- Орендній платі – розумні межі
- Які сільгоспкультури будуть найприбутковішими
- Сільгоспвиробники визначили основні ризики на 2013 рік
- Формування ринку землі має сприяти подальшому розвитку сільськогосподарського виробництва
- Юрій КОСТЕНКО: "80 відсотків земель можуть скупити за безцінь олігархи"
Агроситуація: на «полі гри» - боротьба за виживання
Хто ж залишиться у найближчому майбутньому на українському агарному «полі гри»? І як це позначиться на виробництві сільгосппродукції ? На цій «кавовій гущі», яка визріла у досить актуальну проблему, нині ворожать, зрозуміло, не генетики, а міжнародні та вітчизняні експерти.
І «дрібні», і «великі» собі на умі?
Щедрі українські чорноземи – це не лише надія у сьогоденні на відродження сіл, а й основна гордість України: бути житницею світу. Прогнозується, що за умови ефективного господарювання у майбутньому можна буде за будь-яких природних катаклізмів, що вже відчутно дають про себе знати, успішно вирішувати не лише продовольчу безпеку нашої країни, але й у певній мірі світову. Скажімо, «традиційно» експортувати не 55-60 млн. т зерна, а 80 чи всі 100 і вище.
Інше питання: якщо нині землям переважно дають лад дрібні, середні господарства (обробляють, як засвідчує статистика, до 80% орних земель), а також агрохолдинги (20% земель), то чи не зміниться тут із часом таке співвідношення, бо агрохолдинги «з’їдять» малі фермерські господарства? Зрештою, щось подібне трапилося в Ізраїлі у молочній галузі та в ряді інших країн. До чого тут готуватись нашим агровиробникам?
Ці питання стоять надто гостро, аби їх ігнорувати, а надто – закордонним досвідом. Відтак велику увагу багатьох українських практиків-аграріїв викликала сесія «Світові тенденції сільськогосподарського виробництва: чи важливий розмір?», що пройшла у рамках IV Міжнародної конференції «Ефективне управління великими агрокомпаніями: Організація та Стратегія». Її організатори - асоціація «Український клуб аграрного бізнесу» (УКАБ), Інститут аграрного розвитку в Центральній та Східній Європі, Східний комітет німецької економіки та агентство «AgriEvent» - зібрали аудиторію до 500 осіб, де були вітчизняні та іноземні фахівці агрогалузі, науковці, експерти, менеджери. При тому ознакою сесії стала досить відверта розмова на наболілі теми в агросекторі.
Провідною була думка, що у майбутньому місце під
сонцем на селі залишиться винятково професіоналам – тим, хто вміє ефективно
працювати незалежно від того, дрібний це буде одноосібник, середній фермер чи
то потужний агрохолдинг. Тому вже нині варто кожному, хто працює чи хоче
працювати у рослинництві або тваринництві й втриматись тут у подальшому (бути
конкурентозданим, із прибутками), робити все можливе заради цього. У виступах, 
зокрема щодо «поїдання» малих господарств великими, прозвучала така цікава
думка: в дійсності досить часто самі дрібні господарства сприяють цьому, в тому
числі появі агрокомпаній, аби через них вийти на закордонні ринки збуту
продукції. Більше того, дрібні фермери на місцевому рівні «відщипують» землі у
великих агрокомпаній, а потім продають їм ці землі. Тобто, і дрібний, і
потужний агробізнес тут собі на умі? Хоча ситуація останнім часом наближається
до цивілізованої.
Так, президент УКАБ Алекс Ліссітса вважає, що нині між дрібним і великим бізнесом нарешті почалося взаєморозуміння. Дрібні фермери приходять до великих і, кооперуючись, купують, для прикладу, за вигіднішими цінами посівний матеріал. Також спільно вирішують соціальні питання сіл. Надалі саме така співпраця і має бути.
А на запитання із зали про наболіле - бути чи не бути продажу земель сільськогосподарського призначення? - відповів: «Український клуб аграрного бізнесу» провів систематичне дослідження у 2012 р., яке показало: більш ніж 80% власників земельних паїв проти ринку землі в Україні. А це виборці, як ви розумієте. Не думаю, що до 2016 р. будуть змінені якісь земельні правила гри».
«Повний колапс» відміняється...
