Україна за 26 років свого існування так і не має закону про аграрну політику

18 May, Розділ Новини, переглядів 2 130

«Наразі серед представників аграрної галузі активно обговорюється проект закону №8171 «Про основні засади державної аграрної політики та державної політики сільського розвитку», який має на меті запровадити, нарешті, чітку плановість у формуванні аграрної політики. Кажу «нарешті» - бо за майже 26 років існування України як незалежної держави базового закону, який би визначав аграрну політику України та її вектор, в нас не було. І це при тому, що аграрний сектор формує 14% національного валового продукту та понад 40% валютних надходжень України», - голова Асоціації тваринників України Ірина Паламар.

Звичайно, на державному рівні періодично приймаються певні загальні концепції чи програми. Проте вони мають тимчасовий характер, а інколи одночасно діє декілька програм чи концепцій, які суперечать одна одній. Є й багато спеціальних законів з окремих питань. Але єдиного базового стратегічного документу, яким можна керуватися в роботі, досі немає.

Тому ми, Асоціація тваринників України, як об’єднання виробників, покладаємо великі надії на даний документ. І дуже добре, що в ньому передбачається збільшення участі громадськості у формуванні аграрної політики. Якщо дійсно громадські організації реально впливатимуть на аграрну політику, що досі монополізувало МінАПК, то, може, нарешті, ми перестанемо бути заручниками непрозорого «розпилу» бюджетних коштів чи інших корупційних схем? (Як от відбулося нещодавно, коли розподіл коштів держпідтримки для аграріїв на 2018 рік було прийнято «по-тихому», а виробників та громадськість потім просто поставили перед фактом). Тим паче, що хто, як не реальні виробники, експерти галузі, науковці можуть найкраще розуміти потреби сектору?

Саме тому наша Асоціація тваринників звертає увагу на те, що дуже важливо, аби законопроект визначав дійсно найбільш актуальні пріоритети державної аграрної політики.

На сьогоднішній день законопроектом №8171 визначено такі пріоритети державної аграрної політики як: забезпечення продовольчої безпеки держави; підвищення конкурентоспроможності української сільськогосподарської продукції та розвиток агропродовольчих ланцюгів створення доданої вартості; забезпечення захисту прав та інтересів землевласників і землекористувачів, інше. Та чи дійсно ці пріоритети визначені на підставі широкої експертної думки, дослідних інститутів та прогнозування? Адже важливо, щоб аграрна політика України розвивалася в ногу зі світовими тенденціями та запитами, і була конкурентною. І звичайно, аби прогноз державної аграрної політики та підготовка Плану заходів здійснювалися із залученням більш широкого кола осіб, не лише МінАПК!

У законопроекті є й інші недоліки, такі як, зокрема, значна декларативність його норм. Тобто, визначені норми, але, на жаль, недостатньо прописані конкретні механізми щодо їх реалізації. Тому тут є ризик знову зіштовхнутися з ситуацією, коли окремі положення суперечать одне одному, а виконати ті чи інші норми в реальності неможливо.

Звичайно, проблемою залишається і відсутність на посаді Міністра агрополітики. Немає кому нести відповідальність, немає з кого і спитати. Тож створення подібного документу щодо розвитку державної стратегії сектору – це, звісно, річ важлива. Та чи допоможе це впорядкувати ситуацію в галузі, якщо її очільника немає? І поки галузь залишається без керівника, у країні так і продовжуватиметься безлад. Виробники та громадські організації намагаються достукатися до влади. Влада, в свою чергу (зокрема, МінАПК), щось там сама собі ухвалює і дерибанить державні гроші. А українці, тим часом, ризикують залишитися без м’яса.

Прес-служба Асоціації тваринників України