Аграрний тиждень. Україна
» » » » Купити не можна продати
» » » » Купити не можна продати

    Купити не можна продати


    Як відомо, парламент продовжив мораторій на продаж земель сільгосппризначення до 2016 року. Неначебто гострота проблеми знята. Проте в суспільстві активізувалося обговорення запровадження купівлі-продажу таких земель.

     

    Форми обговорення різні: зустрічі громадськості, круглі столи, семінари тощо. Ініціаторами цього чомусь, як правило, ставали маловідомі громадські організації, представники великих транснаціональних компаній, іноземці в складі своїх дипломатичних представництв або економічних делегацій та самостійно. Теми зустрічей мали відмінності, але практично зводились до агітації: землю треба продавати.

    Аргументи озвучувалися такі: ринок земель дасть великий приток іноземних інвестицій в сільське господарство України, що дозволить застосовувати новітні технології, надсучасну сільгосптехніку та отримувати високі врожаї й прибутки, збільшить експорт української агропродукції тощо. На перший погляд, звучить немов правильно – з благими намірами щодо України, її економіки, її аграріїв, жителів села, всіх громадян: скоріш пускайте землю на продаж – це ДОБРЕ для вас!

    Загальний напрям думок завжди порушували фермери. Скажімо, Ярослав Кардаш, віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України (АФЗУ), висловлював позицію асоціації про неприпустимість сьогодні продажу сільгоспземель. Так, велику «манну» іноземних інвестицій для громадян і фермерів в АФЗУ вважають міфом для наївних, не думаючих людей, черговою «бараноловкою».

    Бо коли іноземний капітал купить українські землі та вкладатиме в агровиробництво свої інвестиції, то прибуток із вкладених коштів буде власністю інвестора, який повернеться йому до кишені у надзвичайно збільшеному розмірі.

    Прямої користі від цього вітчизняним агровиробникам, жителям села та громадянам не буде. Велика іноземна корпорація, використовуючи українські чорноземи, отримані прибутки вкладе в економіку своєї країни. Задумайтеся: чи стане тепліше від слів про великі врожаї в державі, якщо користі від цього їй, її громадянам немає? Навпаки. Наші виробники не зможуть витримати тиск конкуренції великого капіталу і будуть змушені залишити землю. Далі народ України фактично перетвориться на жителів країни (мешканців території), а власниками наших земель стануть іноземці.

    Член Ради АФЗУ Михайло Данкевич не раз на зустрічах підкреслював: причиною, яка стримує економічний розвиток АПК, про який турбуються іноземці, не є відсутність ринку земель.

    Всі випускники аграрних ВНЗ знають закон мінімуму Ю. Лібіха, за яким ріст рослин залежить не стільки від наявності всіх речовин, скільки від мінімальної кількості певної речовини, відсутність якої, у свою чергу, призводить до затримки росту. Компенсація нестачі одного елемента іншим не поповнюється. Речовиною, яка знаходиться в мінімальних кількостях, регулюється урожай і визначаються величина і сталість його в часі.

    Це ж напряму і стосується економічної ситуації в агровиробництві. Іноземні корпорації вже працюють в Україні. Завдяки сучасній техніці та передовим технологіям вони отримують високі врожаї, а реалізувати їх заважає державне регулювання – мита на експорт, корупція та інші фактори. І продаж земель аж ніяк не вирішує цю проблему. Причина в іншому.

    Також фермер часто нагадував, що зараз нам «турботливо» пропонують заходи з так званого «розкриття ринку сільськогосподарських земель», організовують проекти за участю міністерств, урядовців високого рангу, фінансують їх за кошти європейських країн, таких як Голландія, Німеччина, та самого ЄС. Возять великих чиновників до Європи для переговорів, ознайомлення із закордонним досвідом, аби зробити активними проштовхувачами ідеї продажу сільгоспземель.

    І це зрозуміло: технології є, кошти є, потреба в сільгосппродукції є, а своєї землі немає. Тут от і український чорнозем дуже до речі. І краще, щоб у приватну власність.

