Минулорічний врожай - крок до подолання кризи

26 January, Розділ Агрополітика / Аграрна справа, переглядів 3 691

Завдяки цьому успіхові Україна не лише зберігає позиції, завойовані на світових ринках зерна, а й здобуває нові. З урахуванням перехідних запасів збіжжя, зерновий експортний потенціал нашої країни протягом 2009 маркетингового року становив майже 21 млн. тонн. Так, в липні-листопаді на зовнішні ринки Україна продала 5,8 млн. т пшениці, експорт кукурудзи збільшився у 2,4 рази з 0,8 млн. т до 1,9 мільйона (світова кон’юнктура для кукурудзи нині дуже сприятлива). Світові перехідні запаси зерна цієї культури зараз найнижчі за останні 6 років — 118 млн. тонн, тож попит на нього стрімко зростає. Кукурудза на світових ринках коштує 160-180 дол./т, на внутрішніх - 1400 грн. (в портах) і 1260-1280 грн./т (на елеваторах в центральних областях). Якщо собівартість виробництва тонни зерна культури становить максимум 800 грн., то неважко підрахувати прибуток — мінімум 500 грн. на тонні.

Порівняно з вереснем суттєво зросли світові ціни на збіжжя ранніх зернових культур. Експерти пояснюють це поверненням спекулятивного капіталу в зерновий бізнес. Отже, пік кризи світової економіки минув і починається її поступове одужання. А минулорічний врожай - крок до подолання кризи і в нашій країні, бо 48-50 млрд. грн. (вартість виробленого хліба) для стабільності нашої економіки важать дуже багато. Якщо хліба вдосталь у коморі, господар завжди почуває себе впевненіше…

Тогорічний зерновий рекорд справив на агробізнес і владу враження землетрусу, від якого вони прокинулися і зрозуміли: наша земля - Клондайк. Щоправда, ще не затверджено Національну програму, згідно з якою виробництво хліба до 2015 року слід довести до 80 млн. т на рік. І кроки держави, бізнесу й науки в цьому напрямку були неузгодженими, імпульсивними. Потрібен комплекс заходів: підвищення родючості землі, селекція, регулювання ринку, забезпечення селян технікою, фінансовими ресурсами, розбудова елеваторного і портового господарств тощо.

Водночас протягом 2009 року зроблено більше, ніж за 17 попередніх. Елеваторні потужності збільшилися майже на 2 млн. тонн. А СП «Нібулон» до того ж повертає Дніпру роль блакитної транспортної магістралі, котра зв’яже кілька потужних портів, до яких стікатиметься зерно з усієї України. З допомогою канадських інвесторів Уряд започаткував проект будівництва мережі малих елеваторів загальною потужністю понад 10 млн. тонн, на яких зберігатимуть своє збіжжя фермери та сільськогосподарські кооперативи.

Аграрний фонд здивував усіх раптовим перетворенням із аморфної структури на впливового ринкового гравця: з допомогою заставних, форвардних, спотових закупівель фонд вилучив із внутрішнього ринку близько 2 млн. т зерна на близько 3 млрд. грн., чим запобіг обвалу цін на збіжжя й підтримав селян на початку жнив, коли у кишенях більшості з них гуляв вітер. При чому процедура закупівель з ініціативи Уряду була максимально спрощеною: замість 14 документів, які раніше вимагалися з селян, залишилося лише 4 . Завдяки АФ аграрії купували за зниженими цінами пальне та мінеральні добрива. І хоча структура перебуває ще на етапі становлення, викликаючи на себе справедливу критику, той прогрес, який вона демонструвала 2009 року, вселяє оптимізм.

На думку академіка Миколи Безуглого, 48 млн. т зібраного збіжжя - не лише результат, подарований Богом і природою, а й закономірність, яка свідчить: АПК України виходить на новий рівень. Якщо ще 10 років тому зерновий доробок України обертався навколо 30 млн. т збіжжя, то нині — біля планки 50 мільйонів. Чому? По-перше, нарешті вгамувалися пристрасті, породжені аграрними реформами, і сформувалися виробничі відносини та структура АПК, до якої входять великі аграрні холдинги, середні виробники і фермери. Основа кожної з цих ланок - аграрії, які прийшли на село не лише з бажанням і вмінням працювати, а й з відповідальністю за землю. Як результат, значно поліпшилася культура землеробства (хоча до досконалості їй ще дуже далеко). А ще наші аграрії нині забезпечені високопродуктивними технологіями, сортами й гібридами основних сільгоспкультур, які мають потужний генетичний потенціал…

— Які резерви маємо задіяти, аби через 5 років виробляти 80 млн. т зерна? — запитую.

— Під час розробки згадуваної програми, - пояснює Микола Дмитрович, - ми розділили Україну на кілька природно-кліматичних зон, визначили технології, які підходять для кожної з них: no-till, традиційно-диференційована і класична, і, в свою чергу, склали перелік техніки, якої потребують ці технології, визначили потребу в потужностях. Дійшли висновку, що більшість технічних позицій цієї програми може забезпечити вітчизняне сільгоспмашинобудування. Проте є й такі, що йому не під силу. А тому передбачили у цій програмі скасування всіх митних бар’єрів для певних моделей, аби вони стали доступнішими для наших селян.

