Юрій Мельник: «Вірю у заможне майбутнє нашого села»

19 November, Розділ Агрополітика / Аграрна справа, переглядів 3 959

Щороку, згідно указу Президента, ми відзначаємо свято – День працівників села. Воно воістину є всенародним, бо більшість з нас якщо і не народились у селі, то безумовно мають сільське коріння. Юрій Мельник, нинішній міністр аграрної політики – справжній селянський син. Його батьки і нині живуть у селищі Верхнячка на Черкащині. То можливо сама доля готувала йому високий державний пост?! Так чи інакше, та сьогодні він разом із командою однодумців опікується аграрним сектором. І поза АПК не уявляє свого життя.

- Юрію Федоровичу, як вважаєте, 3,3% росту ВВП, який забезпечив агросектор, свідчать про зростання культури сільгоспвиробництва чи нам допомагає природнє везіння?

- І те, й інше (посміхається). Великі вертикально-інтегровані сільгосппідприємства нині активно освоюють і впроваджують сучасні технології обробітку ґрунту та вирощування тварин і рослин. Тож вони демонструють хороші виробничі та економічні показники. Водночас, в галузі нарешті підвищується рівень культури технології виробництва. Свідчення цього - майже всі культури нині посіяні вчасно.

- Тим не менш, більшість отриманого зерна має низьку якість...

- Зважте: сьогодні на світовому ринку різниця в ціні на продовольче та фуражне зерно - 10%. Витрати ж на вирощування продовольчої пшениці значно вищі. Через кризу зменшилась і платоспроможність наших закордонних покупців. Тому маємо вирощувати те, що можемо вигідно продавати. Безперечно, пріоритет для України - продовольча пшениця (внутрішня потреба - близько 9 млн. т), та її потрібно вирощувати рівно стільки, щоб вистачило для внутрішніх потреб і для запланованого вигідного експорту. Та й ситуація постійно змінюється. Скажімо, на зовнішніх ринках цікавляться нашими білковими alt продуктами – соєю і горохом. От і орієнтуємо аграріїв: навесні збільшуйте посіви цих культур.

- А чи матиме Україна державного експортера зерна?

- Ми над цим працюємо, підготували відповідну постанову Кабміну, яка зараз погоджується у міністерствах і відомствах. Втім, не сподіваємося на легке рішення, бо доводиться стикатися з відомчими інтересами. Та ми розраховуємо на підтримку Уряду. Якщо таку структуру створять, то зекономлять бюджетні кошти. Міркуйте самі: Аграрний фонд має нині для проведення інтервенційних закупок 3 млрд. грн., але не має жодного елеватора для зберігання зерна і змушений платити щомісяця за зерно, куплене в держрезерв, майже 12 млн. гривень. Водночас Держкомрезерв, підпорядкований Мінекономіки, має 30 елеваторів. В них, як і в ДАК «Хліб України», зберігають державне зерно і надають послуги комерційним підприємствам. Чи не раціональніше було б об’єднати ці активи в одну структуру, бо вони – державні. Або хоча би частину елеваторів і фінансові можливості Аграрного фонду об’єднати. Компанія працювала би на внутрішньому ринку як стабілізатор ціни і продавала би частину продукції на зовнішній ринок. Бо багато державних компаній Єгипта, Лівії, інших арабських країн прагнуть працювати саме з державною структурою.

- Що можна сказати про «картельні змови» на агроринках?

- Зафіксованих фактів ми не маємо. Проте мене як міністра турбує, наприклад, ситуація з монополізацією ринку молока, цукру, олії.

Візьмімо ринок цукру. Добре, що одна структура обробляє землю, сіє цукровий буряк, збирає та переробляє його на своєму заводі, використовує цукор для виготовлення іншої продукції і виходить з нею на ринок. Формування вертикально-інтегрованих компаній має велике значення для зміцнення галузі та економіки загалом. Але що маємо натомість? Площі цукрових буряків (за угодами між виробником і заводом) становлять менше 50 тис. гектарів. Ще 140 тисяч посіяли цукрові заводи, приблизно таку ж кількість - alt афільовані зними структури. І до зібрання мали 326 тис. гектарів. До того ж вони не контрактують посівні площі під буряк з аграріями, які працюють за угодами, не авансують господарства ні насінням, ні засобами захисту рослин, до самого початку сезону збирання врожаю не говорять, за якою ціною закуповуватимуть буряк і не озвучують умов його переробки (тобто схему розрахунку).

За прогнозами МінАП, у 2010 році посівні площі заводів зростуть, а питома вага підприємств, які працюють з ними, може зменшитися. Цього не можна допустити. Ми домовилися з асоціацією «Укрцукор» та з Всеукраїнським союзом сільськогосподарських підприємств, що вони оголосять виробникам і переробникам правила гри. Зі свого боку держава забезпечуватиме виплату дотацій та здешевлення кредитів. Ще одне: після 3-х років незмінної ціни на цукор на ринку залишилися найсильніші - вертикально інтегровані компанії. І цьогорічний дефіцит цукру дав хороший урок шкідливості аграрної монополії.