    Та забувають голландці, що разом із ними на ринок української землі прийдуть купці і з найдинамічнішої економіки світу – Китаю. Після чого ніякої конкуренції не буде, не матимуть шансів на українські чорноземи європейці. «Східний тигр» не залишить нікому жодних можливостей. Проти такого наступу не встояти.

    Що ж тоді виграють «турботливі» європейці?! Для кого стелять шлях? Чи перспективно це для них самих? Бажають вони такого близького сусідства? 

    Не раз нагадували члени АФЗУ про можливість досягнути комфорту шведського рівня. Це цілком реально для України. Погляньте на відомі цифри. В 2011 р. українські хлібороби виростили 54 млн. т зерна. Його продали на світових ринках за достойною ціною $305 за тонну, а купили у вітчизняних виробників за НЕДОСТОЙНОЮ ціною $195 за тонну! Різниця - близько $100 з тони - це 50% вартості ціни виробника. Де осіли ці $1,8 мільярдів? Це близько 14,5 мільярдів гривень.

    Невже такі кошти не потрібні бюджету України? Невже не потрібно частину з них спрямувати саме на розвиток того ж АПК? Дати підтримку фермерам, аби виростили ще більші врожаї, для ще більших надходжень до державної скарбниці?

    Тоді в уряду не буде жодних проблем із пенсійним забезпеченням, фінансуванням бюджетних установ, а далі можливо започатковувати безкоштовну медицину, освіту, інші складові шведського ідеалу! До речі, донедавна і нашого (лише 22 роки живемо незалежно).

    На іншій зустрічі в АФЗУ, коли американські гості активно переконували запроваджувати ринок земель, у т. ч. і для іноземців та іноземних компаній, фермери почали цікавитися: чи змінилася ситуація із землеволодінням у самих США з 1991 р., коли вони там були? На що гості відповіли: в країні з усталеними демократичними цінностями не відбулося жодних змін у відносинах землеволодіння сільгоспземлями.

    - Значить, у США фермери так і залишилися єдиним агровиробником – власником земель, якому держава створює всі умови для належного господарювання? Не допускаючи передачі земель великим агрокорпораціям, не кажучи про можливість купівлі земель іноземними особами? - уточнювали фермери.

    - Так, - відповіли гості.

    - Тоді чому ви нас переконуєте у користі продажу земель, якщо у власній країні такого не допускаєте? – дивувались фермери.

    У відповідь хитрі гості щось бубоніли про перехідний період України, для якого такий крок необхідний. Не очікували американці таких різких запитань від селян країни «третього світу». Далі зустріч, як більшість інших, перейшла у русло рекомендацій і побажань дослухатись до порад із цивілізованих країн.

    До речі, вже після зустрічі Ярослав Кардаш розповів її учасникам такі цікаві деталі американської аграрної галузі. Так, у США в агросекторі 42% підприємств є державною власністю. Бо це найбільш надійний спосіб забезпечити продовольчу безпеку країни та вигідні експортні поставки. Не всі знають, що 60-70% сільгоспземель в США - це землі державної власності, на яких і працюють фермери. Вони виконують заплановані урядом завдання з вирощування агропродукції. Чим не планова економіка?! Тут вам - увага до АПК, розуміння його важливості.

    «А щодо Європи, - вів далі віце-президент АФЗУ, - то візьмемо, наприклад, Францію. Це сильна аграрна держава. В ній 67% французів живуть в селі. І вважають, що тут їхнє коріння. Як у нас кажуть: тут пуповина зарита. Працюють вони в різних містах, бо робочих місць у сільському господарстві вистачає лише для 7% населення. Французи бережуть і цінують своє село, сільський патріархальний устрій, вважаючи це фундаментом (по нашому – колискою) нації. А про свою столицю кажуть, що там живуть не французи, а «парижани». Парижани з парижанами, а парижанки з парижанками».

           То де ж у цій фразі - купити не можна продати – нарешті поставити кому? І хто, врешті-решт, наважиться це зробити?   

