Україна має шанс

06 July, Розділ Агрополітика / Досвід, переглядів 4 088

Стрімке зростання попиту на продовольство у світі відкриває перед Україною – державою з потужним аграрним потенціалом – величезні геополітичні перспективи. Проте, щоб ними скористатися, вважають фахівці, українській владі вже сьогодні потрібно створювати умови для залучення в АПК солідних сум інвестицій, впровадження новітніх технологій, поглиблення сільгоспкооперації та й загалом відпустити аграрну галузь у ринок.

Зі своїм поглядом на ситуацію в АПК нами ділиться голова Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України, президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко.

- Навіть на третину використовуючи наявний сільськогосподарський ресурс, Україна входить у п’ятірку найбільших експортерів зерна у світі, - стверджує Леонід Петрович. - Ми є першими за експортом олії та ячменю, другими – по кукурудзі. Потенціал же, яким володіє держава, дозволяє їй стати одним із найбільших експортерів агропродукції і за цим показником впевнено посісти друге місце після США. Досягти цього Україна зможе лише за умови залучення значних обсягів інвестицій та створення середовища, в якому вони зможуть працювати.

Загалом за останні 10 років середній розмір іноземного інвестування у вітчизняне сільське господарство становив близько $75 мільйонів. Ще близько $400 млн. вкладали у розвиток (реінвестували зі своїх прибутків) українські виробники. Відтак, загальна сума щорічних капіталовкладень в АПК сягала $500 млн., що на порядок менше, ніж сьогодні потрібно.

- Ми реально можемо втричі збільшити виробництво сільгосппродукції. Та за умови інвестування в АПК $60-70 млрд. (по $6-7 млрд. щорічно) – в рослинництво, харчову промисловість і, звичайно, виробництво біопалива. Тому що суттєво збільшуючи валове виробництво продукції, застосовуючи надсучасні технології, ми обов’язково повинні дбати про охорону довкілля,– зауважує Козаченко.

Зараз, на його думку, в Україні створений несприятливий клімат як для ведення бізнесу, так і припливу інвестицій. Доказ тому – торішнє виведення з АПК $25 млн. інвестованого раніше іноземного капіталу. Але ж як йому не тікати, якщо в країні сільське господарство досі розглядається як соціальний донор, як галузь, котра повинна забезпечувати населення продовольством і при цьому не мати прибутків? Доки така політика проводитиметься, ніякі дотації агробізнес не врятують, наголошує відомий експерт.

- У 2011 р. у вигляді дотацій та податкових пільг держава дала сільському господарству 15 млрд. гривень. Водночас, заборонивши експорт, не повертаючи ПДВ, встановивши на 42 види продукції граничні ціни, призвела до втрати галуззю 60,6 млрд. гривень. Причому ці кошти не пішли в бюджет, їх просто недоотримали, – підкреслює він.

Політика ручного регулювання цін, обмеження рентабельності в умовах нестабільності складових витрат на виробництво, переконаний посадовець, призводить або до повного знищення галузей, або до їх переходу в тіньовий сектор. Зокрема, «в тіні» працює 40% хлібопекарської індустрії, яка просто приречена державою на збитковість. А галузь виробництва продуктів дитячого харчування взагалі майже зникла. Із 74 підприємств, які були в Україні кілька десятків років тому, залишилося 7-8. В результаті, імпорт дитячого харчування зріс до 82%.

Прагнення держави захистити населення з низькою купівельною спроможністю цілком зрозуміле. Але методи, які нищать економіку, вважає Л. Козаченко, цілком можна й потрібно замінити іншими, апробованими в розвинених країнах. Наприклад, упровадити систему продовольчого субсидування малозабезпечених верств населення. У США, зокрема, торік таку допомогу отримало 64 млн. осіб. Це – люди, доходи яких нижчі за офіційно встановлений прожитковий мінімум. Їхні проблеми держава взяла на себе, а не переклала на плечі агровиробників, як це робиться в Україні.

- В нашій державі це питання не стоїть навіть на рівні політичної дискусії, – зазначає Леонід Петрович. – Хоча для дотування населення з низькими доходами, за нашими підрахунками, потрібно всього лише 5,4 млрд. гривень. Уявіть собі, скільки ми не дали отримати сільському господарству заради того, щоб на 5 млрд. продотувати населення?

Що ж стосується дотацій сільгоспвиробникам, то останні їх уже й брати не хочуть – надто складно стало мати справу з державними коштами. Асоціація фермерів і приватних землевласників і Аграрний союз України навіть звернулися до уряду з відповідним листом. Аграрії просять замість грошей дати їм можливість виходити на світовий ринок зі своєю продукцією і прогнозувати свою діяльність хоча б на 2-3 роки вперед.

Наявність вищеозначених проблем, підкреслює Козаченко, не дозволяє Україні упродовж останнього десятиріччя залучити в АПК щонайменше $40 млрд. інвестицій, на 30% наростити ВВП, утричі збільшити виробництво сільгосппродукції й довести її експорт до $45 мільярдів. І найголовніше – створити 900 тис. робочих місць у сільській місцевості, розв’язавши таким чином низку соціальних проблем.

Але все це можна надолужити, якщо змусити політиків ухвалювати ефективні для розвитку вітчизняної економіки рішення. Проте іншого шляху й немає. Кліматичні зміни щорічно виводять з обробітку 1,2 млн. га сільгоспугідь на планеті, а населення, чисельність якого стрімко зростає, потребує продовольства. За розрахунками ФАО (продовольчої і сільськогосподарської організації ООН), за 30 років світовій економіці потрібно на 1 млрд. т збільшити виробництво зерна, на 300 млн. т – м’яса, на 200 млн. т – молока. Якщо цього не зробити, на планеті почнеться глобальний голод.

У такій ситуації Україна має шанс стати одним із головних гравців на міжнародному ринку продовольства, який буде визначати цінову політику і взагалі впливати на геополітичні процеси. Для забезпечення свого населення їй вистачить усього 20% виробленої агропродукції (за умови збільшення її обсягів утричі). Решту можна буде експортувати за вигідними цінами в багаті грішми й енергоносіями країни – Кувейт, Катар, Саудівську Аравію, Арабські Емірати та інші, де вже зараз Україна тримає 30% зернового ринку.

Наталія ПОТАПЧУК