ДОЛЯ НА ЙМЕННЯ «МРІЯ»…

26 January, Розділ Агрополітика / Аграрна справа, переглядів 6 049

alt - Сьогодні у нашому агрохолдингу «Мрія» працює понад 5 тис. людей, - каже Іван Миколайович. - Найголовніше, що ми бачимо світло у кінці тунелю. Так, є криза, але... Кожного року потужність нашої компанії подвоюється. Люди отримують хорошу зарплату, будуємо нові підприємства, запустили шість заводів, вселили людям надію. Приїжджаю на цукровий завод, усі дякують. Так, не зразу ми вийшли на планову потужність, та люди бачать перспективу, відчули впевненість, що підприємство буде забезпечене сировиною, працюватиме.

Фермерське господарство «Мрія» ми організували 17 років тому. Почалося все з 50 га землі. Я марив полем, мене завжди тягнуло до землі… Напевно, найважчим був крок від 50 до 100 гектарів. Але і від 50 тис. га до 100 тисяч теж було важко втримати динаміку, надзвичайно складно. Зараз у нас понад 50 тис. пайовиків, які нам повірили, віддали свою землю. Але це водночас і велика відповідальність. Кожного року виплатити людям вчасно зарплату, заплатити податки, розрахуватися із кредитами. Це, звичайно, непросто.

Добра енергія родини й друзів

- Звідки у вас, Іване Миколайовичу така ділова вдача?

- Напевно, її заклали генетично ще батьки. Тато був простим колгоспником, їздовим. Від нього отримав розсудливість, виваженість. Його вже давно немає. А мама завжди була енергійною, ще й нині висловлює зауваження, поради, як і дружина, Клавдія Федорівна. Горджусь синами - старшим Андрієм і молодшим Миколою. Вони - співвласники «Мрії». Дружина назавжди моя порадниця, часом – опозиція, не раз і плакала, переживала, застерігала, радила. Зірка Героя і їй

alt належить по праву…

Коли сини підключились до цього бізнесу, стало ще цікавіше працювати. Андрій 6 років вчився у Голландії. Та й скажу чесно, якби тільки я і дружина працювали, то так би і залишилися на рівні фермерського господарства. А сьогодні - це корпорація. Маємо офіси у Васильківцях, Тернополі, Києві. Дуже завдячую синам, бо зараз на них – левова частка управлінських функцій лежить. Ми ж із дружиною вже більш представницькі обов’язки беремо на себе.

Основа усіх здобутків - група однодумців. Маємо високу продуктивність праці: на тисячу гектарів припадає один механізатор (спеціаліст цукрових, зернових комбайнів). Щодо тракториста, то на одного припадає до 3-х тис. гектарів. У Європі вважається суперпродуктивністю, коли один механізатор обробляє 5 тис. гектарів. Можливо, у нас зайнято трохи більше менеджерів і спеціалістів у соціальних проектах. Але наша головна родзинка – сучасні технології, правильне використання новітньої техніки. Уявіть собі – 12-метрові культиватори, 18-метрові сівалки, блочна система роботи. Звідси і висока продуктивність праці, висока зарплата. Для нас нині є нормою, коли механізатор у місяць отримує і 10 тис. грн., і більше, а менеджери – ще більше.

Дуже важливу роль у моєму формуванні зіграли не тільки рідні, друзі, наставники, а й конкуренти, навіть – недоброзичливці. Кожен якось впливав на моє формування. Це і Герой Соціалістичної Праці Іван Михайлович Сороколіт, мій добрий вчитель. Антон Іванович Білик – відомий в Україні аграрник з сусіднього, Теребовлянського району. Семен Спиридонович Семенець з Полтавської області, який 30 років не оре землю, використовує новітні технології. Володимир Коваль - фермер, який теж працює у нашому селі. Знаний в області господарник Степан Коціра - друг, порадник, а часом і

alt опонент. Тисячі годин в дискусіях провели, між іншим він ще й мій кум. Стосунки чудові. Так що, все моє оточення дає певну науку…

Довідково. Указом Президента України Віктора Ющенка звання Героя України присвоєно голові наглядової ради компанії «Мрія Агрохолдинг» Івану Миколайовичу Гуті за визначний особистий внесок у збільшення виробництва сільськогосподарської продукції на основі впровадження аграрної науки, прогресивних інтенсивних технологій і нових форм господарювання, розвиток соціальної сфери. Нагороду вручено 25 листопада у Києві, в Міжнародному центрі культури та мистецтв.

Орієнтир – на ентузіастів і чесних банкірів

- Допоки може розвиватися ваше господарство, яке тепер є агрохолдингом? Є ж, напевно, якась межа за законами бізнесу?

–А про це мова не йде, - усміхається Іван Гута. - Створена певна модель. Головне, я хочу мати послідовників, учнів, ось моя мета. Я дуже багато їжджу, набираюся ідей, хочу їх запровадити, щось змінити, переробити. Я не знаходжу собі місця: бачу, що люди мають зовсім різні підходи до тієї чи іншої справи. Та напівмірами в житті обходитися неможливо. Треба мати стратегічний підхід, тоді є перспектива.

