Аграрний тиждень. Україна
» » Вуздечки для майбутньої гречки
» » Вуздечки для майбутньої гречки

    Вуздечки для майбутньої гречки


    Чому одна з основних круп’яних культур час від часу стає дефіцитом в Україні та які проблеми потребують невідкладного розв’язання
    Мій давній знайомий багато років поспіль має дивне правило: щоосені після загальних аграрних жнив закуповує в магазинах різноманітні крупи і насамперед гречку. Усього набирає до десятка кілограмів рису-пшениці і всілякої пашниці. Пояснює це просто: у разі дефіциту чи подорожчання матиме достатні запаси, бо бувало, що заставав голі магазинні полиці або переплачував за ту чи іншу крупу. Особливо часто ціни коливалися на гречку.
    Тут знайомий має рацію. У пам’яті часи, коли гречку і справді змітали із продовольчих полиць або ж в умовах дефіциту швиденько накручували ціну. Саме ця культура вже стала своєрідним продовольчим індикатором для значної частини споживачів.
    Наскільки міцні нинішні гречані позиції в Україні й на Сумщині зокрема, яка здавна відома як край гречкосіїв?
    Для початку обійшов кілька продовольчих магазинів у Сумах і насамперед супермаркетів. Скрізь широкий вибір круп: світла і темна, пропарена, обсмажена і зелена, проділ (колота) і ціла (ядриця). Та й ціни стабільні. Мимоволі згадав, як в одному з магазинів нагледів гречаний хліб — смачний, духмяний, поживний. Він може скласти гідну конкуренцію будь-якому буханцеві. А галети, стовпці, соломаха, лемішка, гречаники, навіть цукерки, які почали виготовляти окремі сумські підприємці! Перелік харчових продуктів на гречаній основі можна продовжувати. Тобто ця крупа впевнено завойовує й утримує свій сегмент загальноукраїнського продовольчого столу, не збираючись ні поступатися, ні відступати.
    Фото Володимира ЗАЇКИ
    Фото Володимира ЗАЇКИ

    Сумська історія, підкріплена сьогоденням

    Як наголошує директор Інституту сільського господарства Північного сходу НААНУ кандидат сільськогосподарських наук Віктор Кабанець, гречка на Сумщині традиційно займає вагоме місце на аграрній мапі. Ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ сторіччя у північно-західній частині Харківської губернії її сіяли на кожному десятому гектарі посівних площ. Після розбудови поблизу Сум сільськогосподарської дослідної станції з 1917 року розпочалися спеціалізовані наукові дослідження, а перші тодішні досліди підтвердили значну залежність цієї культури від погодно-кліматичних умов.
    На жаль, революційні обставини призвели до припинення таких досліджень на тривалий період, які відновили тільки в 1950—1960-х роках. Після реорганізації 1956-го на Сумській обласній сільськогосподарській дослідній станції знову взялися за гречку, яка в області займала значні площі, хоч урожайність залишалася мізерною — 4,5—6 центнерів з гектара.
    Із часом тут організували лабораторію селекції й розпочали виводити сорти детермінантного типу. Перший із них Сумчанка набув істотного поширення, його й нині вирощують не тільки в Україні, а й Казахстані, Азербайджані, Росії. До речі, в середині 1980-х років на дослідній сортодільниці Сумчанка показала найвищу відому на цей час урожайність — понад 68 центнерів.
    За словами провідного наукового співробітника інституту кандидата сільськогосподарських наук Миколи Бондаренка, робота триває і нині. У Державному реєстрі сортів рослин із 27 сортів гречки вісім — селекції Інституту сільського господарства Північного сходу НААН як правонаступника Сумської сільськогосподарської дослідної станції. Ними засівають майже половину площ під гречкою в Україні. Ще два сорти передано на сортовипробування торік.
    Загалом торік під гречкою в області було зайнято 7,5 тисячі гектарів, на кожному з яких намолочено понад 17 центнерів зерна, що на три більше, ніж 2019-го. Із валовим виробництвом 13 тисяч тонн область удвічі перекрила власні потреби, маючи змогу половину намолоченого реалізувати за межі краю.
    Поступово розширюються площі під органічною гречкою. На початок 2021-го п’ятеро аграріїв Сумщини мають офіційні сертифікати, підтверджені в одній із лабораторій Австрії. Тож область стовідсотково забезпечена крупою власного виробництва. А яка ситуація в інших регіонах?
    Для смачної гречаної каші треба багатьом добре попрацювати. Фото з сайту racurs.ua
    Для смачної гречаної каші треба багатьом добре попрацювати. Фото з сайту racurs.ua

