20% свого часу Кабмін повинен працювати на українське село

08 October, Розділ Агрополітика / Аграрна справа, переглядів 3 652

У Національній академії аграрних наук під керівництвом її президента Михайла Зубця напрацьовано доволі великий багаж необхідних пропозицій, які могли би бути покладені в основу реформування АПК. Чому науковці вважають, що реформувати сільське господарство потрібно саме у такий спосіб, а не у інший? Бо спільна мета Уряду та НААНУ - зробити Україну провідною аграрною державою. Про організаційно-економічні аспекти, про наукові підходи й спробуємо розказати.

Чому у житниці України врожаї зернових удвічі, 2,5 рази менші від Європи? І хто в цьому винен? Наука, сільгосптоваровиробник, чи може загальноекономічна ситуація? Чи певні промахи державної політики в державі? На прикладі озимої пшениці вчені аграрії аналізують, в який спосіб реалізується потенціал урожайності сільгоспкультур. Таб.2

У таблиці показано урожай, який дослідні установи НААН і дільниці державної служби мають на своїх ділянках, та урожайність згідно статистики у агровиробників. Як ми бачимо, реалізація генетичного потенціалу, який має озима пшениця у виробничих умовах, складає лише близько 25%. Абсолютно таку ж ситуацію ми спостерігаємо по всіх видах сільгоспкультур.

Мінеральні добрива. Якщо фізіологічна потреба в них для сучасних сортів коливається в межах 200-250 кг діючої речовини на гектар, то найбільше їх -141 кг - вносили у 90-му році. Кращим пореформеним роком був 2008-й, коли ми отримали рекордний урожай - 53 млн. т, але внесли лише 57 кг добрив. У останні два роки знову спостерігаємо падіння по цьому показнику. Таб.3 На графіку внесення добрив видно: всього приблизно половина площ у 2010 році отримала добрива, тобто приблизно 7-му частину до потреби. А от ситуація з органічними добривами взагалі катастрофічна. При

alt необхідності вносити 9 тонн на гектар, ми скотилися до результатів - 0,63 тонни, та й то на 2,5% площ.

Наступна складова отримання доброго врожаю, переконані вчені, - захист рослин від шкідників, бур’янів і хвороб. Технологічна потреба, наприклад, для озимої пшениці, якщо виміряти в коштах, коливається від 1100 до 1300 грн. на гектар. А що ми маємо за останні шість років? Таб. 5 У найкращий пореформений рік лише половина площ була захищена. Нині ж тільки на 1/3 вносяться засоби захисту. Дві третини наших полів взагалі не бачать ні пестицидів, ні гербіцидів, ні фунгіцидів.

А що станеться, коли ми будемо дотримуватися технологій, які рекомендують українські вчені? У шести природно-кліматичних зонах держави на восьми ділянках протягом останніх років науковці засівають поля, виконуючи всі технологічні операції. Таб. 6 З таблиці видно, що ми маємо врожайність озимої пшениці від 80 до 90 центнерів і її якість за ці роки не опускалася нижче 3 класу при собівартості 664 грн. за тонну. Та для цього потрібно витрачати на вирощування пшениці матеріально технічних ресурсів на 5100 гривень. Реально в кожен пореформений рік ми не витратили більше ніж 3 300 грн. на гектар. І це ми говоримо про озиму пшеницю - найважливішу культуру. По інших агрокультурах ситуація набагато гірша.

Другий етап: якою технікою ми працюємо? Якою є матеріально-технічна база сільського господарства? На прикладі збирання врожаю у останні три роки і наявності комбайнів можна побачити реальний стан зернозбирального парку України.

Що відбувається з зерном на полі, в залежності від тривалості збирання? Якщо протягом перших 10-ти днів ми втрачаємо зерна від 3 до 7% у залежності від якості комбайна, порахували вчені, то це технологічні втрати. Потім

alt зерно починає висипатися з колоса. Таб. 7 + таб 8 Дивимося графік: якщо його накласти на статистичну звітність збирання врожаю за останні роки, отримаємо такі цифри. Під час рекордного врожаю 2008 року ми втратили майже 10 млн. т зерна. В поточному році - 13 млн. т (зерно, що висипалось на полі). Отже, за останні три роки ми втратили 35 млн. т зерна тільки на етапі його збирання, що дорівнює середньостатистичному валовому збору за останні 10 років.

Що маємо у тваринництві? Наведемо дані НААН України, які стосуються реалізації генетичного потенціалу нашої худоби і птиці.

