Коли задуми єдині

25 May, Розділ Агрополітика / Досвід, переглядів 3 231

Вчитись ніколи не пізно, погодьтесь. Можливо тому європейська система освіти передбачає, що людина може опановувати знання упродовж всього життя. Можна ходити на лекції до вузу, можна вчитись заочно і дистанційно, можна просто переймати досвід. Так, до речі, часто роблять тваринники. Цій формі навчання вони віддають найбільшу перевагу.

Воно й зрозуміло: жодний підручник і лекція не допоможуть опанувати поведінку в роботі з твариною. Тут потрібні особливі навички, терпіння і, якщо хочете, особистий підхід. Але…

Не менш важливим, а може й головним у роботі з тваринами є наявність сучасного приміщення, обладнання, умов утримання худоби. Новітніх ферм в Україні чимало. Є й велика кількість спеціалістів, що вміють ефективно, по-новаторськи працювати. Як правило, саме вони найбільше і прагнуть вдосконалюватися у тонкощах справи і професії, якою займаються. Ці фахівці і стали учасниками спеціалізованої конференції «Україна. Білорусь’2010. Ведення високорентабельного тваринництва» й вирушили до сусідньої республіки поспілкуватись зі своїми колегами.

Організатором цієї потрібної навчальної експедиції українських тваринників стало видавництво «ЕФПІТ», яке випускає три відомі спеціалізовані журнали - «Ефективне птахівництво», «Ефективне тваринництво» та «Ефективні корми та годівля» - і вже 7 років поспіль за підтримки Мінагрополітики України і Національної академії аграрних наук України проводить щорічну конференцію «Україна. Комбікорми».

Восени минулого року журналісти «ЕФПІТу» побували у Науково-практичному центрі по тваринництву НАН Білорусі (м. Жодіно, Мінська обл.). Побачивши реальні зміни у тваринницькій галузі сусідньої країни, вони твердо вирішили: варто показати досвід білорусів нашим тваринникам. Так виникла ідея проведення конференції саме в Білорусі. Підтримали цей почин і аграрні відомства, і наукові академічні установи обох держав.

alt «Очень важно в сегодняшней обстановке максимально использовать достижения ученых и практиков наших стран в генетике, селекции и выращивании животных, - пише міністр аграрної політики України Микола Присяжнюк у своєму зверненні до учасників конференції. - Ведь каждая из стран стремится к тому, чтобы обеспечить свое население мясной продукцией высокого качества, предоставить населению, живущему в сельской местности, квалифицированную работу, достойный заработок и условия жизни. И обмен опытом в области животноводства – еще один шаг к развитию новых технологий в отрасли, повышению ее экономической эффективности, благосостояния жителей села, обеспечению продовольственной безопасности страны, и, конечно же, укреплению экономики аграрных секторов наших соседствующих государств».

Теплі слова вітань прозвучали і від міністра сільського господарства та продовольства Республіки Білорусь Семена Шапіро, віце-президента Національної академії аграрних наук України Анатолія Головка.

День перший

Він, власне, розпочався зі знайомства з Науково-практичним центром по тваринництву НАН Білорусі в м. Жодіно. Його генеральний директор, до речі, колишній заступник міністра сільського господарства республіки, Микола Андрійович Попков з великим задоволенням і досить детально розповів про досягнення у тваринництві республіки. Той, хто побував у центрі, мене підтримає: насправді білорусам є чому пишатися. Та й Микола Андрійович не приховував свого майже фанатичного ставлення до галузі, якою опікується не один десяток літ. Хоча він чудово розуміє: зроблено чимало, а ще більше - потрібно зробити.

- Упродовж 2006 року завдяки указу нашого президента було створено 5 науково-практичних центрів з тваринництва, - повідомив Микола Попков. – Вже за кілька років нам вдалося в окремих господарствах довести

alt середній удій на корову до 7,130 кг молока (2009 р.), а в 2010-му цей показник повинен зрости до 7,5 тис. кілограмів. Ще 10 років тому ми мали лише 20 тис. голів худоби, а сьогодні відгодовуємо 1,2 млн. корів. Середній надій на кожну з них по республіці складає 4,730 кілограмів. Тільки в приватному секторі ми отримуємо 5,6 млн. т молока. Хоча тут поголів’я поступово зменшується.

