- Экс-директор по агробизнесу, недвижимости и туризму ЕБРР избран в набсовет "Нибулона"
- ЄБРР позитивно оцінює аграрні реформи в Україні та готове інвестувати понад 300 млн дол. США, — Жиль Меттеталь
- Западную сельхозтехнику хотят производить в Украине
- Мінагрополітики та ЄБРР обговорили подальшу співпрацю в агросекторі
- Меморандум про прозору співпрацю і конструктивний діалог
IT та сільське господарство мають обʼєднуватися, разом вони можуть дати дивовижний результат для України – Жиль Меттеталь
Жиль Меттеталь працював у місії Інвестиційного центру Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН. Має більш ніж 30-річний міжнародний досвід фінансування сільського господарства, агробізнесу та корпоративного сектору нерухомості. Понад десять років очолював департамент агробізнесу Європейського банку реконструкції та розвитку. У 2018 році Жиль Меттеталь став незалежним директором Ради директорів "Астарти".
— Як би ви охарактеризували сільське господарство України?
— Українське сільське господарство є найбільшою історією успіху, адже за короткий проміжок часу Україна з країни, що займалася виробництвом зерна для власних потреб, перетворилася на одного з найбільших експортерів зерна у світі.
Під час своїх публічних виступів я завжди кажу, що це дивовижно ще й тому, що українське сільське господарство, мабуть, одне з найменш дотаційних у світі.
До прикладу, прямі дотації сільгоспвиробникам в ЄС становлять близько 30-40%, у Росії – близько 30% і продовжують зростати. А в Україні розмір дотацій дуже малий, а часто взагалі зі знаком мінус, як у Новій Зеландії та Австралії. Незважаючи на це, українському агросектору вдається розвиватися.
Мене насправді турбує європейський аграрний сектор, адже якщо уряд скасує дотації для європейських фермерів, їм буде дуже важко залишатися на ринку і їх присутність у світі зменшиться.
Спілкуючись з французькими фермерами, я постійно говорю, що українські фермери набагато ефективніші, ніж фермери у Франції, бо вони можуть виробляти продукцію без будь-яких дотацій.
Є ще один важливий фактор. Раніше в Україні неможливо було купити землю і, наприклад, віддавати її в заставу банкам, щоб залучати гроші для інвестицій.
У то же час європейська корпоративна система дозволяла фермерам створювати сільськогосподарські кредитні кооперативи, які пізніше стали одними з найбільших банків у світі, передавати ці землі банкам під заставу та отримувати хороші гроші.
Незважаючи на відсутність таких механізмів для українських компаній, усі свої інвестиції вони вкладали в покращення земель.
Щоб історія успіху аграрного сектору України відбулася, українські компанії, не покладаючись на підтримку уряду, працювали як вертикально інтегровані компанії по всьому виробничо-збутовому ланцюгу, підвищували свої стандарти, ставали прозорими, впроваджували сучасні технології, залучали міжнародний капітал, виходили на ІРО.
— Найбільші аграрні компанії в Україні мають статус публічних. Для української аграрної компанії публічність – це перевага чи недолік?
— І те, і інше, хоча позитиву більше.
Серед переваг – можливість залучення довгострокових фінансових ресурсів, збільшення власного капіталу підприємства, залучення інвестицій на більш вигідних умовах, наприклад, під нижчі відсотки, збільшення вартості компанії.
Це позитивний вплив на репутацію і дієвий механізм захисту компанії, адже всі процеси відбуваються публічно і прозоро. Це дуже актуально для компаній в українських реаліях.
Це, до речі, і стимул для постійного вдосконалення. Українські компанії, які мають публічний статус, найбільш успішні ще й тому, що для потрапляння в перелік публічних запровадили найкращі міжнародні стандарти якості.
Серед недоліків – дуже високі очікування від усіх стейкхолдерів і велика кількість бюрократичних процедур та вимог, які висувають біржі та регулятори до публічних компаній. Іноді це може вплинути на здатність компанії швидко ухвалювати рішення, оскільки для цього вона повинна пройти низку обов’язкових публічних процедур.
Тому деякі компанії вирішили змінити статус з публічного на приватний, щоб мати більше свободи і робити те, що вони хочуть.
— В Україні дедалі частіше говорять про необхідність запровадження системи корпоративного управління. Чи потрібно це українським агрокомпаніям?
— Це залежить від ситуації. Наприклад, у невеликих компаніях системи корпоративного управління майже не існує, а рішення ухвалюють самі підприємці.
З іншого боку, в Україні є такі компанії, як наша ("Астарта" – ЕП), які мають історію прозорості, впровадили систему корпоративного управління у тому числі тому, що пройшли процедуру лістингу на європейських фондових біржах і мають статус публічних.
Нашій компанії вдалося запровадити повноцінну систему корпоративного управління з радою директорів та комітетами. Це забезпечує прозорість процедур та можливість ухвалювати якісні рішення.
— Які ще переваги може дати така система управління?
— Вона дає безліч переваг.