    Українська крупа є, але її стає менше

    В Україні гречку вирощують майже в усіх областях, хоч основними традиційно залишаються Полісся та Лісостеп. Статистичний факт: за останні півтора десятиріччя площі під гречкою скоротились уп’ятеро і торік становили 81,6 тисячі гектарів, а виробництво знизилося майже втричі. 2020-го загалом намолочено близько 104 тисячі тонн, або на 11,7 тисячі більше, ніж позаторік.
    Така негативна динаміка позначається і на споживанні. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 11 жовтня 2016 р. №780, річна норма споживання гречаної крупи для дитини віком до 6 років становить 2,4 кг, від 6 до 18 — 3,4, старших 18 — 2 кг. Тобто в середньому на людину — 2,5 кг, а фактично — менше, ніж 2 кг.
    Світовий ринок гречки досить обмежений. На п’ять основних країн, у яких культивують гречку, припадає понад 80% світового виробництва, а внутрішнє споживання становить 85—90% цього обсягу. Україна входить до цього списку із 5—6% сумарного виробництва. Показово, що останніми роками вітчизняні аграрії отримують урожайність цієї культури одну з найвищих у світі: торік і позаторік відповідно 12,7 і 13,3 центнера з гектара.
    Спираючись на наведені показники норм споживання, розрахунковий річний обсяг виробництва гречаної крупи для забезпечення України та експорту має становити 120 тисяч тонн, а валовий збір — 200 тисяч тонн. Завдяки реалізації наукових розробок, зокрема щодо підвищення потенціалу нових сортів, дотримання елементів сортових технологій (способів сівби, норм висівання, удобрення тощо) є всі можливості в найближчій перспективі довести урожайність до 14 центнерів з гектара. Посівна площа становитиме 145 тисяч га, а потреба в насінні — 12,5 тисячі тонн. Для виробництва базового та сертифікованого насіннєвого матеріалу необхідно відводити ще близько 10 тисяч га. Тобто щоб повністю вирішити гречане питання, в Україні під круп’яну культуру слід відводити не менш як 150—155 тисяч гектарів.
    Наскільки це реально? Теоретично так, а на практиці — не зовсім.

    Казахський та інший чинники

    Аналізуючи круп’яний ринок упродовж останніх півтора-двох десятиліть, легко дійти висновку: проблеми добре відомі на всіх рівнях, зокрема урядовому, однак із кожною спробою їх розв’язати отримуємо ледь не протилежний результат. А саме: в Україні посівні площі невпинно скорочуються з певних причин, з-поміж яких чи не найістотніша — наявність іноземної продукції насамперед казахського та російського виробництв.
    За визначенням аграрних аналітиків, нині на вітчизняному ринку встановився своєрідний паритет української та закордонної гречки в орієнтовному співвідношенні 50 на 50. Але якщо на ситуацію не впливати, то не за горами часи, коли бал правитиме імпортована.
    Основним постачальником крупи на український ринок — у межах 55% — залишається Казахстан, який, за інформацією аналітиків, закуповує дешеву сировину в Росії, переробляє на власних підприємствах і експортує в Україну без ввізного мита в межах відповідних міждержавних угод. На відміну від Росії, яка постачає до 40% продукції в Україну і сплачує мито 20%, хоч це слабка економічна втіха, оскільки за рентабельністю вітчизняна сировина відчутно програє закордонним аналогам.
    То можливо, варто запровадити антидемпінгове мито? На переконання аналітиків, такий варіант можливий, однак не настільки однозначний, бо може призвести до гострого дефіциту і чергового стрибка цін. Тож і маємо щось на зразок цінової гойдалки, коли крупа то дешевшає, то дорожчає. І передбачити гривневу амплітуду стає дедалі складніше, що й змушує вітчизняних виробників не захоплюватися цією культурою, а віддавати перевагу давно економічно перевіреним пшениці, соняшнику, кукурудзі.
    Певного негативу додає поступова зміна клімату, що істотно гальмує реалізацію генетичного потенціалу наявних сортів, а в підсумку — зниження рентабельності й без того не вельми фінансово вигідної культури.
    КОМПЕТЕНТНО

