Банкір трактора не сконструює

12 December, Розділ Техніка, переглядів 3 673

Академік-секретар Національної академії аграрних наук Володимир Булгаков відкрив загальні збори відділення механізації та електрифікації НААН, що відбувалися в селищі Глеваха в профільному інституті, з сумними нотками в голосі.

Ні, слава Богу, причиною недоброго настрою стала не жалоба по втраті когось із видатних колег. Виявилося, знані вчені занепокоєні тим, що над вітчизняною аграрною інженерною наукою навис дамоклів меч. Одні називають це «реформою», інші «оптимізацією чи реорганізацією». А навчені читати між рядків науковці вбачають скорочення. І ніхто не знає, за яким принципом може вчинити той, хто вирішуватиме: «бути чи не бути».

На жаль, відчувалася атмосфера завмерлого очікування, що аніяк не є стимулом для творчої думки. Може, ще немає приводу сумувати, бо ніхто ще не бачив якихось остаточних рішень. Хочеться вірити, що «хірургам» з владного олімпу не спаде на думку видалити мозок української аграрної інженерії, бо тоді годі буде й думати про належний науковий супровід вітчизняного сільськогосподарського машинобудування.

Хто й що не казав би, та вітчизняна аграрна інженерна наука не стоїть на місці. Зокрема, вчені відділення механізації та електрифікації НААН, не очікуючи команди, розробили стратегію наукових досліджень на п'ять років. Говорячи про цю важливу програму, академік Володимир Булгаков підкреслив: «Її можна коригувати, можна уточнювати, можна щось змінювати. Задля цього ми й прагнемо її широкого обговорення, щоби врахувати, узагальнити пропозиції й бачення влади, виробництва, закладів аграрної освіти, науково-дослідних установ. Головне, щоби наша спільна праця вивела вітчизняне сільгоспмашинобудування на найвищі технологічні обрії, зробивши українську техніку найякіснішою, конкурентною, затребуваною, доступною по ціні, щоби докорінно «переозброїти» вітчизняне агровиробництво. А це не лише піднесення українського АПК, а й вітчизняного високотехнологічного машинобудування, суміжних галузей. Це інноваційний внесок у розвиток української економіки, нові робочі місця, наповнення бюджету».

Володимира Михайловича підтримав колега - директор Департаменту інженерно-технічного забезпечення Мінагрополітики України Микола Даценко.

«Сьогодні час вимагає практичності, - наголосив Даценко. - Відтак, і в дослідженнях, і при захисті дипломних робіт і дисертацій маємо особливу увагу приділяти прикладному аспекту. Треба розібратися: чому Україна пасе задніх у сільськогосподарському машинобудуванні, чому наша техніка в 2-3 рази більше споживає паливно-мастильних засобів, чому частіше виходить з ладу й монофункціональна?»

А потім ніби сам відповів на своє запитання: «Треба серйозно подбати про підготовку інженерних кадрів, підняти імідж інженерної служби».

Далі була жвава дискусія, аргументи якої мене переконали: аграрні інженери недарма працюють, а їхні здобутки приносять чималу користь. Але, на жаль, держава ніби не помічає своїх талановитих дітей. А тим часом іноземні виробники не дрімають, інколи успішно використовуючи надбання українських аграрних інженерів, здобувши їх не завжди чесно...

Тут я дозволю собі невелику ремарку. Я цілком згоден із тим, щоби «підняти імідж інженерної служби». Та логічно виникає запитання, чому ж держава спотикається на слові «треба» і alt пропонує «шукати інвестора»?.. Не треба бути сліпцем, щоби не помітити: більшість інвесторів, як правило, хочуть не лише політичної стабільності й законодавчих гарантій, а «все й одразу». У фундаментальній науці так не буває. Результат залежить не лише від теоретично правильних формул, а й від кількості експериментів. А експерименти потребують матеріалів і коштів.

Як ви думаєте, чому в якості й технологічній досконалості зброї колишній Радянський Союз не поступався найбагатшим опонентам Заходу? Чому ми й досі залишаємося серйозними гравцями на світовому ринку зброї (і це при тому, що нічого нового не виробляємо)? Відповідь на поверхні. Коштів на науково-дослідну роботу у військових цілях в колишньому СРСР не шкодували, дбаючи про її мозок - інженера. Відтак техніка виготовлялася з таким потенціалом наукоємності, що й досі дає фору конкурентам. Тоді кращі військові інженери були забезпечені всім необхідним. У них не боліла голова, як прогодувати сім'ю, як оздоровитися, як вирішити квартирне питання. Сьогодні про зазначене не болить голова лише у так званих «слуг народу» та різного роду шулерів, які вчасно встигли «замутити» те, що створено мізками наших талановитих науковців.

Хіба сьогодні українські інженери живуть у розкішних палацах, що ніби гриби повиростали в «царських селах»? Та про яке таке «підняття іміджу інженера» мову можна вести, якщо не розумом часто-густо здобувають нині добробут, а волохатими руками...

І ще. З радянських часів у нас укорінилася хибна думка, що розробка нового досконалого трактора чи комбайна має коштувати набагато менше від розробки сучасного танку чи військового корабля. Тому ще за часів «розвинутого соціалізму» сільгоспмашинобудування безнадійно відставало від військового. Після розпаду СРСР новітні керманичі висновок зробили, але, здається, лише один: «військово-промисловий комплекс теж треба вгробити». І вгробили. Подивіться, на чому сьогодні літають наші військові льотчики й виходять у море військові моряки (правда, здебільшого вже і не літають, і не виходять). А під час кризи яку сферу найбільше рятували й рятують? Правильно, фінансову. За чий рахунок? Правильно, АПК. Тож хіба зможе сільгоспвиробник придбати вітчизняну техніку, стимулюючи своїми грошима її вдосконалення, якщо банки правлять найменше 25% річних за кредити. Чому в країнах ЄС банківські апетити не перевищують 6-7%?

Ходив я темними коридорами Інституту механізації та електрифікації сільського господарства НААНУ з ліхтариком (бо по одній лампочці світиться в коридорах), спілкувався з його талановитими співробітниками, згадував основи теоретичної механіки та сопромату (бо й сам інженер за освітою) й диву давався. З якою ж любов'ю вони розповідають про свої конструкторські дітища, завдяки яким ефективно працює велика й мала сільськогосподарська техніка на полях і фермах, як близького, так і далекого зарубіжжя!.. Тут, до речі, й «сконструювали», як енергію здобувати з біомаси, повітря й сонця. І молодих тут приблизно половина працює, бо подобається їм справа, якій присвятили свою долю... Втім, про все це - вже наступного разу.

Володимир ВІЛЬОВИЧ