Особливості підготовки ґрунту і сівби озимих культур

23 September, Розділ Рослинництво, переглядів 4 893

Не виникає сумніву, що пріоритетом для України було, є і в майбутньому залишається зернове господарство. Не випадково проблема виробництва зерна стала державною політикою і першочерговою програмою Уряду по її реалізації.

Валовий збір зерна міг бути значно більшим

Як відомо, у збільшенні виробництва зерна в Україні важлива роль належить озимим культурам, зокрема пшениці, питома вага якої в структурі зернової групи сягала майже 50%, а середньорічне виробництво її зерна становило більше половини валового збору зерна країни.

Із прадавніх часів пшениця стала символом українського способу життя. Спокон віків ця продовольча культура була могутнім джерелом прибутків, пробивала шлях на світовий ринок, підтримувала конкурентоспроможність сільського господарства.

Критично оцінюючи досягнуті наслідки виробництва зерна пшениці в нинішньому році, можна зробити висновок: підстав для заспокоєння немає. Ми не досягли стабільності виробництва зерна озимих, в першу чергу пшениці, не забезпечили подальшого нарощування валового збору зерна цієї культури, не кажучи вже про його якість, під загрозою також залишається утримання досягнутого рівня.

Адже валовий збір зерна пшениці в нинішньому році нижчий, ніж був у 1990 р. Ми не досягли також рівня 1989 р., навіть рівня тридцятирічної давності (1977-1978 рр.). Безумовно, це наслідок допущених недоліків у ході реформування аграрного сектору, невдалого вирішення проблеми власності.

Якби були збережені темпи нарощування зерна 1986-1990 рр., валовий збір озимої пшениці цьогоріч міг становити 35 млн. т при загальному валовому зборі зерна близько 70 млн. тонн.

Підвалини майбутніх врожаїв закладаються сьогодні

Нині проводяться заходи не лише по вирощуванню озимих у наступному році, а закладаються підвалини державної цільової програми «Зерно України 2009-2015 рр.».

Яким бути озимому клину у наступному році, сказати непросто, а ще важче утримати досягнутий рівень. Аналіз врожайних даних за останні 52 роки показує, що кожен 4-й рік був сприятливим для формування зерна пшениці. До того ж, проявлялися дворічні цикли: 1973-1974 рр.; 1977-1978 рр.; 1986-1987 рр.; 2004-2005 рр.; трирічні: 1980, 1981, 1982 р. і п’ятирічні: 1986, 1987, 1988, 1989, 1990 рр.

Як відомо, найвищий за всю історію валовий збір зерна в заліковій вазі 50 млн. т, або майже по 1000 кг на душу населення, що свідчило про досягнуту стабільність його виробництва, аграрії отримали саме в 1986-1990 рр., сприятливих для вирощування озимих культур. Заготівлі зерна сильних і цінних пшениць зросли в зоні Лісостепу і Полісся більше, ніж у 26 разів.

За врожай потрібно боротись

Проте підстав для хвилювання більш ніж достатньо. Адже одним із найважливіших нерегульованих факторів, що лімітують врожайність зернових, є волога, особливо в зоні Степу і східного Лісостепу.

Виходячи із закону мінімуму, вологозабезпеченість визначає екологічну межу врожаю в конкретних умовах. Тому ми для формування визначеного вологозабезпеченням рівня врожаю повинні забезпечити витрачання всіх інших ресурсів.

До речі, на сьогодні необхідної вологи в ґрунті, за виключенням чорних парів, немає. Зваживши на якісний стан попередників, можна констатувати, що умови для формування високого врожаю в наступному році склалися не зовсім сприятливими, а тому потрібно вжити заходів по запобіганню недобору зерна озимих у 2009 році.

Насамперед необхідно визначитися зі структурою озимого клину, пам’ятаючи, що вона повинна мати динамічний характер. За сприятливих умов для осіннього посіву площу озимих потрібно збільшувати за рахунок зменшення ярих зернових, при несприятливих погодних умовах – зменшувати за рахунок збільшення посіву ярих. Наприклад, в 1976 р. площа посіву озимої пшениці становила 4628,4 тис. га , а в 1978 р. – 8264,3 тис. га. Як відомо, в 1976 р. державі було продано 1 млрд. пудів хліба.

На період підготовки до посіву озимих склалися умови, які вимагають скорочення площ посіву цих культур. Наявність попередників, вологозабезпеченість та фітосанітарний стан обумовлюють площу посіву озимої пшениці в межах 5-6 млн. га, жита і тритікале – 500 тис. га, озимого ячменю – 800 тис. га та ріпаку – 1-1,5 млн. га. Максимальна площа озимого клину – 7,8-8,8 млн. га.

Структура посівного клину, яка склалася в цьому році, небезпечна для озимого клину забур’яненістю (велику шкоду може завдати падалиця). Для озимих – ріпаку, а для ріпаку – зернових культур. В Англії ріпак перетворився у найбільш злісний бур’ян при вирощуванні всіх культур без винятку.

Продуктивність рослин під контролем науки

Наукові дані, зарубіжний та вітчизняний досвід показують: виробити конкурентоспроможне зерно можливо лише сучасними інтенсивними технологіями їх вирощування.

Й до нині агротехніка озимих культур значною мірою формується на емпіричних даних, переважно взаємонезалежних, у вигляді рекомендацій, порад, вказівок. Наприклад, по строках посіву, нормах висіву, попередниках, удобренні тощо, котрі забезпечували б приріст врожаю або поліпшення його якості. Проте статичний стан рецептурної системи агротехніки не дозволяв реагувати на всі зміни погодних умов, розвиток посівів в окремі роки і на конкретних полях.

Як відомо, екстенсивні шляхи виробництва конкурентоспроможного зерна озимих культур для внутрішнього і зовнішнього ринків України вичерпані. Виробництво його здійснюватиметься на основі стабілізації землекористування і застосуванні інтенсивних технологій вирощування озимих культур, котрі найбільш ефективно забезпечують раціональне використання коштів та енергії. Інтенсивна технологія передбачає витрачання енергії і ресурсів стільки, скільки потрібно, але ні на жодну копійку більше. Енерго-ресурсозбереження полягає в забезпеченні високої їх окупності. Вони забезпечують засвоєння ФАР на рівні 2% і окупність енергії (вихід продукції на одиницю витраченої енергії) – до 6-7%.

Вартість продукції, яка збирається з 1 га в Великобританії – 1725, Голландії – 8900, Швейцарії – 11250, а в Україні – 450 доларів.

В основі сучасних технологій вирощування озимих культур знаходиться теорія формування врожаю, що забезпечує скорочення розриву між потенційною і реальною продуктивністю рослин, підвищення виходу необхідної людині продукції (зерна, білка, олії тощо) із загального врожаю шляхом керування продуційним процесом посівів за допомогою відомих нам агротехнічних заходів, які застосовуються, виходячи з результатів морфологічного аналізу розвитку елементів продуктивності рослин.

Біологічний контроль за формуванням потенційної і реальної продуктивності рослин є основою динамічного характеру сучасних технологій, підставою для прийняття своєчасних і правильних рішень агрономом та ефективного використання ресурсів, коштів і енергії.

На жаль, генетичний потенціал нинішніх сортів реалізується менше, ніж на половину, а в окремі роки – менше третини.

Віктор САЙКО,

директор ННЦ «Інститут землеробства УААН»,

доктор с.-г. наук, академік

Про особливості обробітку ґрунту і посіву озимих в сучасних умовах читайте у наступному номері газети.