    Проблеми відомі, потрібно їх розв’язувати

    Олександр МАСЛАК,
    директор департаменту
    агропромислового розвитку Сумської ОДА:
    — Ситуація на всеукраїнському ринку гречки з урахуванням європейської та світової тенденцій чітко окреслена й відома. Тож нині і в найближчому майбутньому важливо поетапно розв’язати проблеми з організації ринкових механізмів, нормативно-правового забезпечення, насінницького та економічного напрямів, завдяки чому стабілізувати виробництво цінної культури.
    Ідеться про створення нових сортів, стійких до високих температур і засух у період вегетації, розроблення сучасних технологій задля максимальної реалізації їх генетичного потенціалу, впровадження ефективної системи захисту й фінансової підтримки вітчизняних виробників, підготовку сучасних висококваліфікованих фахівців, які б могли осучаснити весь ринок гречки.
    Завдання цілком під силу, адже вітчизняні аграрії мають для цього достатній досвід, потенціал і можливості.
    Насамкінець.  Тож гречане питання в Україні залишається відкритим не тільки для аграріїв, а й усіх причетних до вирішення її долі. За словами аналітиків, потрібно не просто думати, а думати добряче, щоб укотре не розгойдати економічний маховик і не загнати гречку в ціновий глухий кут, до якого потрапити просто, а вибратися проблематично.

    Олександр ВЕРТІЛЬ
    ukurier.gov.ua
     





    Схожі новини
  • Ринок гречки: ціна в Україні знизилася на 7%
  • Стало відомо, чому гречка у 2020 році подорожчає ще на 50%
  • В Україні стрімко зростає гуртова закупівельна ціна на гречку
  • Подорожчання гречки має негативні наслідки для інших товарів
  • М.Безуглий: цього року ціна на гречку зростати не буде

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Вуздечки для майбутньої гречки


Чому одна з основних круп’яних культур час від часу стає дефіцитом в Україні та які проблеми потребують невідкладного розв’язання
Мій давній знайомий багато років поспіль має дивне правило: щоосені після загальних аграрних жнив закуповує в магазинах різноманітні крупи і насамперед гречку. Усього набирає до десятка кілограмів рису-пшениці і всілякої пашниці. Пояснює це просто: у разі дефіциту чи подорожчання матиме достатні запаси, бо бувало, що заставав голі магазинні полиці або переплачував за ту чи іншу крупу. Особливо часто ціни коливалися на гречку.
Тут знайомий має рацію. У пам’яті часи, коли гречку і справді змітали із продовольчих полиць або ж в умовах дефіциту швиденько накручували ціну. Саме ця культура вже стала своєрідним продовольчим індикатором для значної частини споживачів.
Наскільки міцні нинішні гречані позиції в Україні й на Сумщині зокрема, яка здавна відома як край гречкосіїв?
Для початку обійшов кілька продовольчих магазинів у Сумах і насамперед супермаркетів. Скрізь широкий вибір круп: світла і темна, пропарена, обсмажена і зелена, проділ (колота) і ціла (ядриця). Та й ціни стабільні. Мимоволі згадав, як в одному з магазинів нагледів гречаний хліб — смачний, духмяний, поживний. Він може скласти гідну конкуренцію будь-якому буханцеві. А галети, стовпці, соломаха, лемішка, гречаники, навіть цукерки, які почали виготовляти окремі сумські підприємці! Перелік харчових продуктів на гречаній основі можна продовжувати. Тобто ця крупа впевнено завойовує й утримує свій сегмент загальноукраїнського продовольчого столу, не збираючись ні поступатися, ні відступати.
Фото Володимира ЗАЇКИ
Фото Володимира ЗАЇКИ