По-перше, така компанія ефективніше працює, бо рішення ухвалюються колегіально. Річ у тім, що члени ради є досвідченими спеціалістами в різних галузях і можуть надати операційному менеджменту цінні та об’єктивні поради.
По-друге, це питання захисту прав та інтересів власників. За відсутності корпоративної системи управління між власниками та менеджментом часто виникають непорозуміння і в результаті іноді ухвалюються неправильні рішення.
Ще один аспект полягає в тому, що багато банків, особливо міжнародних та інвестиційних, як ЄБРР, де я працював, надають фінансування за умови запровадження принципів корпоративного управління. Це гарантія прозорості процесів, високих стандартів та ухвалення раціональних рішень.
Таким чином, корпоративне управління – це ще й хороший спосіб залучення фінансування.
Зараз великі компанії залучають до співпраці малий та середній бізнес, створюючи бізнес-середовища, екосистеми для підсилення конкурентоспроможності зацікавлених сторін. Це дійсно вигідно для всіх?
— Свого часу я працював в Азії в одному з банків. Там більшість компаній працюють за моделлю контрактного фермерства.
Більші компанії надають доступ меншим до нових технологій, ресурсів, ринків збуту, інколи навіть фінансують.
Потім ці компанії купують у фермерів вирощену ними продукцію. І фермери, і компанії дуже швидко розвиваються і стають успішними. Тож ця модель надзвичайно успішна в багатьох країнах.
"Астарта" теж створює агропромислову екосистему в регіонах, де розташовані її підприємства, тож я дуже позитивно ставлюся до такого підходу.
Тут мають вигоду не лише фермери, а й сільські жителі. Крім доступу до нових технологій, досвіду та ресурсів, ця компанія культивує серед своїх партнерів і місцевих громад принципи сталого розвитку бізнесу, бережливого ставлення до природних ресурсів. Це дуже вважливо, актуально та далекоглядно.
Думаю, саме така модель аграрної екосистеми може стати хорошим прикладом для України в майбутньому.
— Ви згадали про сталий розвиток. Це світовий тренд. Куди рухається наш агробізнес у цьому контексті?
— В Україні переважає екстенсивне сільське господарство.
Це означає, що використовується менше добрив на гектар, тож з точки зору екології це краще. Навіть якщо врожайність в Україні не така висока, ресурси використовуються набагато ефективніше й ощадливіше.
У Європі (в країнах ЄС – ЕП) активно застосовують інтенсивні методи землеробства, тому що мають багато фінансових ресурсів. Тож ми маємо проблеми із забрудненням через надмірне використання добрив.
Згадайте недавню історію із забрудненням моря в Іспанії. Екологи тоді говорили, що причиною стало забруднення в результаті інтенсивного сільського господарства в цьому районі. Аналогічні проблеми і в Британії.
Щодо дотримання принципів ESG, то, наприклад, "Астарта" завжди дотримувалася високих стандартів у цьому напрямку. Тут є кілька пояснень.
Перше – такий підхід закладений у цінностях та місії компанії.
Друге – це її співпраця з міжнародними банками. Коли я працював у ЄБРР, ми ще тоді вимагали від компаній, які з нами працюють, дотримуватися високих європейських стандартів у тому числі у сфері охорони навколишнього середовища.
"Астарта" пішла далі і почала інвестувати в органічне землеробство. У 2020 році отримала перший врожай органічної продукції і навіть почала її експортувати. Я повністю це підтримую.
— Так склалося, що Україна – це передусім експортер сировини. Чи потрібно, на вашу думку, змінювати орієнтир на експорт продукції глибокої переробки?
— Я вже говорив, що Україні за короткий час вдалося стати одним із світових лідерів за обсягами експорту зерна. Це однозначно успіх, але на цьому не потрібно зупинятися. Слід починати виробляти продукцію з доданою вартістю, адже так ви зароблятимете більше грошей.
Я наполегливо заохочую Україну та інші країни, наприклад, Африку, яка експортує кавові зерна, а переробку здійснює в Європі, інвестувати в заводи і фабрики, щоб додавати більше цінності до власної продукції.
В Україні вже й зараз є відомі виробники курятини, олії.
"Астарта" теж переробляє сою, цукровий буряк. Влітку виробила першу партію інвертованого цукрового сиропу, який використовують бджолярі та кондитери, а восени почала реалізацію проєкту з поглибленої переробки сої.
За два роки збудує сучасну технологічну лінію у Полтавській області для виробництва соєвого протеїнового концентрату з негранульованого соєвого шроту. Його додають у раціон рибі та птиці.
Тут важливий ще один момент. Це буде не ГМО продукт і вироблятиметься він з європейської сої з гарантованою простежуваністю. Це дуже важливо і відповідально в контексті дотримання принципів ESG.
Згадайте, як у 2020 році світові продовольчі гіганти вимагали від Бразилії припинити торгівлю соєю, бо вона була вирощена на місці вирубаних лісів у регіоні Серрадо. Це савана, яка вважається епіцентром біорізноманіття й одним з найбільших поглиначів вуглецю в країні.
ІЦ УАК за матеріалами epravda
agroconf.org
