Аграрний тиждень. Україна
» » Стимулювати інвесторів і поліпшити купівельну спроможність сільгосптоваровиробників
» » Стимулювати інвесторів і поліпшити купівельну спроможність сільгосптоваровиробників

    Стимулювати інвесторів і поліпшити купівельну спроможність сільгосптоваровиробників


    Українська асоціація аграрних інженерів не вперше висловлює свою занепокоєність нинішнім станом інженерно-технічного забезпечення села. Бо для цього є об’єктивні підстави, вважають в асоціації.

     

    - Якщо звернутись до недалекої історії, то основою інтенсифікації сільгоспвиробництва, яке бере свій початок з 60-70 років минулого століття, було широке впровадження комплексної механізації та передових індустріальних технологій в сільському господарстві, розробка і впровадження прогресивних технологічних процесів і відповідної Системи машин під ці технології, - каже генеральний виконавчий директор Української асоціації аграрних інженерів Володимир Кульгавий. - І це давало відчутні результати. До початку «перебудовних» часів на кожного жителя України вироблялось по 1 тонні зерна (як у США). Україна лідирувала у виробництві цукру - 5,9 млн. т на рік. Виробництво м'яса досягло 6,4 млн. т, молока - 24,5 млн. т, яєць - 16,3 млрд. шт., що з розрахунку на одного жителя не набагато нижче, ніж по м'ясу в США і Франції, а по молоку - у Франції. 

     

    - А що ми маємо сьогодні? В першу чергу, для вітчизняного сільгоспмашинобудування?

    - Україна не отримала у спадок від СРСР вагому матеріально-технічну базу на зразок ВАЗа чи КамАЗа. Нині у нас теж не будуються заводи з виробництва агротехніки, як, скажімо, у Росії.

    Коли ще у 1992-1993 рр. датська філія відомої комбайнобудівної фірми пропонувала нам організацію збирання сучасних зернозбиральних комбайнів на «Рівнесільмаші», урядовці вважали, що всесвітньовідоме «КБ Південне» створить кращий, найсучасніший вітчизняний комбайн, і Кабмін відмовив у гарантіях на кредит датчанам. Натомість ми створили славнозвісний «Славутич», попит на який обчислюється хіба що десятками одиниць.

    Коли НАК «Украгролізинг» у 2001-2002 рр. розпочав збирання комбайнів «Домінатор» фірми «КЛААС» на Павлоградському машинобудівному заводі, владні керівники знову віднайшли привід… для закриття цього виробництва.

    Коли фінська машинобудівна фірма «Вальмет» на початку 90-х пропонувала збирання їхніх найпопулярніших на півночі Європи тракторів на заводах України, ми були певні: ні південмашівські ЮМЗ, ні харківські ХТЗ не поступляться їм.

    То ж чому тоді в останні роки зі щорічних витрат селян на придбання техніки (4,5-5 млрд. грн.) майже 80% припадає на купівлю імпортних машин? І це при тому, що виробничі потужності наших підприємств дозволяють виробляти технічних засобів на 10-12 млрд. гривень.

    Дуже характерний приклад з придбанням зернозбиральних комбайнів. Торік кількість куплених українських машин обчислюється десятками, а імпортних - понад 2,5 тисячі.

    - А дійсно, чому так?

    - Проаналізуємо наведені розрахунки. Ціни взяті з пропозицій в Інтернеті, а залишковий моторесурс обраховано за технічними параметрами, що визначаються виробниками машин. Вітчизняні комбайни мають повний моторесурс 3 тис. мотогодин, а імпортні - 8-9 тисяч.

     

              Марка

    зернозбираль-ного комбайна

    Рік випус-ку

    Відпра-цьовано мото-годин

    Залишко-вий ресурс мотогодин

    Ціна, тис. грн.

    Питома вартість мотогодини роботи, грн.

