворні стихійні лиха – де, скажіть, нам застрахуватися від диких кабанів, які сьогодні спустошують поля? Вони у нашій державі захищені як рідкісний вид, а ми – селяни - на жаль, ні.

     

    Дмитро Українець, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Рівненщини:

    - В нашій області нараховується 600 фермерських і понад 200 тисяч особистих селянських господарств. Без об’єднання в кооперативи перспективи у особистих господарств немає – і про це людям мають казати правду насамперед сільські голови, які й відповідають за організацію життєзабезпечення селян на ввірених їм територіях.

    Учасники круглого столу були одностайними у своєму висновку. Виявляється, ось що, на їхнє переконання, потрібно, аби сільськогосподарська обслуговуюча кооперація відбулася:

    - розполітизувати тему створення і діяльності сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів й налагодити партнерські стосунки влади та громадськості;

    - не лише слухати, як це було впродовж 20 років, а й чути селянина та фермера;

    - унормувати законодавче поле на зразок європейського;

    - передбачити довгострокову державну підтримку кооперативного руху на селі й зробити її систему прозорою;

    - змінити психологію українського селянина (хоча це, власне, найскладніша ланка в цій роботі).     

                                                                                             Інна ОМЕЛЯНЧУК,

                                                                                                                 Рівне,

                                                     спеціально для «Аграрного тижня. Україна»

    Для порівняння

    Середній розмір фермерського господарства (в гектарах): США – 473, Канада – 242, Великобританія – 67, Данія – 37, Франція – 35, Німеччина – 20, Японія – 2, Україна – 102.

    Кількість сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів в Україні: 2009 рік – 496, 2010 р. – 645, 2011 р. – 442, 2012 р. – 569.  


     

     

     





    Схожі новини
  • №7-8(261)
  • №4 (259)
  • №2 (257)
  • №42 (254)
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Чи врятує село кооператив?


Під завісу Міжнародного року кооперативів на Рівненщині презентовано національну програму розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації на 2013-2020 роки.

 

Кооперативи родом із далекого англійського минулого: саме у Великій Британії в 1844 році люди об’єдналися задля спільного господарювання та захисту своїх соціальних прав. Майже через два століття Генеральна асамблея ООН проголосила 2012-ий Міжнародним роком кооперативів: це означає прискіпливу увагу урядів різних держав до кооперативної форми господарювання, яка є ефективною в різних суспільно-економічних формаціях. Вдумайтеся в цифру: мільярд жителів планети у 98 країнах називають себе кооператорами.

Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи – тема для світу (зокрема, Європи) не нова. Так, у німецькій глибинці вивезенням сміття займається саме кооператив. В Україні ж перші паростки таких об’єднань дуже важко пробиваються крізь кригу нерозуміння і несприйняття. З одного боку, самих селян, з іншого – офіційного Києва.

Втім, агроексперти та поборники кооперативного руху переконані у двох речах: сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи – єдиний шлях порятунку для українського села; новий парламент таки створить для них сприятливе законодавче поле на зразок європейського.

Тому голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів Іван Томич за круглим столом із представниками кооперативного руху Рівненщини презентував національну програму розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації. В чому її суть і які головні перешкоди на шляху її втілення – про це й дискутували учасники зустрічі.

 

Іван Томич, голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України:

- Нині ми відзначаємо 20 років кооперативного руху в Україні. На жаль, увесь цей час сільгоспкооперація розвивалася несистемно, епізодично, без відповідного законодавчого підґрунтя. Ми хочемо змінити ситуацію.  

У Міжнародний рік кооперативів загальноукраїнський кооперативний похід розпочався з Рівненщини: саме тут створено чи не найбільше кооперативів – 136. Щоправда, близько сотні з них, на жаль, існують лише на папері. Національна програма якраз і покликана стимулювати активний динамічний розвиток кооперативів на селі, бо вони, на наше переконання, і мають стати для нього рятівною соломиною. Програма має два етапи: 2013-2017 та 2017-2020 роки. Із відповідною державною фінансовою підтримкою впродовж цих років. Якщо така підтримка буде (її розміри в програмі розписані по роках), то на виході ми матимемо 5-6 тисяч сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, які допоможуть подолати головні біди нашого села – безробіття, безгрошів’я та бідність - і формуватимуть його інфраструктуру.

