ПРАЦЮВАТИ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ – ТАК! ЖИТИ В СЕЛІ – НІ!

15 March, Розділ Агрополітика / Гаряча тема, переглядів 6 154

Настрої. Українська аграрна конфедерація провела опит студентів і випускників аграрних ВНЗ аби визначити мотивацію під час вступу до аграрного ВНЗ та потенційну зайнятість в сільському господарстві після закінчення навчання.

Тема реформи системи освіти загалом і аграрної освіти зокрема є актуальною вже впродовж 15 років. За цей час було зроблено дуже багато позитивного. Проте західні, та й українські, експерти постійно наголошують на не надто високому рівні освіти в аграрному секторі України, а також небажанні студентів аграрних ВНЗ працювати в сільському господарстві після закінчення університету. Ці нарікання здаються щонайменше незрозумілими, якщо взяти до уваги кількість аграрних ВНЗ в Україні та студентів, які в них навчаються. Так, у сфері управління Міністерства аграрної політики України – 23 вищих навчальних заклади 3-4 рівнів акредитації, з яких 6 мають статус національних, та 118 навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації. Загальна кількість студентів перевищує 190 тис. осіб (більш ніж 130 тис. студентів стаціонарної форми навчання), з яких майже половина навчається за спеціалізованими економічними програмами.
Маючи на меті визначити мотивацію під час вступу до аграрного ВНЗ та потенційну зайнятість в сільському господарстві після закінчення навчання, Українська аграрна конфедерація провела опит студентів і випускників деяких аграрних ВНЗ.
В анкетуванні брали участь студенти восьми аграрних ВНЗ України, загальна кількість яких майже сягнула трьох тисяч. Університети різних регіонів України були представлені приблизно рівною кількістю студентів. Так, 16,5% студентів, що брали участь в анкетуванні, навчаються в Подільському агротехнічному університеті. Кількість студентів аграрних ВНЗ Вінниці, Умані, Білої Церкви, Житомира, Луганська і Полтави становила в середньому 12-14% по кожному з університетів. І, нарешті, 5% опитаних студентів навчаються в Київському НАУ.
Опитували студентів усіх курсів. Максимальну питому вагу в структурі анкетованих (близько 30% і 28%) мали студенти 3-го й 4-го курсів навчання.
Україна, разом з багатьма іншими країнами, бере участь у Болонському процесі, одним із ключових моментів якого є створення дворівневої системи вищої освіти – бакалаврату та магістратури. Особливістю ж України є бажання зберегти також третій рівень – «спеціаліста» – як проміжний між рівнем «магістра» і «бакалавра». За даними анкетування, понад 55% студентів планують отримати диплом спеціаліста, тоді як більш ніж 40% сподіваються здобути диплом магістра. Всього лише 3,4% студентів збираються закінчити своє навчання на рівні бакалавра.
Слід відмітити дещо несподівано високий відсоток відповіді «бажання працювати в сільському господарстві після закінчення навчання» – 21% майбутніх аграріїв. Брак альтернативи вступу до іншого (не аграрного) ВНЗ назвали причиною майже 17% студентів. Любов до природи і висока зарплатня набрали відповідно 12% та 9%. При цьому «висока платня» мала би, скоріше, сприйматися як кпини, оскільки найнижчий її рівень у сільському господарстві всім відомий. Цікавішим є запитання: чому ж так багато студентів йдуть у ВНЗ аграрного профілю і потім намагаються знайти роботу в інших галузях народного господарства або державних установах? Як і очікувалося, більшість респондентів (34%) вступають за рекомендацією батьків. Це й не дивно, враховуючи досить ранній вік абітурієнтів: в Україні він у середньому становить 17 років. У Німеччині або ж інших країнах Європейського Союзу вступники значно старші та, у більшості випадків, вже пройшли сільськогосподарську практику, що, природно, полегшує їхній вибір.
З'ясувавши причини вступу до сільськогосподарського ВНЗ, важливо дізнатися, що збираються робити нинішні студенти після закінчення навчання. Та найважливіше запитання: яка частина з них планує працювати в сільському господарстві?
Результати анкетування показують, що загалом кожний п'ятий опитаний студент планує після отримання освіти працювати в сільському господарстві. На перший погляд, цей результат не тішить, бо таким чином більше половини засобів, призначених для аграрної освіти, йде на підготовку кадрів для інших галузей народного господарства. З іншого боку, навіть якщо припустити, що всього лише 20% від усієї кількості студентів, які навчаються в українських аграрних ВНЗ на сьогодні, після закінчення навчання візьмуться за виробництво сільськогосподарської продукції, цього має вистачити, щоб бодай частково вирішити проблему з кадрами в АПК. Тобто, основне питання полягає в тому, як привернути в село ту молодь, яка має бажання займатися землеробством.
Важливо й те, що майже 70% респондентів бажають здобути другу освіту, яка дасть їм змогу краще працевлаштуватися. З них близько 50% хочуть отримати додатково економічні знання, а майже 30% – знання юриспруденції. Це свідчить про те, що мало не всі студенти неекономічних спеціальностей відчувають потребу в знанні економіки і менеджменту, багатьом здається необхідним правознавство. Отже, укладаючи навчальні плани на неекономічних факультетах, слід відводити цим питанням більше часу.
На запитання анкети про свій статус після навчання чи не половина студентів назвала роботу на фірмі, трохи більше 30% уявляють себе на державній службі й 20% студентів бачать себе в ролі приватного підприємця. Робота за наймом на приватній фірмі або держслужбі домінує в уявленні студентів про свою майбутню діяльність. Лише кожен п'ятий опитаний може припустити підприємництво як варіант майбутнього працевлаштування, що й не дивно, зважаючи на юний вік випускників ВНЗ. З іншого боку, саме ці 20% студентів можуть стати основою майбутнього середнього класу на землі, й тому потребують першочергової уваги та інтенсивнішого опікування в університеті. Та головне – розпізнати таких студентів на ранніх етапах навчання.
Доволі оптимістично звучать відповіді на запитання про майбутню роботу на сільгосппідприємстві. Переважна більшість студентів відповіли на це питання ствердно.
Водночас, майже 90% опитаних висловлюють бажання працювати в місті. Ця відповідь іде врозріз з попередніми запевненнями, проте виразно характеризує ставлення молоді до села. Ні для кого не секрет, що різниця в рівні життя між селом і містом величезна. Нерозвинена інфраструктура, недостатній рівень соціального і медичного обслуговування, демографічна ситуація, жалюгідний стан сільгосппідприємств – ось лише деякі чинники, які могли вплинути на таке рішення студентів. Така відповідь дає підстави стверджувати, що без глобальних змін найближчим часом не варто розраховувати на великий потік випускників, які підуть працювати в сільське господарство. Це погіршить і без того катастрофічну ситуацію в українському селі.
Підсумовуючи результати опиту, слід зазначити, що на сьогодні ясно простежується група студентів (близько 20%), яка має бажання здобути грунтовну сучасну освіту і після навчання працювати в сільському господарстві як підприємець. Завданням же аграрної політики і керівництва університетів є виділити цю групу майбутніх фахівців і допомогти їм як у плані підготовки, так і в плані стимулювання до роботи на селі.