Аграрний тиждень. Україна
» » Агроситуація: на «полі гри» - боротьба за виживання
» » Агроситуація: на «полі гри» - боротьба за виживання

    Агроситуація: на «полі гри» - боротьба за виживання



    Сьогодення вітчизняного АПК нині чимось нагадує епоху зародження життя на Землі: тоді розвивались і виживали сильніші чи хитріші. При тому мудра природа (а за багатьма переконаннями – Всевишній) надавала можливість такого виживання «кожній тварі по парі», незалежно від тілесних розмірів і можливостей мозку. Бо десь були важливі у певному середовищі, скажімо, всілякі комахи, а десь - динозаври, буйволи, слони. Ну і, звичайно, Homo sapiens…

    Хто ж залишиться у найближчому майбутньому на українському агарному «полі гри»? І як це позначиться на виробництві сільгосппродукції ? На цій «кавовій гущі», яка визріла у досить актуальну проблему, нині ворожать, зрозуміло, не генетики, а міжнародні та вітчизняні експерти.

    І «дрібні», і «великі» собі на умі?

    Щедрі українські чорноземи – це не лише надія у сьогоденні на відродження сіл, а й основна гордість України: бути житницею світу. Прогнозується, що за умови ефективного господарювання у майбутньому можна буде за будь-яких природних катаклізмів, що вже відчутно дають про себе знати, успішно вирішувати не лише продовольчу безпеку нашої країни, але й у певній мірі світову. Скажімо, «традиційно» експортувати не 55-60 млн. т зерна, а 80 чи всі 100 і вище.

    Інше питання: якщо нині землям переважно дають лад дрібні, середні господарства (обробляють, як засвідчує статистика, до 80% орних земель), а також агрохолдинги (20% земель), то чи не зміниться тут із часом таке співвідношення, бо агрохолдинги «з’їдять» малі фермерські господарства? Зрештою, щось подібне трапилося в Ізраїлі у молочній галузі та в ряді інших країн. До чого тут готуватись нашим агровиробникам?

    Ці питання стоять надто гостро, аби їх ігнорувати, а надто – закордонним досвідом. Відтак велику увагу багатьох українських практиків-аграріїв викликала сесія «Світові тенденції сільськогосподарського виробництва: чи важливий розмір?», що пройшла у рамках IV Міжнародної конференції «Ефективне управління великими агрокомпаніями: Організація та Стратегія». Її організатори - асоціація «Український клуб аграрного бізнесу» (УКАБ), Інститут аграрного розвитку в Центральній та Східній Європі, Східний комітет німецької економіки та агентство «AgriEvent» - зібрали аудиторію до 500 осіб, де були вітчизняні та іноземні фахівці агрогалузі, науковці, експерти, менеджери. При тому ознакою сесії стала досить відверта розмова на наболілі теми в агросекторі.

    Провідною була думка, що у майбутньому місце під сонцем на селі залишиться винятково професіоналам – тим, хто вміє ефективно працювати незалежно від того, дрібний це буде одноосібник, середній фермер чи то потужний агрохолдинг. Тому вже нині варто кожному, хто працює чи хоче працювати у рослинництві або тваринництві й втриматись тут у подальшому (бути конкурентозданим, із прибутками), робити все можливе заради цього. У виступах, зокрема щодо «поїдання» малих господарств великими, прозвучала така цікава думка: в дійсності досить часто самі дрібні господарства сприяють цьому, в тому числі появі агрокомпаній, аби через них вийти на закордонні ринки збуту продукції. Більше того, дрібні фермери на місцевому рівні «відщипують» землі у великих агрокомпаній, а потім продають їм ці землі. Тобто, і дрібний, і потужний агробізнес тут собі на умі? Хоча ситуація останнім часом наближається до цивілізованої.

    Так, президент УКАБ Алекс Ліссітса вважає, що нині між дрібним і великим бізнесом нарешті почалося взаєморозуміння. Дрібні фермери приходять до великих і, кооперуючись, купують, для прикладу, за вигіднішими цінами посівний матеріал. Також спільно вирішують соціальні питання сіл. Надалі саме така співпраця і має бути.

    А на запитання із зали про наболіле - бути чи не бути продажу земель сільськогосподарського призначення? - відповів: «Український клуб аграрного бізнесу» провів систематичне дослідження у 2012 р., яке показало: більш ніж 80% власників земельних паїв проти ринку землі в Україні. А це виборці, як ви розумієте. Не думаю, що до 2016 р. будуть змінені якісь земельні правила гри».

     

    «Повний колапс» відміняється...

