«Пряник» для одноосібника

13 May, Розділ Агрополітика / Співпраця, переглядів 7 328

У цьому році виповнюється 20 літ вітчизняній сільськогосподарській обслуговуючій кооперації. Але ювілей навіює не стільки радісні, як гіркі роздуми про долю села і людей у ньому. Бо давноминулий заклик до хліборобського роду гуртуватись у кооперативи десь ехом зник по багатьох селах, залишивши тисячі одноосібників, фермерів «рвати жили» та виживати самотужки.

Чомусь не пішли селяни у кооперативи, а чимало новостворених – розпались, додавши розрухи аграрній Україні. І лише в останні роки держава спохватилася: гине село!

І телятка збережені, і людям добре

У цивілізованих країнах, надто по європейських закордонах, сільгоспкооперативи різних спрямувань давно вже є ознакою ефективної праці у рослинництві, тваринництві, переробній галузі. Так є, бо вони мають державну фінансову і законодавчу підтримку. У нас же із цим «букет» проблем. Хоча розуміння того, що і як бажано зробити заради об’єднання одноосібників у кооперативи, роками «мусолиться» на всіх рівнях – від «низів» до «верхів». Дещо з того навіть потихеньку (враз чомусь не виходить...) реалізується.

Це, зокрема, підтвердила й недавно проведена у столиці науково-практична конференція «Розбудова обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів як чинник ефективного розвитку сільської місцевості та відродження тваринництва», організаторами якої виступили Союз сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України, журнал «Сучасна ветеринарна медицина», ТОВ «Господар ЕЦ», ТОВ «Геліотек» за підтримки Мінагрополітики України. У конференції, що примітно, зацікавлено взяли участь представники понад 100 кооперативів із багатьох регіонів країни. Тобто, інтерес до теми є, як і сподівання на краще для сільського трудівника.

Відкрив конференцію заступник аграрного міністра Олександр Сень, нагадавши про програму «Рідне село», котра стала суттєвим поштовхом до подальшого створення і підтримки на рівні держави кооперативів. Одноосібники, як далі навів цифри Олександр Васильович, виробляють до 80% молока в країні, 95% - картоплі, 84% - овочів, 85% - плодів і ягід, 43% - м’яса. Хоча одноосібно займатись цим, конкурувати із потужними агрохолдингами – важко. Та і створення «штучних» кооперативів нічого не дасть. Це, як мовиться, вже проходили. А ось обслуговуючі кооперативи, створені на добровільних засадах, зауважив О. Сень, себе вже добре зарекомендували. І їх має додаватись. Адже гуртом легше давати раду не лише на полях і фермах, але й при збуті продукції. Та й держава не стоїть осторонь цих проблем. Торік за збереження молодняка ВРХ було спрямовано 320 млн. грн., якими скористались 340 тис. одноосібників. У проектах - чимало інших напрацювань заради підтримки селянських кооперативів.

Як завжди, готові допомагати селянам і науковці, запевнив фермерів, акцентувавши на ряді напрямків такої співпраці, доктор с.-г. наук, академік НААН Олександр Іващенко.

«Дрібні» проти «великих»

Є ще один момент, який має активізувати створення кооперативів: одноосібникам гуртом легше вистояти проти агрохолдингів, яких додається. На цьому наголосив, взявши слово, президент Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України Іван Томич: «Допоки є мораторій на землю на три роки – фермерам треба встигнути подбати про свої земельні наділи. Бо у 2015 році у агрохолдингів уже може бути не 10 млн. га, а всі 15 млн. га землі»

Якщо нині фермер має землю, дає роботу собі, своїй сім’ї, односельцям, то агрохолдинги всіх роботою не забезпечать. Адже прогресивні методи виробництва, котрі вони використовують, зводять до мінімуму робочі місця. Що у такому випадку залишиться більшості на селі?

Ось чому одноосібникам бажано гуртуватись у кооперативи, відстоюючи своє право на працю і гідне життя. Зрештою, зберігаючи цим села у всіх відношеннях. Та й хіба можна конкурувати з агрохолдингами, продовжуючи тримати по хлівах 2-3 крови і надоюючи молоко у банку? Така праця - на збитки. А створивши молочарські чи то інші тваринницькі кооперативи (саме на них нині посилена увага у державі), одноосібники можуть вирішити чимало питань на свою користь, у т.ч. проблему із вигідною реалізацією виробленої сільгосппродукції, що нині чи не найголовніша біда. Бо «особисті селянські, фермерські господарства та фізичні особи в умовах загострення конкуренції на аграрному ринку стали перед проблемою реалізації надлишків продукції. Підвищення цін на енергоресурси, агротехніку, добрива та корми, низький рівень закупівельних цін, відсутність стабільних та надійних каналів збуту сільгосппродукції робить її виробництво збитковим», - наголосив І. Томич, висловивши і таку думку: «Як показує досвід європейських країн, найвигідніше створювати кооперативи із замкнутим циклом роботи: товар від виробника - до споживача. Це вирішить питання безробіття, бідності на селі, дасть країні якісну продукцію, при тому (посередника вже не буде) доступнішу за цінами».

