Парк зернозбиральних комбайнів. Чи є перспективи?

13 May, Розділ Техніка, переглядів 6 373

Національною програмою «Зерно України» передбачено довести щорічне валове виробництво зерна до 80 млн. тонн. Щоб досягти цього, потрібен високий рівень техніко-технологічного забезпечення АПК і значні витрати матеріально-технічних й енергетичних ресурсів.

Адже при виробництві зерна за сучасними технологіями понад 50% прямих затрат припадає на збирання урожаю й зумовлено високою вартістю сучасних зернозбиральних комбайнів і великою кількістю факторів, що негативно впливають на їх продуктивність, ефективність використання та технологічну потребу, за якої урожай буде зібрано в оптимальні агротехнічні строки з мінімальними втратами.

Основні чинники, які впливають на продуктивність та ефективність використання зернокомбайнів, - характеристика хлібостою (урожайність, забур’яненість, полеглість, вологість зерна і соломи), відповідність експлуатаційно-технологічних параметрів комбайнів умовам їх використання, рівень технічної готовності комбайнів та організації збирально-транспортного процесу.

Результати досліджень та виробничий досвід свідчать: продуктивність зернозбиральних комбайнів різко зменшується при збиранні полеглого чи забур’яненого хлібостою. Втрати зерна за таких умов значно зростають. Так, встановлено, що продуктивність зернокомбайна «John Deere» моделі М-9500 на прямому комбайнуванні озимої пшениці при оптимальній вологості хлібостою без бур’янів і полеглості з урожайністю 52 ц/га становила 12,1 т/год. основного часу, при незначній забур’яненості та підвищеній вологості зерна вона знизилась на 11,5%. Проте вже за урожайності 25-30 ц/га, полеглості та забур’яненості 10-15% продуктивність комбайна зменшилася майже удвічі, витрати пального збільшились майже на 60% (з 3,5 л/т до 5,5 л/т), а втрати зерна зросли у 2 рази (з 1,5% до 3%).

За оперативними даними, торік на збиранні урожаю зернових працювало близько 55,40 тис. комбайнів, з яких майже 66% (36,40 тис. од.) малопродуктивних (пропускна здатність - 5-6 кг/с), морально і фізично зношених. Парк зернозбиральних комбайнів, сформований 12-15 років тому під урожайність зернових і зернобобових культур того періоду, не відповідає сучасним потребам виробництва. В останні роки урожайність зернових значно зросла, втім парк зернокомбайнів оновився ледь на 10%. Аграрії купили не більше 6 тис. високопродуктивних комбайнів провідних зарубіжних фірм.

Аналіз оперативної інформації про хід збирання зернових за останні роки свідчить: середній добовий виробіток на один статистичний зернозбиральний комбайн у західному регіоні становив близько 8 га, а в центральному - 14-15 гектарів. Природнім відгуком систем виробництва, які склалися в регіонах, на рівень фінансового і технічного забезпечення, в т.ч. на обсяги використання комбайнів зарубіжного виробництва, є те, що жнива тривають удвічі довше, ніж прогнозувалося.

На ефективність використання зернокомбайнів впливає відповідність їх техніко-експлуатаційних параметрів урожайності. Згідно досліджень, проведених ННЦ «ІМЕСГ», встановлено, що для збирання зернових із урожайністю до 40 ц/га доцільно використовувати комбайни з пропускною здатністю до 7 кг/с і потужністю двигуна 130-140 кВт, на полях з урожайністю 40-50 ц/га - комбайни з пропускною здатністю 8-10 кг/с і потужністю двигуна 160-190 кВт, за урожайності 55-60 ц/га – 11-12 кг/с і потужності 220-240 кВт. При урожайності понад 60 ц/га буде забезпечено ефективне використання комбайнів із пропускною здатністю 14-15 кг/с.

Тому формування парку зернокомбайнів і їх використання необхідно здійснювати диференційовано, враховуючи прогнозовану врожайність, обсяги і технології виробництва зерна та умови функціонування комбайнів.

Але ж кількість господарств за рівнем урожайності зернових культур та валовим виробництвом зерна суттєво коливається. І для отримання 80 млн. т зерна урожайність зернових необхідно довести до: озимої пшениці не менше 52 ц/га, ярих зернових – 37,2 ц/га, зернобобових – 45 ц/га, проса - 21 ц/га, кукурудзи на зерно – 80 ц/га. Саме на такий рівень урожайності доцільно орієнтувати структуру парку зернозбиральних комбайнів і технологічну потребу в них.