Виробництво м’яса. Генетичний потенціал показує, які прирости живої ваги можливо отримати по тих чи інших породах, лініях і кросах тварин і птиці. Ми бачимо, що тільки у виробництві птиці показники пристойні, на світовому рівні. Реалізація генетичного потенціалу тварин при виробництві свинини, яловичини, молока і у вівчарстві коливається на рівні 50% до потенціалу, створеного українськими вченими (комплексний показник). Причина - невиконання елементарних речей: технологій вирощування, годівлі й утримання. Розглянемо це на прикладі годівлі. Необхідно 67-70 млн. кормових одиниць, що є 100% для всього тваринництва. Комбікормів ми використовуємо лише 39%, решта 61% - будь-що. Тільки у птахівництві найбільш пристойно показник використання комбікормів (за рахунок промислового птахівництва), у молочному ж скотарстві - 8,4%, у свинарстві – 20% кормів тварини отримують як комбікорми. Тоді як у цивілізованому світі все свинарство утримується на комбікормах. Звідси, як відомо, надзвичайно велика собівартість виробництва мяса. Вища ніж у Європі й збитковість цього виробництва, і все що з цього витікає. Табл.9

Давайте замислимося: чому так відбувається? Невже сільгоспвиробник не розуміє, що потрібно витримувати

alt технологію: необхідно вносити добрива чи засоби захисту, годувати тварин? Якщо попередні дані перевести в економічні показники і розрахувати витрати коштів товаровиробника у перерахунку на гектар ріллі, то щоб реалізувати потенціал на рівні 70-80% і мати середню врожайність зернових по Україні 65 ц/га, необхідно витрачати на гектар 4,5 тис. гривень. У найкращий 2009 рік ми витратили приблизно половину.

У тваринництві ситуація ще більш катастрофічна. Ми забезпечуємо цю галузь АПК грошима, за які потрібно купувати корми, техніку і т.д. трохи більше ніж на 40%. Таб. 11

Давайте перерахуємо ці кошти у витратах і ми матимемо дуже невтішні цифри. Сьогодні в рослинництві дефіцит обігових коштів, не говорячи про капітальні вкладення, складає 57 млрд. гривень. І це стосується тільки великотоварного виробництва. Тут дефіцит обігових коштів - більше 43 млрд. гривень. Тільки на капітальне вкладення у рослинництві (для оновлення матеріально-технічної бази) нам потрібно 108 млрд. грн. і 140 мільярдів - на технологічне переоснащення галузі тваринництва. Таким чином, загальний дефіцит обігових коштів у державі складає щорічно більше 100 млрд. грн. і близько 250 мільярдів нам потрібно для переоснащення матеріально-технічної бази. Таб.12

З точки зору вчених НААН України, це є головною причиною того стану сільського господарства, який є у нашій державі. Головну проблему, яку не вирішила наша держава: не дала змоги сільгоспвиробнику, який отримав землю, мати доступ до коштів для виконання всіх технологічних операцій. Як у тваринництві, так і у рослинництві.

Науковці вбачають головну мету реформування АПК у тому, щоб зробити сільське господарство інвестиційно привабливим. Також потрібні інвестиції для оновлення матеріально-технічної бази. Чому зараз галузь інвестиційно

alt неприваблива? У найкращі роки агропромисловий комплекс виробляв до 20% внутрішнього валового продукту. Та у найкращий рік для українського села – 2008-й - всі аграрії і всі підприємства харчової промисловості залучили трошки більше 20 млрд. кредитних ресурсів. Це лише 4% кредитного портфеля всіх українських банків. Виходить кричуща диспропорція: 18% ВВП і всього 4% кредитів. Чому так відбувається? Чому бізнесу, банківському капіталу село не привабливе?

Відповідь, переконані науковці, дуже проста: відсутність стабільних правил гри на аграрному ринку. Саме це відлякує бізнес. Вкладаються кошти, як правило, і українським, і закордонним бізнесом не в сільське господарство. Тож питання непропорційності розподілу частки валового продукту, як мінімум, необхідно вирішувати на рівні перших осіб нашої держави.

Якщо українське село дає до 20% ВВП, вважають вчені, то й 20% свого часу Кабмін повинен працювати на українське село. І силами не лише одного Міністерства аграрної політики. Тому НААН України спільно з профільним міністерством пропонує, щоб Президент прийняв Національну доктрину розвитку агропромислового комплексу нашої держави, в якій би були визначені основні засади державної аграрної політики як мінімум на найближчі 10 років.

Алла КУШНІР