Павло Коваль: нам потрібно перезапустити аграрний сектор за новими стандартами якості та побороти корупційні прояви

29 September, Розділ Новини, переглядів 528

Аграріям довелося перебудувати свою роботу докорінно.

У вечірньому ефірі Галичина TV експерти говорили про проблеми українських фермерів під час війни.

Гостями програми були:

Павло Коваль - генеральний директор “Української аграрної конфедерації”.

Василь Стефурак - голова ГО «Асоціації вівчарів»,

Богдан Тимофійчук - засновник приватного фермерського господарства, депутат Коломийської районної ради,

Богдан Тимофійчук: фермери перекваліфікувалися у зернотрейдери; поляки могли би бути більш лояльними до нас, як румуни

"Звісно нам прийшлося думати, як виходити з даної ситуації, і ми побачили, що є можливість експортувати в сусідні держави сухопутним шляхом,

Якщо до портів Одеси, які тоді ще не були заблоковані, центральні та південні області якось користувалися ще нагодою партії возити судноплавним шляхом. То нам (західним областям) довелося швидко стати і зернотрейдерами, і транспортними підприємствами.

Нашому підприємству, маючи тільки 3 зерновози, довелося докупити ще 7 штук у 2022 році: взяти кредити, швиденько підібрати персонал, вивчити їх, зробити їм всі відповідні документи та дозволи на виїзд. Там є своя специфіка їздити за кордон.

Все налаштували, і у минулому році, я би сказав, ми просто зробили такий прорив, тому що ми - аграрії, які вміли тільки вирощувати, займатися землеробством і збором врожаю, навчилися та почали свій урожай успішно самі продавати минаючи навіть зернотрейдерів. На чому була велика додана вартість.

Але не все так сталося, як хотілося. Почалися дуже величезні черги на кордонах. 7-10 діб машини стояли на кордоні. Зараз же наш уряд попрацював у цьому напрямку, і були зроблені електронні черги. Зараз машини відстоюються на базах, і виїжджають у час, коли призначений перетин кордону.

Але потім наступила та злощасна ситуація, коли нам відмовили в експорті зерна. До прикладу, ми у минулому році возили на Румунію зерно пшениці у порт Констанца. І сьогодні ми можемо вести пшеницю у порт Констанца, це - транзит: ми не везем агровиробнику чи переробнику, ми везем у порт. Але ціни у цьому порту на пшеницю зараз майже вдвічі менші, ніж торік.

Я таки однозначно знаю, що зерно здешевилося не за рахунок того, що українці повезли туди (у сусідні країни) всю свою пшеницю. Далеко не всі обсяги зерна направлялися туди.

Якби поляки були до нас більш лояльні, вони могли би зробити такий самий коридор, як зробили румуни. Ми могли би возити в їхні порти, портові міста, і там напряму транзитом вивантажуватись на кораблі. І їхній фермер зовсім не постраждав би від перенасичення пшениці чи того ж самого ріпаку. Тим паче основну масу ріпаку Європи, як ми знаємо, переробляють далеко не поляки, а переробляє Німеччина. А Польща навіть спочатку заборонила транзит до Німеччини.

Я можу сказати, що це дуже сильно вдарило по наші фінансовій спроможності.

Павло Коваль про ситуацію із сусідніми країнами, морський коридор і відшкодування збитків

Так, насправді ситуація дійсно досить складна, і вона така багаторівнева, багатоаспектна. Я би сказав, що тут присутні елементи геополітичних розкладів. Розумієте, коли про постачання або непостачання зерна з однієї країни в іншу домовляються президенти, і це виноситься на майданчики у Брюсселі або ООН - це вже складна проблема.

Тут розумієте, потрібно розглядати, ці 5 країн кожну окремо. У 2 із них незабаром відбудуться парламентські вибори: у Польщі - 15 жовтня, у Словаччині - 30 вересня. Очевидно, тут якийсь вплив внутрішньополітичного процесу цих країн є.

З Угорщиною ми самі розуміємо, яка там ситуація. Там щоразу лунають нові сепаратистські заяви щодо нашого Закарпаття. І там знову лунають такі закиди, що ми не будемо сприяти Україні, не допустимо її до ЄС і т.д.

Інша дещо ситуація з Румунією та Болгарією, де є свої рішення, домовленості з Україною.

Але в цілому я так думаю, що ситуація буде вирішуватися. Ми маємо інформацію, що президент Польщі Дуда заявив, що вони створять транзитні коридори для українського збіжжя, а з імпортом поки що не будуть поспішати.

Ну, я думаю, що вони ж, коли пообіцяли своїм виборцям перед виборами, то тепер зробити крок назад уже неможливо та нерозумно. І нам потрібно це розуміти та не сваритися з нашими сусідами, які немало нам допомогли.