    Говорячи про агрохолдинги і їхню роль у сьогоденні вітчизняного АПК, згадали на сесії про 90-ті роки, коли колгоспи і радгоспи «зникли», а землю розпаювали «по людях» - по 3-4 га в одні руки зі сподіваннями, що буде створено 6 мільйонів (!) фермерських господарств. Але трапився «повний сільський колапс»: більшість пайовиків не знала, що із наділеними паями робити, бо ні своєї техніки немає, ні робочої сили. «Дожились тоді до того, - зауважив Ліссітса, - що Україна навіть почала купувати пшеницю. Тому глибоко переконаний у тому, що влада і парламент зроблять все можливе для підтримки сільського виробника. І з часом у агровиробництві залишаться ті, хто зможе ефективно давати лад землі. Це можуть бути і дрібні, і середні, і великі агрокомпанії, але головне, щоб вони були ефективними і прибутковими».

    На ці слова була репліка із зали: «У мене 20 тис. га в обробітку – і є проблеми. А як ефективно давати раду 100 тисячам?» Погляди тут розділилися. Втім, життя вже не раз доводило: що фінансово по силах компанії з потужним і ефективним виробництвом, те далеке від дрібного фермера. Ті ж кредитування, вихід на міжнародні ринки, залучення висококваліфікованих спеціалістів, використання надсучасної техніки тощо. Та життя не стоїть на місці, даючи селу шанс зберегти на своїх теренах різні форми господарювання – від малих до великих.

    Та продовжимо. Заступник голови правління, керівник департаменту корпоративного бізнесу УкрСіббанк BNP Paribas Group Жан-Люк Дегель, взявши слово, зауважив, що особисто вважає 2013 рік – роком помітних змін в українському АПК, при тому непростим як у поглинанні малих господарств великими (так було у 2012-му і триває нині), котрі більш ефективні у виробництві, так і у плані фінансів. Адже були і є проблеми з цінами на зерно, кредитуванням агропідприємств. Утім, якщо агрохолдинги прозоро показуватимуть свою роботу, то хорошого роботодавця (і цей рік таких покаже) банки обов’язково підтримають.

    Професор економіки сільського господарства і агробізнесу (університет Арканзаса, США) Брюс Арендсен зауважив, що у світі давно є нормою: виживає сильніший. Це характерно і для агробізнесу США, і для ряду інших країн. Тож не дивно, що і в Україні подібні за виробництвом підприємства консолідуються – хтось займається насінництвом, хтось технікою, хтось вирощуванням тих чи інших культур тощо. У США, приміром, останнім часом удвічі пришвидшилось укрупнення – у вирощуванні сої, кукурудзи, овочевих культур. Але за розмірами володіння гектарами (в Україні це нині у дебатах: скільки кому «в одні руки» землі) є певна відмінність: ті агропідприємства, які у США можна назвати великими, за українськими мірками цілком можуть бути малими. Проте все тут відносне – важливо не скільки у тебе землі, а які у тебе прибутки!

    Скажімо, фермерське господарство (сімейне, як правило) у США вважається крупним, якщо зерно вирощується десь на 10 тис. га і продається не менше, аніж на $1 мільйон. Оскільки за останні 5 років вартість землі зросла на 25%, то це дещо негативно вплинуло на фермерський рух. Але хто хоче працювати і вміє – працюють. Фермери США, потужні агропідприємства велику увагу звертають на рентабельність своїх господарств. Чому у них високі прибутки? Бо розумно використовують місцеві ресурси, за основу беруть спеціалізацію у виробництві сільгосппродукції (йде скорочення тих, хто займався різнобічним виробництвом), використовують прогресивні технології, роботу на контрактних засадах.

    Прорив у аграрній галузі зробило точне землеробство. Компаніям, що розпочинають свою роботу, допомагає фінансами уряд, акцентуючи увагу на крупних. «У США майбутнє саме за крупними, більш ефективними господарствами, на відміну від дрібних, - переконаний Брюс Арендсен. - І крупні господарства змагаються з дрібними фермерами. Боротьба йде не лише за прибуток. Моя сім’я не стане продавати землю, навіть якщо на неї високі ціни, бо хоче займатися сільським господарством. Інші фермери – продадуть, бо мають низькі прибутки».

    Вам такий стан речей нічого не нагадує? Отож бо... Та все одно шлях осилить лише той, хто йде.