- Які у вас стосунки з банківськими установами?

alt - За 17 років ми взяли десь до 300 кредитів. Один беремо, інший гасимо, і так постійно. Та не було жодного року, щоб ми колись не заплатили відсотків, не погасили кредит. Відтоді керівники банків - мої друзі. Горджуся тим, що за 17 років я ні з ким не судився, зі мною - теж ніхто. Треба мати достойну кредитну історію, щоб люди тобі довіряли. І сьогодні, не дивлячись на кризу, ми постійно кредитуємсь, обмежень ніяких немає.

Бог дав розум, силу, тож треба, як кажуть, пхати того плуга. І це щира позиція. Маєш команду, люди тебе підтримують і самі хочуть працювати, тому й господарство треба розширювати, зміцнювати. Сьогодні знайти фанатів у доброму розумінні слова – велика проблема. Не з доброго життя ми взяли на роботу кількох англійців, ірландця, німця, провели співбесіду з голландцем. Бо ставлення до роботи у них зовсім інше, ніж у деяких місцевих. Жоден із них не додумається, наприклад, поставити у джип каністру гербіцидів, щоб продати. У наших людей менталітет: яка б зарплата не була, але каністру, образно кажучи, треба взяти…

При цьому ми маємо величезну підтримку мешканців тих сіл, котрі віддали нам свою землю. Моя життєва філософія: „роби добро”, і все, на цьому крапка.

Щоб хліб і до хліба

- Ваша спеціалізація - картопля, зерно, цукрові буряки. А тваринницька галузь?

- Душа болить, коли дивлюся на руїни, які стоять на місці колишнього тваринницького комплексу. Люди все порозтягували і не знають, що з тим сміттям робити... Ми вже маємо 1 тис. корів, понад 2 тис. свиней. Готуємо проект свинокомплексу-репродуктора.

Часто звертаються до мене люди за порадою, допомогою. Я їм кажу: не дам тобі рибку, а дам вудку. Дам для початку 10 поросят, трохи зерна. А ти розкручуйся, роби свій бізнес і будеш колись мені дякувати. Роль репродуктора тут важлива,бо питання робочих місць для села - надсуттєве. Ми підраховували, що за такої технології в місяць виходить до 5 тис. грн. надходжень.

Задумали побудувати великий млин, поруч здійснювати заморозку тіста, розвозити його селами і вже там випікати хлібобулочні вироби, розвиваючи такий бізнес. Зараз більшу частину зерна ми експортуємо. Та набагато приємніше усвідомлювати, що хліб, вирощений тобою, їдять тисячі людей в Україні. І їдять такий хліб, за котрий тобі не соромно.

Довідково. Агрохолдинг «Мрія» має понад 150 тис. га орної землі в Тернопільській, Хмельницькій, Івано-Франківській і Чернівецькій областях. За час діяльності в холдингу створено потужну інфраструктуру, власні елеватори і транспортну компанію. У червні 2008 року «Мрія» розмістила 20% своїх акцій серед іноземних інвесторів, залучивши понад $90 мільйонів. З липня 2008-го акції компанії допущені до торгів на Франкфуртській фондовій біржі.

Усе тут лад: зерно і цукор, картопля й сад

- Торік ви вдвічі збільшили площі під цукрові буряки. Значить, вірите, що ця галузь відродиться?

- Вірю. Бо пам’ятаю той час, коли Україна давала по 5 млн. тонн цукру. Ми – власники шести цукрових заводів, тож зобов’язані їх завантажити сировиною до тієї потужності, на яку вони розраховані. Цукрову галузь довели до того, що вона на грані краху. Тут є й економічна складова. Керівники господарств переконалися: той, хто має у себе цукрові буряки, має певні переваги, а хто тільки зернові, у того часто дефіцит бюджету. Тому наступного року сіятимемо не менше 35 тис. га цукрових буряків і плануємо зібрати не менше 1,5 млн. тонн. Думаю, що це нам під силу. Підготували серйозну програму, завозимо велику кількість техніки. Цукрові заводи будуть завантажені, люди матимуть роботу.

Щоб галузь мала серйозну перспективу, нам потрібно за сьогоднішньої ціни на цукор брати буряків не менше 500 ц/га (нині - 400-450 центнерів). Тоді галузь буде самодостатньою й успішно працюватиме. Ми маємо передумови і для 600-центнерних врожаїв.

Щодо зерна… В Україні склалася така ситуація, що спекулянт має більший заробіток, ніж виробник продукції. Якщо господарник не має свого току, елеватора, немає куди зерно звести, то восени він змушений продавати його за безцінь. А інша людина, котра не вклала жодної гривні у вирощування, має можливість придбати і зберегти зерно, щоб навесні на ньому заробити ще раз. Тому ми взяли курс: щороку будувати не менше 3-х елеваторів на території наших комплексів. Уже розробили проект двох. Бо вони не тільки нормальний бізнес, а й незалежність. Нині вартість елеватора в середньому 7 млн. євро, і десь за 2 роки всі затрати окупляться. Коли у жнива на полі працює 50 комбайнів, і ти стоїш перед дилемою: що з тим зерном далі робити, куди везти, де зберегти, то так господарювати важко. І виробникам варто шукати форми кооперації, інвесторів.