                                                                                                                Михайло ДАНКЕВИЧ

     

     





    Схожі новини
  • №4 (259)
  • №42 (254)
  • №38 (250)
  • №35 (247
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Купити не можна продати


Як відомо, парламент продовжив мораторій на продаж земель сільгосппризначення до 2016 року. Неначебто гострота проблеми знята. Проте в суспільстві активізувалося обговорення запровадження купівлі-продажу таких земель.

 

Форми обговорення різні: зустрічі громадськості, круглі столи, семінари тощо. Ініціаторами цього чомусь, як правило, ставали маловідомі громадські організації, представники великих транснаціональних компаній, іноземці в складі своїх дипломатичних представництв або економічних делегацій та самостійно. Теми зустрічей мали відмінності, але практично зводились до агітації: землю треба продавати.

Аргументи озвучувалися такі: ринок земель дасть великий приток іноземних інвестицій в сільське господарство України, що дозволить застосовувати новітні технології, надсучасну сільгосптехніку та отримувати високі врожаї й прибутки, збільшить експорт української агропродукції тощо. На перший погляд, звучить немов правильно – з благими намірами щодо України, її економіки, її аграріїв, жителів села, всіх громадян: скоріш пускайте землю на продаж – це ДОБРЕ для вас!

Загальний напрям думок завжди порушували фермери. Скажімо, Ярослав Кардаш, віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України (АФЗУ), висловлював позицію асоціації про неприпустимість сьогодні продажу сільгоспземель. Так, велику «манну» іноземних інвестицій для громадян і фермерів в АФЗУ вважають міфом для наївних, не думаючих людей, черговою «бараноловкою».

Бо коли іноземний капітал купить українські землі та вкладатиме в агровиробництво свої інвестиції, то прибуток із вкладених коштів буде власністю інвестора, який повернеться йому до кишені у надзвичайно збільшеному розмірі.

Прямої користі від цього вітчизняним агровиробникам, жителям села та громадянам не буде. Велика іноземна корпорація, використовуючи українські чорноземи, отримані прибутки вкладе в економіку своєї країни. Задумайтеся: чи стане тепліше від слів про великі врожаї в державі, якщо користі від цього їй, її громадянам немає? Навпаки. Наші виробники не зможуть витримати тиск конкуренції великого капіталу і будуть змушені залишити землю. Далі народ України фактично перетвориться на жителів країни (мешканців території), а власниками наших земель стануть іноземці.

Член Ради АФЗУ Михайло Данкевич не раз на зустрічах підкреслював: причиною, яка стримує економічний розвиток АПК, про який турбуються іноземці, не є відсутність ринку земель.

Всі випускники аграрних ВНЗ знають закон мінімуму Ю. Лібіха, за яким ріст рослин залежить не стільки від наявності всіх речовин, скільки від мінімальної кількості певної речовини, відсутність якої, у свою чергу, призводить до затримки росту. Компенсація нестачі одного елемента іншим не поповнюється. Речовиною, яка знаходиться в мінімальних кількостях, регулюється урожай і визначаються величина і сталість його в часі.

Це ж напряму і стосується економічної ситуації в агровиробництві. Іноземні корпорації вже працюють в Україні. Завдяки сучасній техніці та передовим технологіям вони отримують високі врожаї, а реалізувати їх заважає державне регулювання – мита на експорт, корупція та інші фактори. І продаж земель аж ніяк не вирішує цю проблему. Причина в іншому.

Також фермер часто нагадував, що зараз нам «турботливо» пропонують заходи з так званого «розкриття ринку сільськогосподарських земель», організовують проекти за участю міністерств, урядовців високого рангу, фінансують їх за кошти європейських країн, таких як Голландія, Німеччина, та самого ЄС. Возять великих чиновників до Європи для переговорів, ознайомлення із закордонним досвідом, аби зробити активними проштовхувачами ідеї продажу сільгоспземель.

І це зрозуміло: технології є, кошти є, потреба в сільгосппродукції є, а своєї землі немає. Тут от і український чорнозем дуже до речі. І краще, щоб у приватну власність.

