- №33-34 (274)
- Зернові, які аграрії зберуть у цьому році, значно перевищують внутрішні потреби
- Створення кооперативних елеваторів забезпечить стабільну позицію одноосібника на ринку зерна
- Микола Присяжнюк: «Загальне надходження молока на переробні підприємства зросло на 10%
- Л.Козаченко: Ризики від нових "неринкових" законів в АПК можуть призупинити його кредитування і подальший сталий розвиток
АБО ПАН, АБО ПРОПАВ?..
Хоча минулого року в Україні досягнуто рекордного, майже 57 млн. т зернових, урожаю, проте у рослинницькій галузі як були, так і залишаються невирішеними чимало проблем. А тому для багатьох аграріїв нині досить гостро (на межі «або пан, або пропав») постало питання виживання у непростих конкуруючих ринкових умовах. При тому «небесна канцелярія» із її непередбачуваними погодними умовами у такій ситуації далеко не на першому місці. Є тут чимало й «рукотворних» чинників.
І про них досить зацікавлено велась дискусія на конференції «Які зміни чекають аграрну політику України у 2012 році?», котра пройшла у рамках недавньої виставки «ІнтерАгро-2012».
Кого поганятимеш – на тому доїдеш. В основі успіху аграріїв, досягненні ними прибутків має бути, як про те було наголошено на конференції представниками від влади і фахівцями агропромислової галузі, не що інше, як рентабельність. Проте досягти її вершин непросто. Взяти ту ж галузь рослинництва. Вона є не лише у тісній залежності від погодно-кліматичних умов, а й від державного регулювання багатьох питань, що із нею пов’язані. Не все тут гладко. Цінова кон’юнктура, що склалась на ринку, особливості податкового законодавства, запровадження ринку землі, що, по-всьому, гряде у недалекому майбутньому, вже у сьогоденні у великій мірі змінюють політику ведення бізнесу сільгосппідприємствами і суттєво впливають на рівень отримання прибутків. Тож голова Ради підприємців при Уряді й президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко, відкриваючи захід, наголосив, що необхідність проведення подібних конференцій тим важлива, що у їх рамках можна проаналізувати поточну ситуацію в АПК України, побачити проблеми, які мають місце, і спільно спробувати знайти шляхи їх вирішення. Вони і допоможуть вивести агросектор країни на якісно новий рівень розвитку та реалізувати його колосальний потенціал. Використовуючи цей потенціал, наша країна і надалі впевнено буде йти до ствердження статусу житниці Європи. Цьому треба сприяти на всіх рівнях.
Зі свого боку директор Департаменту розвитку аграрних ринків Мінагрополітики України Сергій Кваша зробив огляд того, яка ситуація склалась у галузі рослинництва в останні роки, навів чимало фактів, цифр. За ними безліч висновків, а, вірніше сказати, реалій буття на селянському полі. Скажімо, в останні роки в Україні спостерігається деяке зниження рентабельності виробництва зернових. Одна із головних причин цього – зростання цін на матеріально-технічні ресурси (добрива, засоби захисту рослин, насіння, паливо тощо), що вимагає підвищення витрат на виробництво продукції рослинництва. Дороге – «кусається», економиться. Тож у Білорусі, для прикладу, у рази більше вноситься міндобрив на такі ж площі, що в Україні. Увага також приділяється органічним добривам, чим ми надто похвалитись не можем. Тому, не дивлячись на те, що досить прибутковим в Україні залишається вирощування соняху, ріпаку, пшениці та кукурудзи, все ж зростаюча із кожним роком збитковість догляду за окремими сільгоспкультурами зменшує прибутковість галузі. Наднизький рівень рентабельності з ряду причин, у т.ч. через зменшення експорту, спостерігається у ячменя, вирощування якого в останні роки виявилось неприбутковим. Виробники все частіше відмовляються від нього на користь кукурудзи. Та й хіба лише у ньому справа? Адже в цілому прогнозується досить невтішна картина: якщо не буде різких змін у ціновій політиці на аграрному ринку, то аграріям, по всьому, доведеться економити на всьому необхідному (прогресивних технологіях вирощування рослин, їх догляді, зберіганні тощо), що сприяє високим урожаям, і сподіватися хіба що на диво – лише на милість природи до урожаїв і щедрість українських чорноземів. Тобто, кинув у землю зерно – і що Бог дасть...
Ще один момент, котрий спостерігається в останні роки у рослинництві України, - зменшення посівних площ під озимі. Основна причина, як стерджують аналітики, - регуляторна політика держави по відношенню до експорта зернових, ті ж низькі на них ціни. Є й інша – незадовільні погодні умови восени 2011-го для сівби озимих. Тож аграрії ряду областей призупинили на той час сівбу, а то й зовсім зменшили посівні площі. Хтось виграв у цьому, бо чимало посівів озимини, як те відомо, погано перезимували. І тепер два виходи: хочеш мати низькі урожаї – залиш все, як є, кращі – пересівай і сподівайся, що зерно таки буде в ціні. Як прозвучало на конференції: у цьому році бажано пересіяти близько 3 млн. га озимини. А для цього треба чималі додаткові кошти. Де їх брати? Кожний хай вирішує за себе.
Хвилює аграріїв і овочівництво. Торік надто гарно все вродило. Покупцям – радість, а виробникам – збитки: продавати овочі, ту ж картоплю, довелось за надто низькими цінами. Тобто, майже не маючи запланованих прибутків чи зовсім не маючи. Були фермери, які переорювали на полях достиглі плантації помідорів – для них це було «собі дешевше», аніж збирати томати і везти на ринок. Подібна ситуація, на жаль, цілком може повторитись цього року. Зрештою, такі прогнози. А ще, внаслідок неврегульованих чинників на рівні держави, - під загрозою зменшення площ під цукрові буряки. Та й проект Закону «Про ринок земель» у такому вигляді, яким він є на даний час, для багатьох аграріїв уже нині загроза для ведення виробництва.