До речі, за радянських часів тваринницька галузь Білорусі була найбільш індустріальною. Тому за міжгосподарським обміном білоруси завозили щороку до 3 млн. т зерна, обміюючи його на молоко і м’ясо. А тоді в республіці виробляли 4,5 млн. т м’яса і 5,5 млн. т молока на рік! 70% цієї продукції потрапляло на ринки республік СРСР.

Немає чого приховувати: після розпаду СРСР ми залишились сам-на-сам зі своїм тваринництвом. Тож потрібно було щось робити з великою кількістю тваринницьких господарств і худоби в них. Було дуже складно, до 1991 року поголів’я зменшилось на 40%, на агровиробництво ніхто не звертав уваги. Але через 3 роки в країні встановилась тверда влада, і наш президент доручив з 1994 року не допустити подальшого спаду виробництва в агросекторі, зберегти його, а до 2000-го – повністю стабілізувати. Грандіозних завдань не ставилося. Головне було – роботу в галузі вести системно, стабільно. А орієнтиром повинна була стати аграрна наука.

Якраз наукові центри й запропонували такі моделі господарювання, які дозволили впровадити енергоощадні технології, вирішити масу організаційних питань, у тому числі й працевлаштування сільських жителів. Учені розробили, а уряд прийняв державну програму, яка передбачала конкретні заходи: що, коли і як потрібно зробити. Зі свого боку держава допомагала фінансово (наприклад, для закупівлі доїльного обладнання, виробництво якого згодом налагодили в Гомелі). Результати не забарились: за кілька років виникло 500 сучасних молочних ферм. А минулого білоруси звели ще 118 ферм (в кожному адмінрайоні), на кожній з яких утримують 500-700 голів ВРХ. Цього року темпи

alt знижувати не збираються, а отже кількість сучасних корівників зросте удвічі!

Кожне господарство нині має піврічний або й річний запас кормів. Багато згодовують худобі зерна кукурудзи (2009 р. – 9 млн. тонн). Тож практично вирішено проблему з кількістю кормів, і вчені активно працюють над питанням збереження і їх самих, і їхньої якості.

Як це не дивно звучить, та наші сусіди використовують у роботі досвід розведення молочної худоби... у тваринників Волинської області.

Зважте, і це надважливо, вже 10 років у Білорусі працює спеціальний фонд підтримки агронауки і виробництва сільгосппродукції: 2% від виручки будь-якої продукції перераховується в цей фонд, а потім кошти йдуть виключно на підтримку села. Це дозволяє білоруським аграріям технічно переозброювати виробництва, реконструювати і будувати ферми, закуповувати міндобрива, нафтопродукти, засоби захисту рослин тощо. До речі, в Україні давно розроблено подібний механізм підтримки села. Втім, жоден з наших урядів й досі чомусь відхиляє пропозиції розробників.

Завдяки належному фінансуванню білоруси серйозно наростили обсяги виробництва продукції птахівництва: у 1990 році її виробляли 90 тис. т, а в 2009-му - вже 290 тисяч. У перспективі галузь даватиме 500 тис. т курятини. Птахофабрики вже нині працюють на рівні світових стандартів.

Величезних зрушень досягнуто і у свинарстві. Торік свиноводи запропонували на ринок 370 тис. т свинини, у перспективі вироблятимуть 500 тис. тонн. У більшій кількості поки що немає необхідності.

Сьогодні білоруси забезпечують на 1 людину в рік 33 кг білку тваринного походження. Порівняйте цей показник з іншими у розвинутих країнах. США пропонує 34 кг на душу населення, Канада – 31,5 кг, Франція – 29, Іспанія – 28, Німеччина – 26, Італія – 18, Англія – 17 кілограмів. Ми виробляємо теж 17 кг на людину. До цього рівня поки що не

alt дотягує Росія (15,8 кг).

Багато в чому відродженню села у наших сусідів допомогла державна програма, також підкріплена фінансами. Тож вдалося повернути молодь у агрогосподарства, закріпити на сільських територіях медиків, учителів, водіїв, розвинути дрібний обслуговуючий бізнес.