Говорячи про агрохолдинги і їхню роль у сьогоденні вітчизняного АПК, згадали на сесії про 90-ті роки, коли колгоспи і радгоспи «зникли», а землю розпаювали «по людях» - по 3-4 га в одні руки зі сподіваннями, що буде створено 6 мільйонів (!) фермерських господарств. Але трапився «повний сільський колапс»: більшість пайовиків не знала, що із наділеними паями робити, бо ні своєї техніки немає, ні робочої сили. «Дожились тоді до того, - зауважив Ліссітса, - що Україна навіть почала купувати пшеницю. Тому глибоко переконаний у тому, що влада і парламент зроблять все можливе для підтримки сільського виробника. І з часом у агровиробництві залишаться ті, хто зможе ефективно давати лад землі. Це можуть бути і дрібні, і середні, і великі агрокомпанії, але головне, щоб вони були ефективними і прибутковими».
На ці слова була репліка із зали: «У мене 20 тис. га в обробітку – і є проблеми. А як ефективно давати раду 100 тисячам?» Погляди тут розділилися. Втім, життя вже не раз доводило: що фінансово по силах компанії з потужним і ефективним виробництвом, те далеке від дрібного фермера. Ті ж кредитування, вихід на міжнародні ринки, залучення висококваліфікованих спеціалістів, використання надсучасної техніки тощо. Та життя не стоїть на місці, даючи селу шанс зберегти на своїх теренах різні форми господарювання – від малих до великих.
Та продовжимо. Заступник голови правління, керівник департаменту корпоративного бізнесу УкрСіббанк BNP Paribas Group Жан-Люк Дегель, взявши слово, зауважив, що особисто вважає 2013 рік – роком помітних змін в українському АПК, при тому непростим як у поглинанні малих господарств великими (так було у 2012-му і триває нині), котрі більш ефективні у виробництві, так і у плані фінансів. Адже були і є проблеми з цінами на зерно, кредитуванням агропідприємств. Утім, якщо агрохолдинги прозоро показуватимуть свою роботу, то хорошого роботодавця (і цей рік таких покаже) банки обов’язково підтримають.
Професор економіки сільського господарства і агробізнесу (університет Арканзаса, США) Брюс Арендсен зауважив, що у світі давно є нормою: виживає сильніший. Це характерно і для агробізнесу США, і для ряду інших країн. Тож не дивно, що і в Україні подібні за виробництвом підприємства консолідуються – хтось займається насінництвом, хтось технікою, хтось вирощуванням тих чи інших культур тощо. У США, приміром, останнім часом удвічі пришвидшилось укрупнення – у вирощуванні сої, кукурудзи, овочевих культур. Але за розмірами володіння гектарами (в Україні це нині у дебатах: скільки кому «в одні руки» землі) є певна відмінність: ті агропідприємства, які у США можна назвати великими, за українськими мірками цілком можуть бути малими. Проте все тут відносне – важливо не скільки у тебе землі, а які у тебе прибутки!
Скажімо, фермерське господарство (сімейне, як правило) у США вважається крупним, якщо зерно вирощується десь на 10 тис. га і продається не менше, аніж на $1 мільйон. Оскільки за останні 5 років вартість землі зросла на 25%, то це дещо негативно вплинуло на фермерський рух. Але хто хоче працювати і вміє – працюють. Фермери США, потужні агропідприємства велику увагу звертають на рентабельність своїх господарств. Чому у них високі прибутки? Бо розумно використовують місцеві ресурси, за основу беруть спеціалізацію у виробництві сільгосппродукції (йде скорочення тих, хто займався різнобічним виробництвом), використовують прогресивні технології, роботу на контрактних засадах.
Прорив у аграрній галузі зробило точне землеробство. Компаніям, що розпочинають свою роботу, допомагає фінансами уряд, акцентуючи увагу на крупних. «У США майбутнє саме за крупними, більш ефективними господарствами, на відміну від дрібних, - переконаний Брюс Арендсен. - І крупні господарства змагаються з дрібними фермерами. Боротьба йде не лише за прибуток. Моя сім’я не стане продавати землю, навіть якщо на неї високі ціни, бо хоче займатися сільським господарством. Інші фермери – продадуть, бо мають низькі прибутки».
Вам такий стан речей нічого не нагадує? Отож бо... Та все одно шлях осилить лише той, хто йде.
Олена ЛІСОВА