    Джон Дір S690

    2010

    260

    7700

    2640

    343

    Джон Дір 9640

    2007

    2200

    5800

    962

    166

    Масей Ферг. 40 RS

    1999

    2700

    5300

    494

    93

    Сампо SR3065L

    2012

    0

    8000

    2300

    287

    СКІФ

    2012

    0

    3000

    1187

    396

    При цьому вітчизняні комбайни від відмови (поломки) до відмови працюють лише 30 годин, а імпортні - 150-200. За період експлуатації повного моторесурсу (3000 годин) український зупиниться 100 разів, а імпортний - лише 20.

    Недарма аграрії України говорять, що половина успіху в сільському господарстві залежить від агротехніки, що використовується.

     

    - Виходить, що зрушень у технічному забезпеченні агровиробництва немає?

    - Невеликі є. І ми вважаємо, що немала заслуга в цьому - новоствореного Департаменту інженерно-технічного забезпечення та сільгоспмашинобудування Мінагрополітики України. Фахівці департаменту запропонували Концепцію Державної економічної програми розвитку вітчизняного машинобудування для АПК до 2020 року, провели низку заходів із відродження інженерної служби по вертикалі управління. А 27 травня 2013 р. прийнята розроблена департаментом Постанова уряду «Про затвердження Порядку визначення ступеня локалізації виробництва підприємствами вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу та встановлення показників ступеня локалізації виробництва тракторів та інших самохідних енергетичних засобів сільськогосподарського призначення, спеціальних автомобілів сільськогосподарського призначення, самохідних та причіпних комбайнів».

    Затвердження вказаних цією постановою показників дозволить вітчизняним підприємствам сільгоспмашинобудування суттєво підвищити конкурентоспроможність серійних машин за рахунок використання в їхніх конструкціях компонентів і елементної бази провідних світових виробників, а також створити умови для забезпечення нею агровиробників, у т.ч. завдяки державній підтримці.

    Якби ще й вдалося створити єдиний комплекс інженерної служби на селі, як це пропонує УкрНІІПВТ, то інженери свою справу зробили б на «відмінно».

     

    - Сьогодні вже мовиться про залучення іноземних інвестицій для організації збирання імпортної техніки на підприємствах України. Це врятує ситуацію?

    - Який іноземний інвестор або виробник агротехніки захоче йти на ринок України, якщо держава не створює для цього сприятливу законодавчу та фінансову базу?..

    Згадаймо Закон України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» (прийнято в 2002 р.). В ньому передбачалось 1% видаткової частини бюджету направляти на пріоритетний розвиток вітчизняного сільгоспмашинобудування, що дало б можливість забезпечити фінансування цієї галузі 3-3,5 млрд. гривень.

    У цьому ж законі передбачалась до 40% часткової компенсації державою вартості техніки і обладнання для АПК. До 2010 р. господарства в окремі роки мали лише 30% компенсації. Нині її також чомусь вилучили з бюджету.

     

    - При колишньому СРСР, здається, в країні така компенсація складала 50%...

    - Так. А якби хоча б оцей, передбачений законом, 1% видаткової частини бюджету направити на одну з небагатьох поки що можливість забезпечення села технікою – фінансовий лізинг, то ми б відчутно зняли напругу на вітчизняному ринку сільгосптехніки. Адже аграрії тільки на 2013 р. замовили техніки та обладнання на умовах фінансового лізингу майже на 1 млрд. грн. (державна підтримка на цей рік становить лише 158 млн. грн.). Лізингова компанія могла б купити і передати в лізинг заводам вітчизняного машинобудування високопродуктивне технологічне обладнання, а завод на цьому обладнанні - виготовити нову техніку й передати її в лізинг. Кошти б поверталися державі.

    Сьогодні вітчизняне сільгоспмашинобудування тільки починає відроджуватись, багато зразків української сільгосптехніки вже відповідають світовим стандартам. Водночас вона в рази дешевша, як і запчастини до неї, що завжди є в наявності. Потрібно тільки налагодити серійне виробництво агротехніки, аби ще її здешевити, та якісних запчастин і, звичайно, налагодити сервіс.