Та забувають голландці, що разом із ними на ринок української землі прийдуть купці і з найдинамічнішої економіки світу – Китаю. Після чого ніякої конкуренції не буде, не матимуть шансів на українські чорноземи європейці. «Східний тигр» не залишить нікому жодних можливостей. Проти такого наступу не встояти.

Що ж тоді виграють «турботливі» європейці?! Для кого стелять шлях? Чи перспективно це для них самих? Бажають вони такого близького сусідства? 

Не раз нагадували члени АФЗУ про можливість досягнути комфорту шведського рівня. Це цілком реально для України. Погляньте на відомі цифри. В 2011 р. українські хлібороби виростили 54 млн. т зерна. Його продали на світових ринках за достойною ціною $305 за тонну, а купили у вітчизняних виробників за НЕДОСТОЙНОЮ ціною $195 за тонну! Різниця - близько $100 з тони - це 50% вартості ціни виробника. Де осіли ці $1,8 мільярдів? Це близько 14,5 мільярдів гривень.

Невже такі кошти не потрібні бюджету України? Невже не потрібно частину з них спрямувати саме на розвиток того ж АПК? Дати підтримку фермерам, аби виростили ще більші врожаї, для ще більших надходжень до державної скарбниці?

Тоді в уряду не буде жодних проблем із пенсійним забезпеченням, фінансуванням бюджетних установ, а далі можливо започатковувати безкоштовну медицину, освіту, інші складові шведського ідеалу! До речі, донедавна і нашого (лише 22 роки живемо незалежно).

На іншій зустрічі в АФЗУ, коли американські гості активно переконували запроваджувати ринок земель, у т. ч. і для іноземців та іноземних компаній, фермери почали цікавитися: чи змінилася ситуація із землеволодінням у самих США з 1991 р., коли вони там були? На що гості відповіли: в країні з усталеними демократичними цінностями не відбулося жодних змін у відносинах землеволодіння сільгоспземлями.

- Значить, у США фермери так і залишилися єдиним агровиробником – власником земель, якому держава створює всі умови для належного господарювання? Не допускаючи передачі земель великим агрокорпораціям, не кажучи про можливість купівлі земель іноземними особами? - уточнювали фермери.

- Так, - відповіли гості.

- Тоді чому ви нас переконуєте у користі продажу земель, якщо у власній країні такого не допускаєте? – дивувались фермери.

У відповідь хитрі гості щось бубоніли про перехідний період України, для якого такий крок необхідний. Не очікували американці таких різких запитань від селян країни «третього світу». Далі зустріч, як більшість інших, перейшла у русло рекомендацій і побажань дослухатись до порад із цивілізованих країн.

До речі, вже після зустрічі Ярослав Кардаш розповів її учасникам такі цікаві деталі американської аграрної галузі. Так, у США в агросекторі 42% підприємств є державною власністю. Бо це найбільш надійний спосіб забезпечити продовольчу безпеку країни та вигідні експортні поставки. Не всі знають, що 60-70% сільгоспземель в США - це землі державної власності, на яких і працюють фермери. Вони виконують заплановані урядом завдання з вирощування агропродукції. Чим не планова економіка?! Тут вам - увага до АПК, розуміння його важливості.

«А щодо Європи, - вів далі віце-президент АФЗУ, - то візьмемо, наприклад, Францію. Це сильна аграрна держава. В ній 67% французів живуть в селі. І вважають, що тут їхнє коріння. Як у нас кажуть: тут пуповина зарита. Працюють вони в різних містах, бо робочих місць у сільському господарстві вистачає лише для 7% населення. Французи бережуть і цінують своє село, сільський патріархальний устрій, вважаючи це фундаментом (по нашому – колискою) нації. А про свою столицю кажуть, що там живуть не французи, а «парижани». Парижани з парижанами, а парижанки з парижанками».

       То де ж у цій фразі - купити не можна продати – нарешті поставити кому? І хто, врешті-решт, наважиться це зробити?   

                                                                                                            Михайло ДАНКЕВИЧ

 

 





Схожі новини
  • №4 (259)
  • №42 (254)
  • №38 (250)
  • №35 (247
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.