Біологічний стан і родючість ґрунтів України

15 March, Розділ Агрополітика / Аграрна справа, переглядів 8 906

Не можна не погодитися зі словами В. Докучаєва: „Стан ґрунтів – це дзеркало, в якому відбивається матеріальний і духовний світ людини”. Немає також сумніву в тому, що більшість проблем, пов’язаних із родючістю ґрунтів, можемо пояснити відсутністю турботи про їх збереження і відновлення.

Сьогодні сільське господарство, виконуючи одне з найблагородніших завдань – забезпечення людей продуктами харчування, ведеться в основному в біологічно й екологічно недосконалих формах. В існуючих системах землеробства, на жаль, практично не береться до уваги біологічна суть виникнення родючості ґрунтів. Одним із наслідків ігнорування біологічних аспектів ґрунтоутворення є деградовані ґрунти, які не можуть забезпечити високої врожайності сільськогосподарських культур і якісної продукції. Зазначу, що деградацію ґрунтів, згідно сучасних уявлень, слід розглядати не тільки як наслідок дії факторів, що призводять до зниження вмісту гумусу та погіршення водно-фізичних властивостей, але й процесів, за яких у ґрунтах зводяться до мінімуму або зникають необхідні для гармонійного розвитку рослин мікроорганізми.

Серед низки прийомів чи їх комплексів, орієнтованих на відновлення ґрунтової біоти й родючості ґрунтів у цілому, у першу чергу слід виділити принципи органічного землеробства, доцільність впровадження якого в Україні не викликає сумніву. Це перспективний вектор, дотримання якого призведе до покращення екологічного стану ґрунтів і агроценозів у межах цієї системи господарювання. Важливо зазначити, що в землеробстві необхідно забезпечити збалансованість привхідної і витратної статей балансу поживних речовин в агроценозі з метою призупинення деградації ґрунтів. Органічна система господарювання це передбачає і має чималий резерв для реалізації. Доволі розповсюджена думка щодо суттєвого зниження продуктивності агроценозів за органічного виробництва, суттєво перебільшена. Значущими елементами інтенсифікації цієї системи землеробства можуть бути розширення площ посівів бобових культур, травосіяння взагалі, застосування мікробних препаратів і біологічних засобів захисту рослин, внесення гною, вирощування сидеральних культур. Показовим у цьому відношенні є ПП “Агроекологія” в Полтавській області, яке очолює почесний академік Національної академії аграрних наук України Семен Антонець. Маючи збалансоване співвідношення між галузями тваринництва і рослинництва, не застосовуючи мінеральних добрив, але вносячи гній на близьких до ферм полях і використовуючи як сидерати еспарцет та гречку на віддалених угіддях, господарство має стабільну врожайність сільгоспкультур, яку можна визнати достатньо високою, порівнюючи з показниками інших господарств. Так, у ПП “Агроекологія” в 2009 р. урожайність пшениці озимої склала 55 ц/га. Безперечно, навіть за подібного зразкового господарювання існує певна межа, обумовлена раціональним землекористуванням та відповідністю навантаження худоби на одиницю площі сільськогосподарських угідь. Зрозуміло також, що принципи органічного землеробства не можна одночасно поширити на всі господарства країни.

Але чи означає це, що на одній частині угідь слід дотримуватися правил органічного землеробства, а іншу нещадно експлуатувати, ігноруючи сівозміни й застосовуючи необґрунтовано високі дози мінеральних добрив та засобів захисту рослин? Напевно, що ні. У цій частині, на нашу думку, мова повинна йти про екологічне землеробство, яке багато в чому дотримується правил органічного землеробства, але не відмовляється від агрохімікатів, застосовуючи їх в екологічно допустимих межах, комплексно, за використання інтегрованого підходу як до вирішення питань живлення культурних рослин, так і до проблеми захисту їх від хвороб та шкідників. За цих умов ґрунти можна гарантовано оздоровити.

Слід зазначити, що біохімічні процеси в ґрунтах залежать від інтенсивності розвитку та функціональної активності мікроорганізмів, які в свою чергу лімітує доступна органічна речовина. Серед агроприйомів, спрямованих на підвищення біологічної активності ґрунтів, відновлення їх мікробіоценозів, переорієнтації біологічних процесів у бік синтезу й акумуляції поживних речовин і в цілому на відновлення родючості, у першу чергу слід назвати внесення гною. Ще донедавна тваринницькі ферми слугували не лише постачальниками молока і м’яса, а й виконували дуже важливу функцію фабрик органічних добрив. За відсутності ж належної кількості органіки і при внесенні азотних добрив ґрунтова мікрофлора використовує гумус як джерело енергії й вуглецю для свого розвитку, зменшуючи таким чином потенціал родючості ґрунтів. Та що робити в умовах занепаду тваринництва? Зрозуміло, що гній замінити чимось іншим важко, але хоча б частково забезпечити ґрунти органікою і зберегти їх родючість можемо, застосовуючи інші агроприйоми.

Недорогим прийомом забезпечення ґрунтів органічною речовиною є сидерати. За даними академіка Віктора Сайка, 40 т сидератів компенсують внесення 60 т гною. В окремих зонах (Полісся, Лісостеп та частина Степу) це повинно стати правилом, особливо за використання таких сидеральних культур як люпин та еспарцет (відповідно зон їх оптимального розвитку).

Одним із суттєвих доповнень до сидерації у площині забезпечення ґрунтів вуглецем і збільшення їх біологічної активності є внесення соломи та інших рослинних решток з компенсацією на іммобілізацію азоту. Цей спосіб збільшення вмісту органіки в ґрунтах абсолютно прийнятний для кожного господарства, оскільки не вимагає суттєвих витрат. При цьому за внесення 2 т соломи пролонгована дія на родючість ґрунту (за вуглецем) еквівалентна впливу 10 т гною. Пожнивні (та післязбиральні) рештки сприяють активному розвитку ґрунтової мікрофлори, яка акумулює невикористаний рослинами азот і повертає його наступним у сівозміні культурам. Здавалося б, що це питання є вже давно вирішеним і однозначним, і в ХХІ ст. його очевидність не повинна викликати сумніву. Проте солому часто спалюємо безпосередньо на полях – щоб не заважала.

Віталій ВОЛКОГОН,

член-кореспондент НААНУ,

Інститут сільськогосподарської мікробіології УААН, м. Чернігів