    До речі, недопрацювання заводів-виробників сільгосптехніки аграрії часто виправляють самі. Ставлять на вітчизняну техніку імпортозамінні запчастини, здешевлюючи цим свої витрати і отримуючи необхідної якості машини. Так, скажімо, роблять на ХТЗ, ставлячи на трактори білоруські двигуни МТЗ.

     

    - На жаль, у вітчизняної техніки ще є чимало «мінусів»...

    -  Це правда. Один із найсуттєвіших - відсутність належної реклами. Якщо закордонні бренди, як той же «Джон Дір», ототожнюються з якістю, а техніку бачать на всіх агровиставках, то вітчизняна техніка, яка тільки починає з’являтись на ринку, знаходить собі лише локального покупця. Як правило, він живе поруч із виробництвом. На виставках в Україні ми, в більшості випадків, бачимо зразки імпортної техніки, за яку фірми мають можливість сплатити вартість проведення виставкових заходів. Вітчизняні ж машинобудівники не мають на це коштів. Можливо, варто зменшити для них плату за оренду виставкової площі? Запитання риторичне.

    Час і саме поняття «вітчизняна техніка» переглянути.

    Щодо інвесторів. Вважаємо, якщо він ввозить готову сільгосптехніку для продажу в Україні, то повинен обов’язково сплатити кошти на ринок техніки. Це спонукатиме його організовувати збирання імпортної техніки на території країни. А це і робочі місця, і соціальна сфера, і надходження до Держбюджету.

    Уряд країни ставить завдання - до 2015 р. подвоїти частку сільгосптехніки українського виробництва на внутрішньому ринку, налагодити на вітчизняних підприємствах виробництво тракторів і комбайнів.

    Як однин із варіантів для цього уряд пропонує створити Аграрний банк, який би допомагав розвивати українське сільгоспмашинобудування. Проте, для цього поки що нічого не робиться. Натомість Українська асоціація аграрних інженерів пропонує свої варіанти підняття вітчизняного сільгоспмашинобудування.

     

    - Пропоную про це поговорити наступним разом.

    - Домовились!

                                                                                                Євгенія ІВАНОВА                                                                        

     





    Схожі новини
  • №7-8(261)
  • №4 (259)
  • №2 (257)
  • №42 (254)
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Стимулювати інвесторів і поліпшити купівельну спроможність сільгосптоваровиробників


Українська асоціація аграрних інженерів не вперше висловлює свою занепокоєність нинішнім станом інженерно-технічного забезпечення села. Бо для цього є об’єктивні підстави, вважають в асоціації.

 

- Якщо звернутись до недалекої історії, то основою інтенсифікації сільгоспвиробництва, яке бере свій початок з 60-70 років минулого століття, було широке впровадження комплексної механізації та передових індустріальних технологій в сільському господарстві, розробка і впровадження прогресивних технологічних процесів і відповідної Системи машин під ці технології, - каже генеральний виконавчий директор Української асоціації аграрних інженерів Володимир Кульгавий. - І це давало відчутні результати. До початку «перебудовних» часів на кожного жителя України вироблялось по 1 тонні зерна (як у США). Україна лідирувала у виробництві цукру - 5,9 млн. т на рік. Виробництво м'яса досягло 6,4 млн. т, молока - 24,5 млн. т, яєць - 16,3 млрд. шт., що з розрахунку на одного жителя не набагато нижче, ніж по м'ясу в США і Франції, а по молоку - у Франції. 

 

- А що ми маємо сьогодні? В першу чергу, для вітчизняного сільгоспмашинобудування?

- Україна не отримала у спадок від СРСР вагому матеріально-технічну базу на зразок ВАЗа чи КамАЗа. Нині у нас теж не будуються заводи з виробництва агротехніки, як, скажімо, у Росії.

Коли ще у 1992-1993 рр. датська філія відомої комбайнобудівної фірми пропонувала нам організацію збирання сучасних зернозбиральних комбайнів на «Рівнесільмаші», урядовці вважали, що всесвітньовідоме «КБ Південне» створить кращий, найсучасніший вітчизняний комбайн, і Кабмін відмовив у гарантіях на кредит датчанам. Натомість ми створили славнозвісний «Славутич», попит на який обчислюється хіба що десятками одиниць.