    Олена ЛІСОВА





    Схожі новини
  • Орендній платі – розумні межі
  • Які сільгоспкультури будуть найприбутковішими
  • Сільгоспвиробники визначили основні ризики на 2013 рік
  • Формування ринку землі має сприяти подальшому розвитку сільськогосподарського виробництва
  • Юрій КОСТЕНКО: "80 відсотків земель можуть скупити за безцінь олігархи"

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Агроситуація: на «полі гри» - боротьба за виживання



Сьогодення вітчизняного АПК нині чимось нагадує епоху зародження життя на Землі: тоді розвивались і виживали сильніші чи хитріші. При тому мудра природа (а за багатьма переконаннями – Всевишній) надавала можливість такого виживання «кожній тварі по парі», незалежно від тілесних розмірів і можливостей мозку. Бо десь були важливі у певному середовищі, скажімо, всілякі комахи, а десь - динозаври, буйволи, слони. Ну і, звичайно, Homo sapiens…

Хто ж залишиться у найближчому майбутньому на українському агарному «полі гри»? І як це позначиться на виробництві сільгосппродукції ? На цій «кавовій гущі», яка визріла у досить актуальну проблему, нині ворожать, зрозуміло, не генетики, а міжнародні та вітчизняні експерти.

І «дрібні», і «великі» собі на умі?

Щедрі українські чорноземи – це не лише надія у сьогоденні на відродження сіл, а й основна гордість України: бути житницею світу. Прогнозується, що за умови ефективного господарювання у майбутньому можна буде за будь-яких природних катаклізмів, що вже відчутно дають про себе знати, успішно вирішувати не лише продовольчу безпеку нашої країни, але й у певній мірі світову. Скажімо, «традиційно» експортувати не 55-60 млн. т зерна, а 80 чи всі 100 і вище.

Інше питання: якщо нині землям переважно дають лад дрібні, середні господарства (обробляють, як засвідчує статистика, до 80% орних земель), а також агрохолдинги (20% земель), то чи не зміниться тут із часом таке співвідношення, бо агрохолдинги «з’їдять» малі фермерські господарства? Зрештою, щось подібне трапилося в Ізраїлі у молочній галузі та в ряді інших країн. До чого тут готуватись нашим агровиробникам?

Ці питання стоять надто гостро, аби їх ігнорувати, а надто – закордонним досвідом. Відтак велику увагу багатьох українських практиків-аграріїв викликала сесія «Світові тенденції сільськогосподарського виробництва: чи важливий розмір?», що пройшла у рамках IV Міжнародної конференції «Ефективне управління великими агрокомпаніями: Організація та Стратегія». Її організатори - асоціація «Український клуб аграрного бізнесу» (УКАБ), Інститут аграрного розвитку в Центральній та Східній Європі, Східний комітет німецької економіки та агентство «AgriEvent» - зібрали аудиторію до 500 осіб, де були вітчизняні та іноземні фахівці агрогалузі, науковці, експерти, менеджери. При тому ознакою сесії стала досить відверта розмова на наболілі теми в агросекторі.

Провідною була думка, що у майбутньому місце під сонцем на селі залишиться винятково професіоналам – тим, хто вміє ефективно працювати незалежно від того, дрібний це буде одноосібник, середній фермер чи то потужний агрохолдинг. Тому вже нині варто кожному, хто працює чи хоче працювати у рослинництві або тваринництві й втриматись тут у подальшому (бути конкурентозданим, із прибутками), робити все можливе заради цього. У виступах, зокрема щодо «поїдання» малих господарств великими, прозвучала така цікава думка: в дійсності досить часто самі дрібні господарства сприяють цьому, в тому числі появі агрокомпаній, аби через них вийти на закордонні ринки збуту продукції. Більше того, дрібні фермери на місцевому рівні «відщипують» землі у великих агрокомпаній, а потім продають їм ці землі. Тобто, і дрібний, і потужний агробізнес тут собі на умі? Хоча ситуація останнім часом наближається до цивілізованої.

Так, президент УКАБ Алекс Ліссітса вважає, що нині між дрібним і великим бізнесом нарешті почалося взаєморозуміння. Дрібні фермери приходять до великих і, кооперуючись, купують, для прикладу, за вигіднішими цінами посівний матеріал. Також спільно вирішують соціальні питання сіл. Надалі саме така співпраця і має бути.

А на запитання із зали про наболіле - бути чи не бути продажу земель сільськогосподарського призначення? - відповів: «Український клуб аграрного бізнесу» провів систематичне дослідження у 2012 р., яке показало: більш ніж 80% власників земельних паїв проти ринку землі в Україні. А це виборці, як ви розумієте. Не думаю, що до 2016 р. будуть змінені якісь земельні правила гри».

 

«Повний колапс» відміняється...

