Друге дихання української кооперації

17 May, Розділ Фотобанк / Події(Новини), переглядів 9 707

Кооперація у найскрутніші часи світових криз допомагала селянинові не лише вижити, а й налагодити прибуткове виробництво навіть без особливої державної підтримки. Але в українській історії цей рух має неоднозначну славу.

Справа в тім, що вільне об’єднання селян задля успішного виробництва сільськогосподарської продукції спільними зусиллями, а відтак і право розпоряджатися результатами спільної праці в нас ще й досі дехто плутає зі славнозвісною колективізацією. Але ж це дві різні речі. На початку 30-х держава примусово заганяла селян у колгоспні колонії, аби просто закріпачити їх. І ще можна сперечатися, яке закріпачення було гіршим: царське чи сталінське. У всякому разі в Україні до 1917 року таких масових голодоморів не було, як 1932-33. А голодомор і став наслідком відчуження людини від управління своїм господарством і позбавлення права на зароблене. А як же й насправді розвивався кооперативний рух в Україні до «колективізації»?

Гуртуватися задля виробництва українські селяни взялися одразу після відміни кріпосного права на початку 1860-х. Саме тоді почали діяти перші споживчі та ощадно-позичкові товариства. Наприкінці 1890-х років створювалися хліборобські артілі та сільськогосподарські громади.

До речі, особливого поштовху до розвитку кооперації надав ухвалений царським урядом 1897 року Зразковий статут споживчого товариства. І вже рік потому українські кооператори направили доволі представницьку делегацію в Москву на І з’їзд представників кредитної кооперації.

Після 1907-го щороку на українських землях створювалося понад 300 споживчих товариств. Уже 1914-го їх було близько 3-х тисяч. І дві третини з них діяли на селі, маючи власні кооперативні спілки.

За часів Української Народної Республіки 15 тисяч кооперативних товариств були об’єднані вже у 222 спілки, серед яких 120 були споживчими, 43 - кредитні й 52 - універсальні. А на І з’їзд кооператорів УНР (1917 р.) приїхала представницька делегація з Кубані. Тоді ж, на акційних засадах, було засновано Український народний кооперативний банк («Українбанк») – головний орган фінансування національної кредитової кооперації та сільського господарства. Та 9 грудня 1920 року радянська влада наказала йому «довго жити».

Далі виживав хто як міг. Хіба що в середині 20-х кооперативний рух почав знову оживати, коли настав НЕП. Але це було недовго…

Сьогодні питання нової кооперації в сільському господарстві нашої держави набуло неабиякої актуальності. А зі створенням Союзу сільськогосподарських кооперативів України, що відбулося 2009 року, в тих селян і фермерів, які прагнуть об’єднуватися заради вигідного спільного господарювання й взаємодопомоги, відкрилося друге дихання. Головує в цій організації відомий громадський діяч «фермерського фронту» Іван Томич. Днями відбулося перше в цьому році засідання Ради ССОКУ. Той факт, що в зібранні взяли активну участь окрім, власне, сільгоспвиробників, такі відомі лідери громадських, наукових, державних організацій як Герой України, академік НААНУ Петро Саблук, президент ВГО «Українська аграрна конфедерація» Леонід Козаченко, заступник міністра промислової політики України, директор Держсільгоспмашу Володимир Саченко красномовно свідчило, що розмова буде змістовною. Так воно й вийшло.

Серед головних питань порядку денного були основні напрями діяльності Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України. З цього приводу доповів Іван Томич. Він апелював багатьма фактами, що свідчать про чималу роль саме невеликих сільських господарств у годуванні країни, але пирога державної підтримки їм дістається лише 10% від того, що спрямовується з казни на допомогу АПК. Хоча 98% картоплі, понад 80% молока виробляють саме одноосібники й фермери. Де ж справедливість? – підкреслив цим питанням голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. І далі додав: «Наша головна мета - подолати бідність на селі, відродити його соціальну сферу, налагодити ефективне виробництво й просування власної сільгосппродукції на ринках. А це під силу саме кооперованим сільгоспвиробникам». А щодо пріоритетів Іван Томич, зокрема, визначив: розробку, обговорення та прийняття Закону України “Про сільськогосподарську обслуговуючу кооперацію”; просвітницьку діяльність серед населення і в ЗМІ; надання методичної допомоги щодо розвитку руху; улаштування кооперативних ярмарків і виставок; сприяння в просуванні продукції сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів; правовий захист і підтримку кооперативів; налагодження співпраці із зарубіжними кооперативними структурами та організаціями.

Президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко високо оцінив організаторську діяльність Івана Томича в розбудові кооперативного руху. «Сьогодні агрохолдинги утримують 30% землі, - констатував Леонід Петрович, - і з ними важко конкурувати тим, хто обробляє 100-200 га землі, відтак треба об’єднуватися, створювати власну переробку, власні сховища, організовувати просування на ринки виготовленої продукції».

Заступник міністра промислової політики, директор Держсільгоспмашу Володимир Саченко розповів про перспективи з технічного і технологічного забезпечення кооперативів вітчизняним обладнанням, відповівши на численні запитання, які надходили від фермерів. Зокрема, багатьох цікавило, коли на ринку з’явиться вітчизняна міні-техніка, здатна витіснити китайську. Розповідаючи про перспективи українського міні-трактора, Володимир Ілліч поінформував, що Харківський тракторний завод уже складає трактори потужністю 17-25 кінських сил. А буде більшати попит – нарощуватиметься й виробництво.

Учасники зборів гостро ставили питання несправедливої системи оподаткування фермерів і пропонували сільгоспвиробників, які обробляють менше 500 га, взагалі не оподатковувати. А ще згадувався «незлим тихим» Закон «Про оптові ринки», який хоч прийнято, але він й досі не запрацював. Незабули «пам’янути» й дрібних і великих чиновників, які вставляють палки в колеса кооперативному руху. Але маленькі й середні годувальники впевнені, що потяг кооперації вже набирає швидкості. Його не зупинити і з рейок не звести.

Василь ШАЛЕНКО