Коли НАК «Украгролізинг» у 2001-2002 рр. розпочав збирання комбайнів «Домінатор» фірми «КЛААС» на Павлоградському машинобудівному заводі, владні керівники знову віднайшли привід… для закриття цього виробництва.

Коли фінська машинобудівна фірма «Вальмет» на початку 90-х пропонувала збирання їхніх найпопулярніших на півночі Європи тракторів на заводах України, ми були певні: ні південмашівські ЮМЗ, ні харківські ХТЗ не поступляться їм.

То ж чому тоді в останні роки зі щорічних витрат селян на придбання техніки (4,5-5 млрд. грн.) майже 80% припадає на купівлю імпортних машин? І це при тому, що виробничі потужності наших підприємств дозволяють виробляти технічних засобів на 10-12 млрд. гривень.

Дуже характерний приклад з придбанням зернозбиральних комбайнів. Торік кількість куплених українських машин обчислюється десятками, а імпортних - понад 2,5 тисячі.

- А дійсно, чому так?

- Проаналізуємо наведені розрахунки. Ціни взяті з пропозицій в Інтернеті, а залишковий моторесурс обраховано за технічними параметрами, що визначаються виробниками машин. Вітчизняні комбайни мають повний моторесурс 3 тис. мотогодин, а імпортні - 8-9 тисяч.

 

          Марка

зернозбираль-ного комбайна

Рік випус-ку

Відпра-цьовано мото-годин

Залишко-вий ресурс мотогодин

Ціна, тис. грн.

Питома вартість мотогодини роботи, грн.

Джон Дір S690

2010

260

7700

2640

343

Джон Дір 9640

2007

2200

5800

962

166

Масей Ферг. 40 RS

1999

2700

5300

494

93

Сампо SR3065L

2012

0

8000

2300

287

СКІФ

2012

0

3000

1187

396

При цьому вітчизняні комбайни від відмови (поломки) до відмови працюють лише 30 годин, а імпортні - 150-200. За період експлуатації повного моторесурсу (3000 годин) український зупиниться 100 разів, а імпортний - лише 20.

Недарма аграрії України говорять, що половина успіху в сільському господарстві залежить від агротехніки, що використовується.

 

- Виходить, що зрушень у технічному забезпеченні агровиробництва немає?

- Невеликі є. І ми вважаємо, що немала заслуга в цьому - новоствореного Департаменту інженерно-технічного забезпечення та сільгоспмашинобудування Мінагрополітики України. Фахівці департаменту запропонували Концепцію Державної економічної програми розвитку вітчизняного машинобудування для АПК до 2020 року, провели низку заходів із відродження інженерної служби по вертикалі управління. А 27 травня 2013 р. прийнята розроблена департаментом Постанова уряду «Про затвердження Порядку визначення ступеня локалізації виробництва підприємствами вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу та встановлення показників ступеня локалізації виробництва тракторів та інших самохідних енергетичних засобів сільськогосподарського призначення, спеціальних автомобілів сільськогосподарського призначення, самохідних та причіпних комбайнів».

Затвердження вказаних цією постановою показників дозволить вітчизняним підприємствам сільгоспмашинобудування суттєво підвищити конкурентоспроможність серійних машин за рахунок використання в їхніх конструкціях компонентів і елементної бази провідних світових виробників, а також створити умови для забезпечення нею агровиробників, у т.ч. завдяки державній підтримці.

Якби ще й вдалося створити єдиний комплекс інженерної служби на селі, як це пропонує УкрНІІПВТ, то інженери свою справу зробили б на «відмінно».

 

- Сьогодні вже мовиться про залучення іноземних інвестицій для організації збирання імпортної техніки на підприємствах України. Це врятує ситуацію?

- Який іноземний інвестор або виробник агротехніки захоче йти на ринок України, якщо держава не створює для цього сприятливу законодавчу та фінансову базу?..