Для визначення потреби в комбайнах конкретного господарства чи регіону можна використати розроблені науковцями математичні моделі, алгоритми та програмне забезпечення або більш доступний інженерний метод. При вирішенні задач вибору раціонального комплексу машин за критерій оптимізації приймають максимум/мінімум окремо виражених цільових функцій (функціоналів). Це може бути: максимальна продуктивність машинних агрегатів, мінімальна їх кількість, мінімальні витрати палива, мінімум балансової вартості машин, мінімум обслуговуючого персоналу, мінімум робочих днів, максимум обсягів виробництва кінцевої продукції, мінімум витрат на придбання та утримання в господарстві комплексу машин (володіння технікою) тощо.

Як вихідні дані в розрахунках використовують: площі посіву, оптимальні агротехнічні строки збирання урожаю, за яких забезпечуються мінімальні втрати, прогнозовані рівні урожайності, погодні умови, умови функціонування зернозбирально-транспортних комплексів.

Оскільки ряд чинників мають імовірнісний характер, то методи моделювання можуть забезпечити більш точний результат, аніж інженерний метод, в якому використовують середні значення усіх чинників, визначені на підставі багаторічних спостережень та конкретних умов господарювання.

Дослідженнями агробіологів встановлено: мінімальні втрати урожаю мають місце в перші три дні після настання фази повної стиглості, в наступні зростають у середньому на 0,08-0,1% залежно від виду та сорту рослин. Оскільки терміни дозрівання різних агротипів зернових культур не співпадають, то оптимальна тривалість (агротехнічний строк) збирання урожаю ранніх зернових і зернобобових у конкретних господарських умовах може становити 10 діб, за яких втрати біологічного урожаю будуть мінімальними.

Отже, технологічну потребу в комбайнах визначають з урахуванням прогнозованого рівня урожайності, обсягів виробництва зерна та умов функціонування збирально-транспортних комплексів. Аналіз результатів досліджень та випробувань у різних виробничих умовах свідчить: зернозбиральні комбайни з класичною молотаркою на намолот однієї тонни зерна витрачають 11-23 кВт-год. залежно від стану хлібостою та умов функціонування.

Враховуючи всі чинники, які впливають на продуктивність комбайна, визначають потребу господарства/регіону в загальній потужності парку зернозбиральних комбайнів і з огляду на рівень урожайності вибирають той клас комбайнів, який буде найбільш ефективно використовуватись. Необхідну кількість комбайнів відповідної потужності визначають діленням сумарної потужності на потужність вибраного класу комбайнів.

Використовуючи в розрахунках прогнозовану врожайність зернових і зернобобових, за якої буде досягнуто щорічне валове виробництво зерна в обсязі 80 млн. т, результати досліджень та спостережень за продуктивністю зернокомбайнів, умови, що складаються в період жнив, та сучасну організаційну структуру АПК, встановлено: для збирання урожаю зернових і зернобобових у оптимальні агротехнічні строки в парку зернозбиральних комбайнів необхідно мати комбайни з пропускною здатністю до 10 кг/с із потужністю двигуна до 190 кВт - 39%, 10-12 кг/с із потужністю двигуна 220-240 кВт - 46%, більше 12 кг/с із потужністю двигуна понад 260 кВт - 15% при загальній кількості 65000 одиниць.

Нині вітчизняні комбайнобудівники пропонують комбайни з пропускною здатністю до 10 кг/с (169 кВт). Але їхня конкурентоспроможність на внутрішньому ринку дуже низька через низький технічний рівень їх елементної бази. Тому в структурі продажу зернозбиральних комбайнів на ринку України частка комбайнів вітчизняного виробництва в останні роки не перевищує 10-12%.

Резерв підвищення конкурентоспроможності вітчизняного зернокомбайна - у використанні елементної бази провідних зарубіжних виробників.

Організацію виробництва зернокомбайнів більш високої продуктивності доцільно здійснювати на основі фінансових і технологічних інвестицій провідних комбайнобудівних фірм світу. Інвестиційна привабливість сільгоспмашинобудування позитивно впливатиме на розвиток вітчизняного ринку агротехніки, економічну та соціальну ситуацію в галузі.

Відзначимо, що важливим резервом потенційного зменшення технологічної потреби в зернозбиральних комбайнах є створення обслуговуючих кооперативів, зональне та міжгосподарське використання комбайнів, маневрування ними у період жнив. Широке впровадження цих форм відбувається на фоні пошуку економічно обґрунтованих компромісних рішень щодо оцінки виробником витрат, пов’язаних із залученням комбайнів у порівнянні з витратами на їх придбання і технічне обслуговування, ризиків від подовження строків несвоєчасного збирання врожаю, а відповідно значних втрат від цього. Та ці питання, на нашу думку, потребують більш глибокого наукового обґрунтування і відповідного нормативно-законодавчого регулювання.

Михайло ГРИЦИШИН,

Віктор ШЕЙЧЕНКО,

кандидати технічних наук

ННЦ «ІМЕСГ»