— Але ж на реалізацію цього знадобляться сотні мільярдів гривень. Де їх узяти?

— Можна скористатися досвідом Білорусі, котра створила фонд підтримки АПК, який наповнюється за рахунок 3-відсоткового збору від продажу товарів на території цієї країни. Кошти, які накопичуються у фонді, живлять кілька програм: підтримки сільгоспмашинобудування, здешевлення техніки, міндобрив, кредитів, лізингу, розвитку соціальної інфраструктури на селі та інші. Зокрема, заплановано створити 1,5 тисячі аграрних містечок з повним комплексом соціальних послуг: школи з басейнами, спортивні зали, палаци культури, будинки побуту. Думаю, що й нашій державі не завадило б поставити таке завдання, бо депресивне, збідніле село навряд чи зможе штурмувати нові зернові вершини. Розраховуємо, що наш фонд програми технічного переозброєння села буде наповнюватися від 1-відсоткового збору з продажу товарів. Переконаний, що суспільство схвалить цей крок, який матиме потужний економічний ефект. Не розумію, що в цій ідеї нереального? Невже біди нашого села не зможуть консолідувати парламент для ухвалення відповідного закону?..

— Доводиться чути, що у сівозмінах, як і раніше, панує анархія. Чи не поспішили ви запевнити, що культура землеробства поліпшується?

— Поліпшується, та не так швидко, як хотілося би. Дотримання сівозмін — один із основних резервів збільшення виробництва хліба. Не можна сподіватися на пшеницю доброї якості, якщо вона посіяна після колосових попередників, а точніше - після ячменю та пшениці. Найбільше порушень у сівозмінах допускають аграрії степової частини України. Як на мене, запобігти цьому нескладно, була б воля обласних управлінь агропромислового розвитку та райдержадміністрацій. Відповідні вимоги можна пред’явити аграрію під час розподілу державних дотацій: дотримуєшся сівозмін — одержуєш підтримку, якщо порушуєш — ні. Можна обумовити цю вимогу і під час укладання угод оренди землі. Нічого непосильного в дотриманні вимог агротехнологій немає, тим паче, що ми їх спростили, розробивши замість 11-12-пільних укорочені: 4-х, 6-річні сівозміни. Вони детально описані в рекомендаціях УААН. Але я прихильник більш жорстких санкцій до порушників. За це, до речі, і Уряд. Тож думаю, ми - на порозі серйозних рішень з цього приводу.

— Чи вигідно було селянам вирощувати хліб?

— Якби не було вигідно, то не займалися б хліборобством. Можна без кінця аналізувати: скільки заробили зернотрейдери і скільки втратили селяни. Річ не в цьому. Поки селяни не навчаться перетворювати зерно на молоко, сало, м’ясо, борошно, крупи, ковбаси, його виробництво завжди буде низькорентабельним.

— В яких умовах формується врожай 2010 року? Можете спрогнозувати?

— Посівна кампанія була надзвичайно складною. Більшість території країни постраждала від посухи: аграрії чекали дощів, які забарилися аж до середини жовтня. На одній із селекторних нарад наші наукові та аграрні авторитети заявили: сіяти вже не можна, оптимальні строки пройшли, одним словом - катастрофа. Міністерству й УААН довелося прийняти надто відповідальне рішення щодо продовження строків сівби. Ми розраховували, що, по-перше, нові сорти пшениці можна посіяти на 15-20 днів пізніше традиційних строків, а, по-друге, що природа все ж змилується над хліборобами і сповна компенсує посуху щедрими дощами і подовженням теплого періоду, впродовж якого триватиме вегетація. Багато хто з аграріїв тоді вагався, та цей консерватизм вдалося перебороти. І, зрештою, ризик виправдався: лише 10% посівів пшениці можна назвати кволими, але вони швидко поправилися. Тобто нічого страшного не сталося, бо щороку маємо таке ж співвідношення між сильними і слабкими сходами озимини.

Та є ще одна проблема — перерослі хліби. Це сталося там, де у вересні випали дощі, чим аграрії і скористалися для сівби. Загалом, не смертельно, але посіви слід було обробити від шкідників, яких розплодилося сила-силенна. Складніша ситуація з ріпаком. Це більш рання озима культура, яку селяни сіяли на свій страх і ризик, незважаючи на посуху. Звичайно, на частині площ (20%) він не зійшов, бо його насіння пролежало в ґрунті без вологи 40-50 днів. Вочевидь, цю культуру частково доведеться пересівати навесні ярими. Загалом те, що планували зробити восени, виконали.

Іще один фактор, дуже важливий для зерновиробництва, та й в цілому для економіки — політична стабільність. Якщо три перших особи держави виявлять одностайність у ставленні до виробництва хліба і визнають його пріоритетом номер один, якщо стабільно працюватимуть команди Уряду та Мінагрополітики, то 80 млн. т стануть реальністю для нашої країни навіть раніше 2015 року.

Олександр КАРПЕНКО