Ми маємо підтримку Президента, який у своєму виступі на Дні працівників сільського господарства сказав, що треба розробити програму розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. І створювати їх потрібно на такій законодавчій базі, яка є в усіх цивілізованих країнах. До речі, днями парламент прийняв урядовий варіант змін до Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» в частині обслуговуючих кооперативів. Але й новій Верховній Раді буде над чим попрацювати: щоб вийти на зрозумілу й прозору систему обліку в таких кооперативах, потрібні невідкладні зміни до податкового, господарського та цивільного кодексів.   

 

Микола Вознюк, голова кооперативу «Західний» (с. Обарів Рівненського району):  

- Створення кооперативів – це, зауважу, дорога з двостороннім рухом, до цього паралельно треба йти і згори, й знизу. Навіть більше – знизу. Кажу це з досвіду нашого кооперативу, який діє з 1996 року і займається виробництвом комбікормів. Ще один кооператив, який теж успішно діє на території нашої сільської ради, забезпечує водопостачання села. Зрештою, неважливо, чим саме займається кооператив, важливо інше: 90 відсотків його успіху – це робота з людьми. Я був на стажуванні у США і бачив кооператив, який працює на території дев’яти штатів. Вони мають свої хімічні підприємства, на зразок нашого «Рівнеазоту», власні комбікормові заводи. І виглядає ця кооперативна імперія на кілька порядків вище, ніж АПК всієї України. А починався кооператив за задумом сільського інтелігента в 1922 році з однієї віялки.  

Ми пояснювали односельцям переваги кооперативного руху, нашим активним помічником був сільський голова, і люди зрозуміли: за них їхнього завтра не створить ніхто. А не будуть об’єднуватися, то поодинці не зможуть ані на шматок хліба заробити, ані протистояти тим процесам, які вже йдуть повним ходом. Вдумайтеся: крупні агрохолдинги сьогодні обробляють 12 млн. га землі, а фермери та особисті селянські господарства – менше 10 мільйонів. Приватизація землі ще не стартувала. Втім, якщо така ситуація протримається ще 5-7 років, процес, як мовиться, перейде критичну межу: неважко здогадатися, із чим залишаться селяни. Хіба це не аргумент за об’єднання в кооперативи: кращої форми самоорганізації й самоконтролю ще, здається, не придумав ніхто. Тому я завжди, як тільки можу, популяризую кооперативний рух і кажу: приїздіть до нас в Обарів, подивіться, як це працює. Але ми, на жаль, часто кидаємо це зерно в суху землю – люди не розуміють, що таке обслуговуюча кооперація і як це може їм допомогти. Та переконаний: у жорсткому ринковому середовищі наша сила - в єдності.

 

Іван Тимощук, Обарівський сільський голова:

- Я теж щирий поборник кооперативного руху на селі. На території нашої сільської ради працюють 2 кооперативи, 12 фермерських господарств, ми займаємо перше місце в районі з наповнення власного бюджету. Але мені не дає спокою такий факт: на території нашої сільської ради, прямісінько під Рівним, є 20 га землі, що перебувають у постійному користуванні Міністерства оборони України. Складські приміщення, які теж там є, не використовуються, руйнуються. Наші ж фермери зберігають свою продукцію в Рівному. На цій площі ми могли б створити щонайменше 10 тис. квадратних метрів сховищ: цього вистачило б не лише для наших фермерів. Але жодні зусилля не дають результату: достукатися до Міноборони неможливо. Свого часу я був із цим питанням на прийомі у Прем’єра Тимошенко – нічого не вирішилось, тепер обіцяємо військовим взамін ділянки під забудову – розуміння немає. Ось вам і підтримка кооперативного руху, і бажання допомогти селянам. Просто душа болить!

 

Анатолій Юхименко, перший заступник голови облдержадміністрації:

- Ми підтримуємо обарівців: але нас, на жаль, теж не чують. Втім, сучасні склади для зберігання продукції – проблема не менша, ніж її збут: адже половина вирощеного просто згниває, і це теж уже ні для кого не секрет. Ці проблеми особливо актуальні для нашої аграрної області, де 75% валової сільгосппродукції виробляють приватні та фермерські господарства і лише 25% – крупнотоварні.