Згадаймо Закон України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» (прийнято в 2002 р.). В ньому передбачалось 1% видаткової частини бюджету направляти на пріоритетний розвиток вітчизняного сільгоспмашинобудування, що дало б можливість забезпечити фінансування цієї галузі 3-3,5 млрд. гривень.

У цьому ж законі передбачалась до 40% часткової компенсації державою вартості техніки і обладнання для АПК. До 2010 р. господарства в окремі роки мали лише 30% компенсації. Нині її також чомусь вилучили з бюджету.

 

- При колишньому СРСР, здається, в країні така компенсація складала 50%...

- Так. А якби хоча б оцей, передбачений законом, 1% видаткової частини бюджету направити на одну з небагатьох поки що можливість забезпечення села технікою – фінансовий лізинг, то ми б відчутно зняли напругу на вітчизняному ринку сільгосптехніки. Адже аграрії тільки на 2013 р. замовили техніки та обладнання на умовах фінансового лізингу майже на 1 млрд. грн. (державна підтримка на цей рік становить лише 158 млн. грн.). Лізингова компанія могла б купити і передати в лізинг заводам вітчизняного машинобудування високопродуктивне технологічне обладнання, а завод на цьому обладнанні - виготовити нову техніку й передати її в лізинг. Кошти б поверталися державі.

Сьогодні вітчизняне сільгоспмашинобудування тільки починає відроджуватись, багато зразків української сільгосптехніки вже відповідають світовим стандартам. Водночас вона в рази дешевша, як і запчастини до неї, що завжди є в наявності. Потрібно тільки налагодити серійне виробництво агротехніки, аби ще її здешевити, та якісних запчастин і, звичайно, налагодити сервіс.

До речі, недопрацювання заводів-виробників сільгосптехніки аграрії часто виправляють самі. Ставлять на вітчизняну техніку імпортозамінні запчастини, здешевлюючи цим свої витрати і отримуючи необхідної якості машини. Так, скажімо, роблять на ХТЗ, ставлячи на трактори білоруські двигуни МТЗ.

 

- На жаль, у вітчизняної техніки ще є чимало «мінусів»...

-  Це правда. Один із найсуттєвіших - відсутність належної реклами. Якщо закордонні бренди, як той же «Джон Дір», ототожнюються з якістю, а техніку бачать на всіх агровиставках, то вітчизняна техніка, яка тільки починає з’являтись на ринку, знаходить собі лише локального покупця. Як правило, він живе поруч із виробництвом. На виставках в Україні ми, в більшості випадків, бачимо зразки імпортної техніки, за яку фірми мають можливість сплатити вартість проведення виставкових заходів. Вітчизняні ж машинобудівники не мають на це коштів. Можливо, варто зменшити для них плату за оренду виставкової площі? Запитання риторичне.

Час і саме поняття «вітчизняна техніка» переглянути.

Щодо інвесторів. Вважаємо, якщо він ввозить готову сільгосптехніку для продажу в Україні, то повинен обов’язково сплатити кошти на ринок техніки. Це спонукатиме його організовувати збирання імпортної техніки на території країни. А це і робочі місця, і соціальна сфера, і надходження до Держбюджету.

Уряд країни ставить завдання - до 2015 р. подвоїти частку сільгосптехніки українського виробництва на внутрішньому ринку, налагодити на вітчизняних підприємствах виробництво тракторів і комбайнів.

Як однин із варіантів для цього уряд пропонує створити Аграрний банк, який би допомагав розвивати українське сільгоспмашинобудування. Проте, для цього поки що нічого не робиться. Натомість Українська асоціація аграрних інженерів пропонує свої варіанти підняття вітчизняного сільгоспмашинобудування.

 

- Пропоную про це поговорити наступним разом.

- Домовились!

                                                                                            Євгенія ІВАНОВА                                                                        

 





Схожі новини
  • №7-8(261)
  • №4 (259)
  • №2 (257)
  • №42 (254)
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.