Крім цього, потрібно чітко розуміти, в яких умовах працюють цукрові підприємства на ринку. Наприклад, Білорусь має 4 цукрові заводи, кожен з яких переробляє 1 млн. т цукрового буряку в сезон. В Україні маємо лише один із таким навантаженням. І збільшення посівних площ під буряк повинно відповідно супроводжуватися серйозною модернізацією переробних потужностей. Заводи мають переглянути свої сировинні зони і спланувати роботу мінімум на 80-100 днів активного сезону, щоб переробляти не 2 тис. т буряку на добу, а хоча би 6-8 тис. т, або й всі 10 тисяч.

А от щодо експорту цукру, то потрібно і прориватися на світовий ринок, і працювати, як наші європейські партнери. В країнах ЄС і Бразилії значну частину цукрової сировини переробляють на біопаливо. На мою думку, в 2010 році частина цукрозаводів переорієнтується на виробництво біопалива з буряку або на виробництво інгредієнтів для сумішевих бензинів із вмістом біологічної складової. Вже існує кілька об’єктів, готовність яких становить 50-60%, зокрема, у Черкаській області. Їхньому старту сприятиме введення в дію з 1 січня 2010 року положень закону про надання податкових преференцій виробникам біопалива (звільнення від мита і ПДВ при завезенні обладнання для виготовлення біопалива або звільнення від податку на прибуток на термін 5 років продукції біопалива).

- Чи конкурентноздатна українська агропродукція у світі?

- Міркуймо разом. Експорт олії: Україна займає 1-е місце у світі (щороку продаємо 2 млн. т). Отже, конкурентні. Експорт зерна: дехто говорить, що ми п’яті, однак я точно знаю, що треті - після США і ЄС (досягнення формують 27 країн!). Конкурентне українське зерно? За решту ж агропродуктів потрібно боротися. Зокрема, нам потрібно більше працювати над гарантіями якості своєї продукції, яка постачається на світові ринки. Та вже зараз Україна має нормальний діалог з Росією, до якої майже 30 підприємств експортує м’ясо-молочну продукцію. Сподіваюсь, у І-му кварталі або у І-му півріччі 2010 року ряд українських підприємств отримає право експортувати продукцію тваринницької галузі до ЄС.

- Вам вдалося зупинити неконтрольований імпорт м’яса?

- На жаль, в Україну імпортується низькосортна сировина за демпінговими цінами. Тож вітчизняні виробники не отримують адекватну своїм затратам ціну за вирощене м’ясо, а українці купують продукцію з дешевшої імпортної сировини, бо виробники ковбас не хочуть зменшувати свої доходи. Так дешевий імпорт руйнує українське тваринництво. Зупинити неякісний імпорт пропонуємо введенням з 2010 року нових стандартів на м’ясну продукцію. Днями, сподіваємося, будуть остаточно затверджені Мінохорони здоров’я мінімальні специфікації якості продукції тваринного походження, яка виробляється і постачається на внутрішній ринок (підготовлені робочою групою при Мінагрополітики). Це допоможе відсіяти значну частину неякісного продукту з ринку. Завершена розробка двох технічних регламентів на м'ясо і молоко, які адаптують вимоги до української продуктії згідно європейських і російських санітарно-ветеринарних норм.

- А як плануєте вирішити проблему низьких закупівельних цін на молоко?

- Перше - встановленням мінімальної закупівельної ціни на продукцію тваринництва (вже є відповідний проект урядового рішення). Друге - діяльністю сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, які збиратимуть і перероблятимуть молоко саме від особистих селянських господарств, де проблема низьких цін найболючіша. Третє - наданням державної фінансової підтримки. Мова не йде про виплату дотацій за вироблене молоко, для цього потрібні сотні мільйонів гривень з держбюджету. Та на державну програму з підтримки поголів’я і на лізингову програму з постачання обладнання всім виробникам аграрії можуть розраховувати.

У світі залишилося обмаль країн, де м’ясо і молочна продукція особистих господарств продається на ринку. Щоб торгувати на європейських ринках і впевнено почуватися на ринках СНД, необхідно впроваджувати сучасні норми гарантування якості сировини і готової продукції. Нашому сільському господарству треба 2-3, а краще - 4-5 років для створення системи кооперативів, які прискорять європеїзацію українського села. Тоді зможемо гарантувати якість продукції і водночас не відійти від української традиції купувати м'ясо-молочну продукцію на ринку.

- Коли, на Вашу думку, в нас запрацюють оптові ринки?

- Закон про «оптовики» прийнято у червні цього року. Для багатьох аграріїв – це абсолютно нова тема. Не всі розуміють, як ринок повинен діяти, як виходити на постачальників продукції і покупців. Ми маємо яскравий зразок класичного «оптовика» - ринок «Шувар» у Львові. Він формувався не один рік. Міністерство продовжує вдосконалювати механізм формування оптових ринків через підзаконні акти, а вже у 2010 році підприємства, які створюватимуть такі ринки, зможуть отримувати компенсацію від держави у розмірі 90% кредитної ставки під залучені кредити комерційних банків.