А головний виробник – селянин – почувається незахищеним, адже у нас і справді немає захисту внутрішнього ринку. Як ви гадаєте, картопля, яку навесні ввозять із Єгипту, допомагає українським селянам? Навпаки, такі інтервенції вкрай негативно позначаються й на економічній, і на соціальній ситуації на селі. Тому на рівні держави треба мудро регулювати ці процеси: незважаючи на те, що Україна є членом СОТ, ми можемо впливати на це за допомогою відповідної митної політики.

Ще одна проблема: як тільки кооперація (чи обслуговуюча, чи споживча) купила в селянина картоплю, вона одразу зобов’язана сплатити 20% ПДВ - значить, картопля одразу дорожчає на ці відсотки. А у нас другий рік поспіль її перевиробництво, тому ми маємо всі підстави продати її людям дешевше. Не виходить! Тому, по-перше, для кооперативів потрібен статус неприбуткових; по-друге, їхня державна підтримка має бути довгостроковою – хоча б на 7 років. За таких умов ми готові об’єднати зусилля з державою й передбачити співфінансування кооперативів з обласного бюджету.

 

Людмила Цимбалюк, голова ФГ «Мальвіна» (Костопільський район):

- Але хоч скільки кооперативів ми не створимо, найбільшою проблемою залишається збут продукції. Цього року я передискувала 6 га картоплі, й ці диски, повірте, пройшли по моєму серцю. А люди в світі голодують! Чому ж ми тоді експортуємо тільки зерно? Чому, врешті-решт, не працюють на допомогу сільському виробникові два наших національних кооперативи – Мінагропрод і Мінекономіки?

А поки ситуація «успішно» зберігається такою, як є: люди на селі вже не поспішають працювати. Не повірите, але ту вирощену картоплю навіть перебирати нікому. Люди кажуть: «Плати мені 100 гривень у день». «Добре, - відповідаю, - але на ці гроші треба перебрати певну кількість картоплі». І що б ви думали? За 8 годин роботи ця жінка перебрала аж на… 13 гривень: то перекури, то переговори по мобільному. Тобто, в наших добрих намірах нас підстерігає ще й небажання селян працювати, і старіння села (молоді, власне кажучи, вже не залишилося), й рукотворні стихійні лиха – де, скажіть, нам застрахуватися від диких кабанів, які сьогодні спустошують поля? Вони у нашій державі захищені як рідкісний вид, а ми – селяни - на жаль, ні.

 

Дмитро Українець, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Рівненщини:

- В нашій області нараховується 600 фермерських і понад 200 тисяч особистих селянських господарств. Без об’єднання в кооперативи перспективи у особистих господарств немає – і про це людям мають казати правду насамперед сільські голови, які й відповідають за організацію життєзабезпечення селян на ввірених їм територіях.

Учасники круглого столу були одностайними у своєму висновку. Виявляється, ось що, на їхнє переконання, потрібно, аби сільськогосподарська обслуговуюча кооперація відбулася:

- розполітизувати тему створення і діяльності сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів й налагодити партнерські стосунки влади та громадськості;

- не лише слухати, як це було впродовж 20 років, а й чути селянина та фермера;

- унормувати законодавче поле на зразок європейського;

- передбачити довгострокову державну підтримку кооперативного руху на селі й зробити її систему прозорою;

- змінити психологію українського селянина (хоча це, власне, найскладніша ланка в цій роботі).     

                                                                                         Інна ОМЕЛЯНЧУК,

                                                                                                             Рівне,

                                                 спеціально для «Аграрного тижня. Україна»

Для порівняння

Середній розмір фермерського господарства (в гектарах): США – 473, Канада – 242, Великобританія – 67, Данія – 37, Франція – 35, Німеччина – 20, Японія – 2, Україна – 102.

Кількість сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів в Україні: 2009 рік – 496, 2010 р. – 645, 2011 р. – 442, 2012 р. – 569.  


 

 

 





Схожі новини
  • №7-8(261)
  • №4 (259)
  • №2 (257)
  • №42 (254)
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.