Інше питання, чому це дотягнути до такого стану, чому ми загнали цю дискусію в глухий кут, і досі не могли це вирішити, хоча у нас було більш як півроку для того, щоб прийняти відповідні рішення.

Ну і плюс ця вся ситуація з європейським транзитом, імпортом, де технічні можливості не самі великі, ще накладається на складну ситуацію із зерновими коридорами через чорноморські порти, оскільки там у нас основна маса нашого збіжжя експортувалась.

Є інформація, що деякі обережні зрушення щодо відновлення зернових коридорів вже без участі агресора відбуваються, і що перші декілька суден вже заходили на завантаження, а частина з них уже досягла берегів Туреччини.

Це все наші ВМС проводять розвідку, технічно випробують можливості проходу суден, показують шлях цивільним кораблям, як рухатися, щоб дістатися наших портів. Також це випробування на те, як росія буде реагувати на захід суден у чорноморські порти. Будемо надіятись, що морський коридор запрацює.

Водночас ми всі бачимо, як останнім часом росіяни постійно знищують припортову інфраструктуру, прицільно знищують зерносховища.

Рахувати збитки складно, оскільки щодня вони додаються. За останніми даними нам відомо, що близько 280 000 тонн зерна нового врожаю було знищено через ці ракетні удари тільки по півдню. Звичайно, якщо перевести це все у вартість та еквіваленти, то це будуть мільярди-мільярди гривень.

І, очевидно, нам ще потрібно буде добре подумати, як це все буде компенсовуватися і за рахунок чого. Чи готова у нас нормативна база? Чи є у нас складені вже кадастри замінованих і забруднених земель? Чи є у нас реєстр знищених активів?

От фермеру з тих областей, що постраждали, який необхідно пакет документів, до кого з ним звертатися і т.д.

Тобто там складна військово-економічна ситуація, яка переросте у складну соціальну-економічну ситуацію. 174 000 квадратних кілометрів, за даними міністерства оборони, заміновані, окуповані, забруднені вибухонебезпечними пристроями або безпосередньо ті землі, де відбуваються активні бойові дії. Якщо навіть половина з цих 174 000 квадратних кілометрів - це сільськогосподарські угіддя, то це близько 8,5-9 млн га земель аграрних.

Уявіть собі, скільки потрібно років, щоб їх розмінувати, потім зробити екологічну оцінку і тільки після того приступити до рекультивації.

На сьогодні ми знаємо, що існує пріоритетність розмінування, і аграрна земля не на 1 місці. Там на першому місці зараз населені пункти, дороги, критична інфраструктура.

І тут складність в тому полягає, що якщо у Сумській, Чернігівській області за 2 роки землю не розмінувати, то там виросте ліс.

Уявіть собі, що власниками цих паїв були пенсіонери, які крім пенсії, мали тільки таке єдине додаткове джерело доходу. Вони його втрачають, схоже на те. І це також держава мала б подумати, що ми будемо з цим робити.

Василь Стефурак: зернопереробка та тваринництво - це той зерновий коридор, який потрібен державі

За даними міністерства, втрати у тваринництві становлять більше 30%. Це офіційні дані, те - що було зареєстровано. А насправді, якщо говорити про реальні цифри, втрати тваринництва із-за війни становлять близько половини.

Тож, давайте робити ставку на українське тваринництво. Тому що справжній зерновий коридор, який ми можемо зробити це - переробка зерна. Тому що у нас, якщо глянути на те, що було в радянський період, і на те, що є зараз, то максимум 10% лишилося.

Якщо держава інвестує у тваринництво, то нам вже не треба буде везти м'ясо з Аргентини чи з тої самої Польщі свинину. У нас є своє м'ясо, і нам треба зараз сконцентрувати всю увагу на вирощенні свого, щоб ми свою армію годували своїм м'ясом, щоб ми годували своїх громадян, і щоб у магазинах було наше м'ясо.

Зерно є, кормова база є, площа для цього є, бажання у людей є. Не вистачає підтримки та концентрації уваги на цьому донорів і держави.

Павло Коваль: розвиток переробної галузі - це рух вперед. Про це треба менше говорити, а більше робити

Я тут повністю підтримую колег і щодо втрат тваринництва, і щодо того, що тваринництво могло би стати таким поглиначем великої частини зернових і продуктів переробки олійних культур: ті ж самі шроти, макуха й і інші продукти.

І саме про переробку багато років ми говоримо, і якісь намагання з боку держави навіть були з якимись державними програмами для підтримки саме переробників. І щоб об'єдналися мікро- та малі фермерські підприємства у кооперативи, і програма для кооперативів свого часу була для переробних, для заготівельних, для збутових. Але це не стало такою широкомасштабною програмою та не стало таким поштовхом до того, щоб все це масштабувалось.