- У нас колгоспів немає, - пояснює директор Науково-практичного центру по тваринництву НАН Білорусі. – Натомість працюють сільськогосподарські кооперативи і акціонерні товариства. Частка держави в них – 80-90%. Щоправда, чимало низькорентабельних (десь 300 господарств) були продані у приватні руки або віддані промисловим підприємствам. Це зроблено за законом і заради благополуччя країни.

Сьогодні наш АПК розвивається стабільно. І в цьому заслуга глави держави. Бо на політичне рішення – відродження села – працюють всі «зверху й до низу». Адже в ціні агропродукції закладений серйозний соціальний аспект. Тому наша невелика країна дуже добре керована.

Свої запитання учасники конференції змогли поставити Миколі Андрійовичу вже під час екскурсій на підприємства. Так воно й логічніше виходило.

Подорож ми розпочали зі Смолевичського району Мінської області. Щоправда, на територію племінної свиноферми «Заріччя» на 500 основних свиноматок усіх не допустили (ветслужба не дозволила). Там побували лише наші свиноводи. «Заріччя» - племферма GGP (супернуклеус) з розведення лінійних чистопородних свиней: французька крупна біла (36 хряків, 414 свиноматки) і французький ландрас (18 хряків, 180 свиноматок).

Ферма є нуклеусом у республиканській системі розведення. Її технологічна потужність [(500×2,25) ×11] = 12375 поросят на рік, у т.ч. вирощування 1500 племінних хрячків і 3500 племінних свинок для продажу в племінні множники

alt та обласні станції штучного осіменіння. Зараз племферма – на стадії комплектації. Її вихід на проектну потужність дозволить створити верхівку піраміди надвисокої світової селекції, яка використовуватиметься для створення в республіці племзаводів і племрепродукторів з розведення згадуваних порід.

З цікавістю оглянули ми дослідно-експериментальну свиноферму-школу «Заріччя» (зовсім поруч із племфермою). Тут проходитимуть підготовку й перепідготовку спеціалісти промислового свинарства. На фермі-школі створили учбовий клас, санпропускник, два сектори для утримання свиноматок на 60 голів, чотири секції для відлучених поросяток, завезено різної конструкції станки, різні системи годування (сухе й вологе), вентиляції, мікроклімату, видалення гною.

Головна мета школи – комплексний підхід до вирішення науково-виробничих проблем галузі: у стислі терміни довести найсучасніші наукові розробки до практичного їх застосування і подальшого активного запровадження в агровиробництво у вигляді завершених передових селекційних і ресурсоощадних технологій.

Вразив нас своєю охайністю і молочно-товарний комплекс «Березовиця» РУП «Експериментальна база «Жодіно», розташований в тому ж адміністративному районі. На комплексі, який розраховано на 600 корів, запроваджено безприв’язне боксове 6-рядне утримання. Молоко отримують тричі на день, використовуючи автоматизовану доїльну установку типу «Паралель» (2х14) німецького виробництва. Добовий надій – 19 кг молока.

Для тварин передбачені вигульні майданчики з твердим покриттям. Гній видаляється дельта-скрепером. Кормову суміш на кормовий стіл подають за допомогою кормороздавача-змішувача двічі на добу. Воду - через групові відкриті напувалки, що перекидаються. Корівники збудовано з металоконструкцій. Нині в «Березовиці» триває перше комплектування поголів’я.

Показали нам і «Негорєльський КХП», який ще донедавна був збитковим. Життя в нього вдихнуло об’єднання з ВАТ

alt «Агрокомбінат «Дзержинський» (Дзержинський р-н). Керівництво комбінату повністю розрахувалось з боргами КХП, змусило його запрацювати за новими технологіями виробництва кормів і добавок, їх рецептурою. Сьогодні продукцію купують не лише господарства ВАТ, а й тваринницькі підприємства з усіх регіонів Білорусі.

До речі, від нас не приховували виробничих показників. Тим більше, що той же «Агрокомбінат «Дзержинський» - лідер Білорусі з виробництва м’яса бройлерів. Торік їх тут відгодували 11770,6 тисяч загальною вагою 29264 тонн (незабаром планується довести до до 43 тис. тонн). Середньодобовий приріст бройлерів минулого року склав 59,6 г, збереженість - 97,3%. В агрокомбінаті їх відгодовують 42,3 дні, витрачаючи на 1 ц приросту 1,74 ц корму. Коли птиця досягає ваги 2570 г, її відправляють на забій.