Які ж кроки на підвищення рентабельності, та й престижності рослининицької галузі, варто зробити?
Як розповів Сергій Кваша, у Мінагрополітики вважають, що серед стратегічних напрямків у рослинництві повинні реалізуватись такі: створення у державі всіх необхідних умов для нарощування обсягів виробництва сільгоспкультур; належне ведення цінової політики, у т.ч. збереження цінової доступності споживача до продуктів; забезпечення високої якості продуктів харчування. Показовий крок – у державі чимало робиться для того, аби навести лад у заготівлі, зберіганні овочів, фруктів. Лише за минулий рік по багатьох областях додалось добре реконстурйованих старих і новозбудованих овочесховищ. Така робота продовжується, адже це дасть змогу цілорічно поставляти на прилавки ринків і магазинів дешевший, та й якісніший від закордонного, товар. Не все ж нам їсти китайський часник чи польські яблука... Та й сором на дійсно щедрих чорноземах не мати вдосталь власної сільгосппродукції.
Звичайно ж, закони мають працювати на українського аграрія, а, відтак, на споживача продукції. І це, в тому числі, має бути враховано у майбутньому Законі «Про ринок земель». Чи буде враховано – інше питання. Тож дискусії довкола цього вже нині (ще й дитя не народилось....) створюють проблеми для аграріїв. Адже для багатьох невідомість: що буде із ними, їхніми полями, фермами, якщо запрацює цей закон далеко не на їх користь? Хвилювання не безпідставні, тим більше, що й ряд інших законопроектів для сільського господарства викликає дискусійні запитання. Тож не спіткнутися б на півдорозі, радіючи з минулорічних рекордних урожаїв зерна...
Як наголосив на конференції Леонід Козаченко – ефективна аграрна політика, що усіляко підтримується державою, це запорука успіху у сільському господарстві. У 2011-му галузь, як було мовлено, показала високі результати, завдяки чому економіка України має відносно хороші макроекономічні показники – зростання ВВП, зменшення інфляційних процесів. Ми досягли рекордного за всю історію незалежності України урожаю, високих показників експорту олії та зернових. Однак зараз аграрії, дійсно, знову мають «головний біль» - проблеми, які ставлять під загрозу реалізацію «аграрного прориву». Найбільш ризикованими і тому надзвичайно дискусійними на сьогодні є питання, повязані із Законом «Про ринок земель» та іншими законодавчими ініціативами, а саме: законопроектами «Про сільське господарство» і «Продовольчу безпеку».
«Якщо говорити про шляхи подальшого розвитку сільгоспвиробництва, його державної підтримки, обмеження власності землі для тих чи інших груп сільгоспвиробників, то у першу чергу потрібно розібратись із понятійним апаратом і визначити, кого і за якими критеріями ми відносимо до малих, середніх та великих підприємств, а кого називаємо агрхолдингами. Тільки у відповідності до чіткого визначення цих термінів можна прописувати у законодавстві, кого з них варто підтримувати на рівні держави, а хто виживатиме у ринковому середовищі самостійно. Якщо робити ці речі поспіхом, то можна серйозно нашкодити не тільки галузі, але й державі», - висловив свою думку президент УАК. При тому Л. Козаченко додав, що у міжнародних фінансових інституціях зараз на розгляді кредити для агрохолдингів на суму близько $400 мільйонів. Проте ризики, пов’язані з прийняттям Закону «Про ринок землі», можуть призупинити подальше кредитування. Це створить негативний імідж державі.
Друге, що непокоїть широку аграрну громадськість – це розробка Закону «Про сільське господарство», який передбачає жорстке регулювання державою сівозмін у рослинництві й щільності поголів’я худоби. Відповідно до його проекту, територію України планують поділити на 6 природно-кліматичних зон, у яких держава має визначити структуру сівозмін і щільність поголів’я худоби на конкретних земельних масивах. За невиконання цих нормативів закон передбачатиме жорстке покарання. Про що мова?
На конференції було наведено такий приклад. Скажімо, якщо фермер хоче прив’язно утримувати корів для виробництва молока, то на кожну голову має попередньо планувати мінімум $7 тис. витрат. У випадку безприв’язного утримання худоби ця цифра вже зростає до $10-11 тисяч. Якщо помножити це на 500 чи 600 голів худоби – вийде немала (м’яко кажучи!) сума. Та й ставляться жорсткі умови по тому, що і скільки вирощувати на полях. Не осилив – ти вже не фермер. Ось така «кабала» відлякує вже зараз багатьох бути господарем на селі. І це не що інше, прозвучало на конференції, як шлях до краху сільгоспвиробництва.
«Я маю пересторогу, чи не поверне цей закон економіку України до такої собі однобокої «планової моделі по-українськи» - безжалісної у вимогах до виробника та безпорадної у субсидуванні сільського господарства. У радянські часи, до речі, директиви щодо АПК мали більшу лояльність щодо сівозмін і контролю за ними», - застеріг Л. Козаченко. Також він додав, що наразі готується Закон «Про продовольчу безпеку», який має усі шанси принести загрози і небезпеку виробникам продовольства, якщо передбачатиме регулювання у «ручному» режимі цін на продовольчі товари. «Ми повинні ще сумлінніше працювати над аграрною політикою держави, аби продовжити позитивну динаміку, яку показало сільське господарство в останні роки», - підсумував виступ Леонід Петрович.
Отже, є прозоре бачення проблем у аграрнопромисловому комплексі, в тому числі у рослинництві, та їх вирішення. Бажано при цьому не наступити на загальновідомі граблі...
Оксана КУЛИК