Говорячи про агрохолдинги і їхню роль у сьогоденні вітчизняного АПК, згадали на сесії про 90-ті роки, коли колгоспи і радгоспи «зникли», а землю розпаювали «по людях» - по 3-4 га в одні руки зі сподіваннями, що буде створено 6 мільйонів (!) фермерських господарств. Але трапився «повний сільський колапс»: більшість пайовиків не знала, що із наділеними паями робити, бо ні своєї техніки немає, ні робочої сили. «Дожились тоді до того, - зауважив Ліссітса, - що Україна навіть почала купувати пшеницю. Тому глибоко переконаний у тому, що влада і парламент зроблять все можливе для підтримки сільського виробника. І з часом у агровиробництві залишаться ті, хто зможе ефективно давати лад землі. Це можуть бути і дрібні, і середні, і великі агрокомпанії, але головне, щоб вони були ефективними і прибутковими».

На ці слова була репліка із зали: «У мене 20 тис. га в обробітку – і є проблеми. А як ефективно давати раду 100 тисячам?» Погляди тут розділилися. Втім, життя вже не раз доводило: що фінансово по силах компанії з потужним і ефективним виробництвом, те далеке від дрібного фермера. Ті ж кредитування, вихід на міжнародні ринки, залучення висококваліфікованих спеціалістів, використання надсучасної техніки тощо. Та життя не стоїть на місці, даючи селу шанс зберегти на своїх теренах різні форми господарювання – від малих до великих.

Та продовжимо. Заступник голови правління, керівник департаменту корпоративного бізнесу УкрСіббанк BNP Paribas Group Жан-Люк Дегель, взявши слово, зауважив, що особисто вважає 2013 рік – роком помітних змін в українському АПК, при тому непростим як у поглинанні малих господарств великими (так було у 2012-му і триває нині), котрі більш ефективні у виробництві, так і у плані фінансів. Адже були і є проблеми з цінами на зерно, кредитуванням агропідприємств. Утім, якщо агрохолдинги прозоро показуватимуть свою роботу, то хорошого роботодавця (і цей рік таких покаже) банки обов’язково підтримають.

Професор економіки сільського господарства і агробізнесу (університет Арканзаса, США) Брюс Арендсен зауважив, що у світі давно є нормою: виживає сильніший. Це характерно і для агробізнесу США, і для ряду інших країн. Тож не дивно, що і в Україні подібні за виробництвом підприємства консолідуються – хтось займається насінництвом, хтось технікою, хтось вирощуванням тих чи інших культур тощо. У США, приміром, останнім часом удвічі пришвидшилось укрупнення – у вирощуванні сої, кукурудзи, овочевих культур. Але за розмірами володіння гектарами (в Україні це нині у дебатах: скільки кому «в одні руки» землі) є певна відмінність: ті агропідприємства, які у США можна назвати великими, за українськими мірками цілком можуть бути малими. Проте все тут відносне – важливо не скільки у тебе землі, а які у тебе прибутки!

Скажімо, фермерське господарство (сімейне, як правило) у США вважається крупним, якщо зерно вирощується десь на 10 тис. га і продається не менше, аніж на $1 мільйон. Оскільки за останні 5 років вартість землі зросла на 25%, то це дещо негативно вплинуло на фермерський рух. Але хто хоче працювати і вміє – працюють. Фермери США, потужні агропідприємства велику увагу звертають на рентабельність своїх господарств. Чому у них високі прибутки? Бо розумно використовують місцеві ресурси, за основу беруть спеціалізацію у виробництві сільгосппродукції (йде скорочення тих, хто займався різнобічним виробництвом), використовують прогресивні технології, роботу на контрактних засадах.

Прорив у аграрній галузі зробило точне землеробство. Компаніям, що розпочинають свою роботу, допомагає фінансами уряд, акцентуючи увагу на крупних. «У США майбутнє саме за крупними, більш ефективними господарствами, на відміну від дрібних, - переконаний Брюс Арендсен. - І крупні господарства змагаються з дрібними фермерами. Боротьба йде не лише за прибуток. Моя сім’я не стане продавати землю, навіть якщо на неї високі ціни, бо хоче займатися сільським господарством. Інші фермери – продадуть, бо мають низькі прибутки».

Вам такий стан речей нічого не нагадує? Отож бо... Та все одно шлях осилить лише той, хто йде.

Олена ЛІСОВА





Схожі новини
  • Орендній платі – розумні межі
  • Які сільгоспкультури будуть найприбутковішими
  • Сільгоспвиробники визначили основні ризики на 2013 рік
  • Формування ринку землі має сприяти подальшому розвитку сільськогосподарського виробництва
  • Юрій КОСТЕНКО: "80 відсотків земель можуть скупити за безцінь олігархи"

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.