- Але ж «оптовики» не можуть отримати земельні ділянки під ринок...

- Ми пропонуємо такий варіант. Практично в кожному з обласних центрів є заклади аграрної освіти. Часто вони мають землі не сільськогосподарського призначення, на яких є старі ферми, механізовані токи тощо. На цих ділянках потрібно створювати оптові ринки. На нараді з ректорами агровузів я запропонував їм разом із міськими держадміністраціями шукати суб’єкти агробізнесу, які хочуть створювати «оптовики», і втілювати цю ідею в життя. До речі, Україна потребує не сотні, а близько 10 оптових ринків, в першу чергу, в містах-мільйонниках.

- Яка ситуація з інвестиціями в сільське господарство?

- Криза дещо зменшила обсяг прямих і портфельних інвестицій в агросектор. Наприклад, цього року на ринок IPO не вийшла жодна агрокомпанія, хоча такі спроби були. Втім, інтерес до АПК не зникає. Головна причина привабливості: маємо збиткових підприємств 20%, а прибуткових - 80%. Тобто той, хто правильно веде бізнес, здатен побудувати прибуткове виробництво навіть в умовах кризи. А якби аграріям допомагала ще банківська сфера, то проблем взагалі не було б.

- Скільки кредитів уже отримали аграрії?

- Цифри невтішні: аграрії залучили близько 5 млрд. грн., а торік на цю дату було втричі більше - 15 мільярдів. Звичайно, комерційні банки ідуть на поступки селянам, та сума пролонгованих кредитів мізерна: пролонгацію отримали 2045 підприємств на 4 млрд. грн. при загальному кредитному портфелі (на початок року) в 56 млрд. гривень. Тож ситуація з кредитами складна.

- І все одно АПК на відміну від інших галузей економіки в час кризи демонструє зростання...

- Це цілком і повністю заслуга селян, які щодня працюють не покладаючи рук, бо вони розуміють - від збільшення валового виробництва агропродукції виграє кожен українець. Думаю, за підсумками 2009 року, зростання буде, та дещо меншим, ніж нинішні 3,3%. І хоча через кризу зменшене цьогорічне державне фінансування АПК, держава все ж надала аграріям пільгу зі сплати ПДВ і залишила за ними фіксований сільгоспподаток, підтримала через діяльність Аграрного фонду, спростила процедури фінансової підтримки, запровадила нові програми підтримки обслуговуючої кооперації тощо.

- Чого варто чекати у технічній політиці?

- Відповідь залежить від того, що хочемо мати. Якщо прагнемо створити конкурентноздатну аграрну галузь і конкурентоспроможну продукцію, то, по-перше, будемо купувати найкращу вітчизняну техніку через державну лізингову програму і надавати державну компенсацію відсотків. Через механізм лізингу аграрії із задоволенням купують херсонські комбайни, трактори «Укравтозапчастини», обладнання для тваринництва заводу «Брацлав». По-друге, потрібно залучати провідних світових виробників продукції машинобудування для кооперації з українськими. І, по-третє, закуповувати за кордоном техніку, яка не виробляється в Україні, скажімо, для буряко-цукрового виробництва, для садів, хмелю, льону тощо.

- Проектом держбюджету-2010 на підтримку АПК закладено 3,3 млрд. гривень. На що плануєте ці кошти?

- В умовах обмежених можливостей нам необхідно підтримати ті напрямки, які або дадуть максимальну віддачу, або потребують невідкладної підтримки. В першу чергу, це технічне переоснащення. Тому наступного року не менше 1,2 млрд. грн. ми направимо на компенсацію процентних ставок по кредитам, бо саме вони брались на будівництво чи модернізацію підприємств. Плануємо відновити програму компенсації 30% вартості купленої вітчизняної техніки. Сконцентруємо зусилля на підтримці тваринницьких господарств (ВРХ). Продовжимо вдосконалювати матеріально-технічну базу наших інспекційних служб (ветеринарна, карантинна), аби гарантувати якість експортної продукції.

Я дуже сподіваюсь, що 2010 рік буде кращим для аграріїв. І це не просто бажання міністра. Українські селяни щодня роблять кроки для встановлення чергового аграрного рекорду. За 9 місяців сільське господарство забезпечило 3,1 млрд. доларів позитивного торговельного сальдо країни, що на 10% перевищує минулорічний показник. Це реальні гроші, які прийшли працювати в нашу економіку від продажу вітчизняної агропродукції на світових ринках.

Тож я вірю у заможне майбутнє нашого села. І, вітаючи всіх аграріїв з професійним святом – Днем працівника сільського господарства, бажаю здоров’я, успіхів у роботі та благополуччя у родинах!

Матеріал надано прес-службою МінАП