Діловим людям зерно потрібне відповідних кондицій, добре збережене, яке можна в один день завантажити в ешелони. В Україні серйозна проблема - портові елеватори. Ми шукаємо такі майданчики, та всюди чуємо відповідь: продано Росії, Казахстану… А чому не вітчизняному експортеру?

- Чув, що ви хочете спорудити у Васильківцях пам’ятник …картоплі...

- Ну, якщо не картоплі, то картоплярам точно. Бо саме завдяки картоплі, правильній спеціалізації господарство розвинулося, люди стали отримувати високу зарплату, вдалося купити сучасну техніку. Торік мали 1 тис. га картоплі, цього на 500 га площі збільшимо. Придбали у сусідньому селі Самолусківці крохмальний завод, повністю його завантажили. Думаємо найближчим часом або його модернізувати, або збудувати на його місці нове підприємство, щоб виробляти ще більшу кількість крохмалю, дать людям робочі місця.

А ще у нас є сад. Але не як бізнес, а як хоббі. Яблука збираємо переважно для своїх потреб, як і полуницю. Хоча ця справа дуже цікава, тим більше, що в Україні дефіцит фруктової продукції.

Це стосується і вирощування екологічно чистої продукції. Геніальність мого вчителя – Семена Спиридоновича Семенця з Полтавщини - у тому, що він років двадцять зовсім не використовує мінеральних добрив, засобів захисту рослин. А врожаї у нього не нижчі, ніж там, де їх використовують. У с. Федорівка Гусятинського району ми пробуємо запровадити швейцарський досвід вирощування озимої пшениці (поки що на 100 гектарах). Посіємо низькорослу конюшину, котра буде як покрівна культура, а тоді вже сіятимемо пшеницю, не застосовуючи засоби захисту. Сьогодні світ має багато грошей, тож екологічно чиста продукція дуже актуальна.

Торік я двічі був у Швейцарії. Коли бачив по телебаченню альпійські луки, думав, що це реклама. Та сам там побував і нарахував до 20-ти видів різнотрав’я. Ми теж намагаємось враховувати всі фактори, що впливають на чистоту продукції. Хай вона нам і дорожче обходиться, та ж не завдає шкоди людині.

Село мале, та в ньому – люди

- Розмовляємо з вами, а повз вікна щораз їздять самоскиди з будівельними матеріалами. Що будуєте у Васильківціях?

- Дійсно, багато будуємо. Ми створюємо, не боюся так сказати, новий тип села. Виробили собі такий стандарт: у залежності від того, що робить громада, допомагати їй. Якщо громада будує церкву, дорогу, школу чи садочок, - ми до цього долучаємося. Маємо генеральний план розвитку села. Зараз взялися за нові будинки: старі хати валимо, зводимо нові. Бачимо село новим, з не менш як двохстами дворами, соціальною інфраструктурою, басейном, дитсадочками, магазинами. Щоб був тут потужний інтелектуальний офісний центр, де працюватимуть високоосвічені фахівці.

Про дороги. Не хочеться робити смужку асфальту, яка через кілька років розмиється від дощів. Довго вивчали технологію, львівські фахівці починали, тепер самотужки працюємо: нині бетонку прокладаємо на кожній вуличці.

Мене ось що хвилює: 25 років тому в селі було дві тисячі мешканців, а зараз – тисяча. Як повернути людей в село? Дорога – один із цих елементів. Буде дорога, робота, школа, дитячий садок. Що ще треба? Хочемо, щоб нові стандарти в житті людини були. Будинки, перш за все, зводимо для людей, які в нас працюють. Даємо з виплатою на 25 років. Вже 5 побудували, 2010 року – ще 20 поставимо і кожного наступного року по 20. Тому й свої бригади працюють, щоб здешевити вартість цього житла…

Знаєте, ось вручили мені зірку Героя, людина ніби має бути щасливою. Та наступного дня приїхав на Тернопілля, пішов на поле, подивився на пшеницю: просто фантастичні посіви, сонечко пригріло... Повірте, ніяка зірка з цим відчуттям не зрівняється. Ви повинні мене зрозуміти…

…Я намагався зрозуміти Івана Миколайовича Гуту. І, здається, мені це вдалося. Принаймні, усвідомив: то велике вміння і здатність людей сильних та мудрих постійно працювати й вчитися у інших людей. Постійно черпати мудрість у тих, хто поруч. Щоб згодом щедро віддавати ці свої знання. А ще – йти до своєї мрії, допоки вона є, бо часточки її стали твоєю долею…

Олег СНІТОВСЬКИЙ,

Тернопільська область