Сьогодні ми всі відчуваємо, що, звичайно, добре було би вирішити проблему з логістикою, щоб ми не 30 мільйонів тонн кукурудзи везли через всі можливі кордони (через 14 залізничних переходів, завантажили повністю Дунай з його інфраструктурою, через Європу, яка там бідна аж пищить від нашого трафіку, і не знає, що з цим робити), а щоб переробляли продукцію.

Але для цього потрібні інвестиції. Для цього потрібно розробку нових ринків. От колега навів приклад переробити пшеницю на борошно та продати борошно. Це добре, але потрібно знайти ринок для цього борошна. Я думаю, у борошномелів у цьому році будуть проблеми. У минулому році їх пожаліла Європа, дала там певні квоти, відкрила свої ринки. А цьогоріч вже не має цього. І це потрібно буде думати, куди ці величезні обсяги борошна продавати.

Сировину хочуть всі купити. І ми 30 років ішли по найлегшому шляху, вивозили сировину: 17-18 млн тонн пшениці, на 22-30 млн тонн кукурудзи, 4,5-5 млн т олії сирої небутильованої, сухе молоко, суха сироватка те ж саме і т.д.

І цей шлях був у нікуди. Це всі розуміли. Це - недороблений, низьковартісний продукт. Це ми зробили найбільш дешевшу та брудну роботу, і комусь дали напівфабрикат, щоб його переробляли.

Чудовий приклад з Туреччиною, яка там 70 кілометрів через море протягла кораблі не розмитнюючи, не сплачуючи ПДВ, переробила нашу пшеницю на борошно, і продає його у Сирію, Іран, Ірак тощо, маючи додану вартість. Туреччина нас самих не пустить з борошном на цей ринок. І ще треба шукати та розробляти ці ринки.

Переробка - це один із шляхів переосмислення нашого аграрного сектору, який треба не відновлювати, як сьогодні нам пропонують, а перезапускати в іншому вимірі. Це повинні бути інші підприємства, які будуть виробляти іншу продукцію, яка легко буде проходити на європейські ринки та відповідати цим стандартам безпечності та якості продукції. Якщо нас легко пускатимуть на європейські ринки, хоч вони обмежені для нашої продукції, то ми з такою якістю, з таким продуктом зможемо заходити на будь-які світові ринки.

І це великий шлях, який нам потрібно ще пройти. Як швидко ми його пройдемо? - Це вже інше питання. Інвестувати в Україну сьогодні досить ризиковано, ми всі розуміємо чому. І тут не тільки війна, ще є така річ неприємна, як корупційні прояви та непрацюючі інститути. Якщо суди не працюють, то великий інвестор сюди не буде приходити. І тому в Україну сьогодні хочуть прийти тільки по землю, по сировину, і може ще по людей. Це потрібно переламати.

Звичайно, ми повинні виробляти продукцію з доданою вартістю. Про це треба менше говорити, а більше в цьому плані робити.

Тваринництво звичайно теж торкнуся зі свого боку. Колега там сказав, що є певні такі оцінки втрат. Звичайно, це оціночні параметри, всі втрати дуже важко оцінити. От наші члени Української аграрної конфедерації також втрачали свої тваринницькі комплекси. Це і Чорнобаївська птахофабрика, де більше 3,5 млн голів кур-несучок втрачено, і молочні комплекси у Харківській області, і величезні свинокомплекси у Чернігівській, Сумській, Харківській області і на півдні тощо.

А це - ще складніша проблема, тому що відродити галузі рослинництва - це 2-3 роки, і вони вже окуповуються. Якщо говорити про молочне скотарство, то окупність настане через 10-12 років. Це великі інвестиції, і це велика праця щоденна. Це не 30 днів у рік ти працюєш там над соняшником, а 90 - врожай чекаєш. Це щоденна праця. Корова, курка, свиня щодня потребує уваги, вона дає щодня продукцію. М'яко кажучи, це зовсім інші інвестиції та зовсім інша робота.

Тому переробна галузь - це наша перспектива, але її потрібно не відновити, як було в радянські часи - борошномельні підприємства, а перезапустити інші, бо це інша якість під інші норми виходу, під інші стандарти. Тоді ми можемо тільки знайти свої нові ринки з доробленою та переробленою продукцією.

І це все - те, чим ми будемо разом займатися після перемоги. А сьогодні для цього потрібно готувати, в тому числі і готувати інституційне підгрунтя.

Друзі, не прийдуть технології й інвестиції у достатній кількості, якщо у нас суди не працюють. Якщо у нас народний депутат бере хабар, його беруть за руку з цим, він викидає пакет з грошима чи, як от нещодавно було, що суд дав заставу у розмірі 5 600 грн. То вони й далі будуть це робити. Це велика проблема такого інституційного характеру, над якою потрібно буде ще всім працювати.

ІЦ УАК за матеріалами Галичина TV

agroconf.org