З боку держави, акцентував Іван Федорович, на підтримку сільських кооперативів зроблено вагомий крок: законодавчо вони вже мають статус неприбуткових. А це пряма гарантія на збільшення прибутків для селянина.

Що хоче селянин?

За останні два місяці подібні регіональні конференції були проведені у Рівненській, Полтавській, Вінницькій, Черкаській, Кіровоградській областях. Фермери зацікавлено їх відвідували, слухали, замислювались про створення кооперативів на місцях, дехто не став ліквідовувати вже створені, хоча справа до цього йшла. Повірили у державу? Не зовсім, бо є ще чимало проблем. Але вже те, що даються певні дотації одноосібникам, кооперативи отримали статус неприбуткових, і ряд інших ініціатив зробили свою добру справу.

Зі свого боку у фермерів є прості пропозиції для державних мужів. По перше, саме на прохання фермерів була проведена ця конференція за участі поважних представників від влади, науки. Бо «розмова на всю країну», як казали, - це також крок до селянина. Делегати запропонували представникам влади «довести плани» до кожного району, кожного седа по створенню сільських кооперативів. Бо «немає вказівки зверху чиновнику у район – немає і його роботи». Поки що відповідь була така: вказівки хай почекають, у наказовій формі можна отримати все ті ж «штучні» кооперативи. Це вже проходили. Але при райрадах на перспективу можливе запровадження посади фахівця, який «опікуватиметься» саме такими кооперативами. Тож справа честі сільських, селищних голів, які дійсно хвилюються за громаду, село, - ініціювати створення обслуговуючих кооперативів.

Головна сутність таких формувань, щоб розумів кожен на селі: це не колгоспи, де людина позбавляється власності на худобу, поля. У кооперативах кожен його член залишається з власністю. Інша справа – разом легше вирішувати багато питань (ефективне використання техніки, збут продукції тощо). Аби тут все було зрозуміло, у районах, на побажання делегатів, про сутність створення кооперативів, їх напрямки діяльності тощо проводитимуться пропагандистсько-роз’яснювальні заходи.

Хтось із присутніх поцікавився: які ще дотації, як на збереження молодняка ВРХ, плануються? Відповідь: можливо, на збереження маточного поголів’я овець. А про кіз – не сподівайтесь... Готується чимало проектів законів на користь сільського працелюба. Але дочекаємось їх прийняття.

А що ж думають самі кооператори?

«Наш кооператив створено у 2001 році. Членами його є до 13 фермерських господарств, - каже голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Сквирського району Київщини, голова кооперативу «Сквирафермерпостач» і ФГ «Колос» Слава Петрович Філозоп. – Хотіли закривати. Але не будемо, бо держава нарешті акцентує увагу на кооперативах. Добре, що вони стали неприбутковими. За помірну плату, скажімо, надаємо техніку фермерам, у яких її немає. Бо заїжджі власники техніки беруть за ці ж послуги дуже дорого».

Слава Петрович, до слова, був одним із перших фермерів у районі, тож йому є з чим порівнювати: «Коли у 90-ті розпочався фермерський рух, у радгоспі виділили чотирьом бажаючим бути фермерами (мені у тому числі) 10% землі, тобто 42 гектари. Пізніше розділили ці землі на трьох. Відокремився, став працювати на своїх 13,8 гектарах. Вирощував зернові, технічні культури (пшениця, ячмінь, гречка, цукровий буряк). Пшеницю здавав державі – на хлібозавод. Продавав і ячмінь. Були роки, коли його брав навіть пивоварний завод на Оболоні. Гречку у Сквирі переробляв на місцевому круп’яному заводі, цукровий буряк возив на три цукрозаводи. Але все змінюється. Нині стало вигідніше вирощувати сою. Зараз земля зорана, тож думаю, що сіяти... Раніше, до речі, і з цим було легше, і з придбанням техніки. Коли ми починали, кредит на техніку був 10%. З них 2% погашали ми, а 8% - держава. А зараз які відсотки, знаєте? Можливо, тут із часом нарешті щось зміниться? Бо село вимагало і вимагає уваги. І я особисто вірю в його кращу долю».

Валентина ПИСЬМЕННА