Сумська історія, підкріплена сьогоденням

Як наголошує директор Інституту сільського господарства Північного сходу НААНУ кандидат сільськогосподарських наук Віктор Кабанець, гречка на Сумщині традиційно займає вагоме місце на аграрній мапі. Ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ сторіччя у північно-західній частині Харківської губернії її сіяли на кожному десятому гектарі посівних площ. Після розбудови поблизу Сум сільськогосподарської дослідної станції з 1917 року розпочалися спеціалізовані наукові дослідження, а перші тодішні досліди підтвердили значну залежність цієї культури від погодно-кліматичних умов.
На жаль, революційні обставини призвели до припинення таких досліджень на тривалий період, які відновили тільки в 1950—1960-х роках. Після реорганізації 1956-го на Сумській обласній сільськогосподарській дослідній станції знову взялися за гречку, яка в області займала значні площі, хоч урожайність залишалася мізерною — 4,5—6 центнерів з гектара.
Із часом тут організували лабораторію селекції й розпочали виводити сорти детермінантного типу. Перший із них Сумчанка набув істотного поширення, його й нині вирощують не тільки в Україні, а й Казахстані, Азербайджані, Росії. До речі, в середині 1980-х років на дослідній сортодільниці Сумчанка показала найвищу відому на цей час урожайність — понад 68 центнерів.
За словами провідного наукового співробітника інституту кандидата сільськогосподарських наук Миколи Бондаренка, робота триває і нині. У Державному реєстрі сортів рослин із 27 сортів гречки вісім — селекції Інституту сільського господарства Північного сходу НААН як правонаступника Сумської сільськогосподарської дослідної станції. Ними засівають майже половину площ під гречкою в Україні. Ще два сорти передано на сортовипробування торік.
Загалом торік під гречкою в області було зайнято 7,5 тисячі гектарів, на кожному з яких намолочено понад 17 центнерів зерна, що на три більше, ніж 2019-го. Із валовим виробництвом 13 тисяч тонн область удвічі перекрила власні потреби, маючи змогу половину намолоченого реалізувати за межі краю.
Поступово розширюються площі під органічною гречкою. На початок 2021-го п’ятеро аграріїв Сумщини мають офіційні сертифікати, підтверджені в одній із лабораторій Австрії. Тож область стовідсотково забезпечена крупою власного виробництва. А яка ситуація в інших регіонах?
Для смачної гречаної каші треба багатьом добре попрацювати. Фото з сайту racurs.ua
Для смачної гречаної каші треба багатьом добре попрацювати. Фото з сайту racurs.ua

Українська крупа є, але її стає менше

В Україні гречку вирощують майже в усіх областях, хоч основними традиційно залишаються Полісся та Лісостеп. Статистичний факт: за останні півтора десятиріччя площі під гречкою скоротились уп’ятеро і торік становили 81,6 тисячі гектарів, а виробництво знизилося майже втричі. 2020-го загалом намолочено близько 104 тисячі тонн, або на 11,7 тисячі більше, ніж позаторік.
Така негативна динаміка позначається і на споживанні. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 11 жовтня 2016 р. №780, річна норма споживання гречаної крупи для дитини віком до 6 років становить 2,4 кг, від 6 до 18 — 3,4, старших 18 — 2 кг. Тобто в середньому на людину — 2,5 кг, а фактично — менше, ніж 2 кг.
Світовий ринок гречки досить обмежений. На п’ять основних країн, у яких культивують гречку, припадає понад 80% світового виробництва, а внутрішнє споживання становить 85—90% цього обсягу. Україна входить до цього списку із 5—6% сумарного виробництва. Показово, що останніми роками вітчизняні аграрії отримують урожайність цієї культури одну з найвищих у світі: торік і позаторік відповідно 12,7 і 13,3 центнера з гектара.
Спираючись на наведені показники норм споживання, розрахунковий річний обсяг виробництва гречаної крупи для забезпечення України та експорту має становити 120 тисяч тонн, а валовий збір — 200 тисяч тонн. Завдяки реалізації наукових розробок, зокрема щодо підвищення потенціалу нових сортів, дотримання елементів сортових технологій (способів сівби, норм висівання, удобрення тощо) є всі можливості в найближчій перспективі довести урожайність до 14 центнерів з гектара. Посівна площа становитиме 145 тисяч га, а потреба в насінні — 12,5 тисячі тонн. Для виробництва базового та сертифікованого насіннєвого матеріалу необхідно відводити ще близько 10 тисяч га. Тобто щоб повністю вирішити гречане питання, в Україні під круп’яну культуру слід відводити не менш як 150—155 тисяч гектарів.
Наскільки це реально? Теоретично так, а на практиці — не зовсім.

Казахський та інший чинники

Аналізуючи круп’яний ринок упродовж останніх півтора-двох десятиліть, легко дійти висновку: проблеми добре відомі на всіх рівнях, зокрема урядовому, однак із кожною спробою їх розв’язати отримуємо ледь не протилежний результат. А саме: в Україні посівні площі невпинно скорочуються з певних причин, з-поміж яких чи не найістотніша — наявність іноземної продукції насамперед казахського та російського виробництв.
За визначенням аграрних аналітиків, нині на вітчизняному ринку встановився своєрідний паритет української та закордонної гречки в орієнтовному співвідношенні 50 на 50. Але якщо на ситуацію не впливати, то не за горами часи, коли бал правитиме імпортована.
Основним постачальником крупи на український ринок — у межах 55% — залишається Казахстан, який, за інформацією аналітиків, закуповує дешеву сировину в Росії, переробляє на власних підприємствах і експортує в Україну без ввізного мита в межах відповідних міждержавних угод. На відміну від Росії, яка постачає до 40% продукції в Україну і сплачує мито 20%, хоч це слабка економічна втіха, оскільки за рентабельністю вітчизняна сировина відчутно програє закордонним аналогам.
То можливо, варто запровадити антидемпінгове мито? На переконання аналітиків, такий варіант можливий, однак не настільки однозначний, бо може призвести до гострого дефіциту і чергового стрибка цін. Тож і маємо щось на зразок цінової гойдалки, коли крупа то дешевшає, то дорожчає. І передбачити гривневу амплітуду стає дедалі складніше, що й змушує вітчизняних виробників не захоплюватися цією культурою, а віддавати перевагу давно економічно перевіреним пшениці, соняшнику, кукурудзі.
Певного негативу додає поступова зміна клімату, що істотно гальмує реалізацію генетичного потенціалу наявних сортів, а в підсумку — зниження рентабельності й без того не вельми фінансово вигідної культури.
КОМПЕТЕНТНО

Проблеми відомі, потрібно їх розв’язувати

Олександр МАСЛАК,
директор департаменту
агропромислового розвитку Сумської ОДА:
— Ситуація на всеукраїнському ринку гречки з урахуванням європейської та світової тенденцій чітко окреслена й відома. Тож нині і в найближчому майбутньому важливо поетапно розв’язати проблеми з організації ринкових механізмів, нормативно-правового забезпечення, насінницького та економічного напрямів, завдяки чому стабілізувати виробництво цінної культури.
Ідеться про створення нових сортів, стійких до високих температур і засух у період вегетації, розроблення сучасних технологій задля максимальної реалізації їх генетичного потенціалу, впровадження ефективної системи захисту й фінансової підтримки вітчизняних виробників, підготовку сучасних висококваліфікованих фахівців, які б могли осучаснити весь ринок гречки.
Завдання цілком під силу, адже вітчизняні аграрії мають для цього достатній досвід, потенціал і можливості.
Насамкінець.  Тож гречане питання в Україні залишається відкритим не тільки для аграріїв, а й усіх причетних до вирішення її долі. За словами аналітиків, потрібно не просто думати, а думати добряче, щоб укотре не розгойдати економічний маховик і не загнати гречку в ціновий глухий кут, до якого потрапити просто, а вибратися проблематично.

Олександр ВЕРТІЛЬ
ukurier.gov.ua
 





Схожі новини
  • Ринок гречки: ціна в Україні знизилася на 7%
  • Стало відомо, чому гречка у 2020 році подорожчає ще на 50%
  • В Україні стрімко зростає гуртова закупівельна ціна на гречку
  • Подорожчання гречки має негативні наслідки для інших товарів
  • М.Безуглий: цього року ціна на гречку зростати не буде

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.