Незвичайна ягода

03 July, Розділ Рослинництво, переглядів 7 154

Він єдиний з овочів, плоди якого ми їмо недоспілими, у зеленому вигляді. Це - всіми улюблений огірок.

Історія появи огірка на нашому столі сама по собі дуже цікава. Він відомий як овочева рослина близько 6 тисяч років. Батьківщина огірка - північно-західна Індія. Плід огірка, як і гарбуза, - ягода. В Індії дикі огірки ростуть у лісі, обвиваючи дерева, як ліани. Огірками обплетені й паркани в селах. При густій посадці батогакультурні огірки піднімаються нагору, чіпляючись за підставлені для них підпірки. Огірок зображений на фресках Давнього Єгипту та у грецьких храмах, що дозволяє судити про досить поважний його вік.

А на Русі... Віддавна огірки є улюбленою овочевою рослиною на Русі. У розповсюдженому в ХVIII столітті посібнику із землеробства читаємо: «Понеже в Росії... огірки краще інших європейських місць ростуть, то тут про їх багато й описувати не потрібне». Коли огірок уперше з'явився на Русі, точно сказати не можна. Припускають, що він був відомий ще до IX сторіччя.

Перше літературне згадування про огірки в Московській державі належить німецькому послу Герберштейну від 1528 року. Трохи пізніше, в 30-х роках XVII століття, схвальний відгук руським огіркам дав німецький мандрівник Адам Олеарій (Ельшлегер) у своєму «Докладному описі подорожі голштинського посольства в Московію й Персію». Петро І найвищим велінням видав указ про створення спеціального господарства по вирощуванню огірків. Було це в XVII столітті, але на столах простих людей огірок уже не був екзотичним продуктом. Мандрівники із Західної Європи відзначали: овоч на Русі розводять в неймовірній кількості, й незрозуміло, чому це він росте тут краще, ніж у Європі.

Давньоримські солдати, наприклад, полюбляли дику «огіркову траву» і використовували її як допінг, котрий допомагає підтримувати в собі хоробрість. Здичавілі родичі «окультуреного» огірка й зараз ще ростуть в Індії: як і раніше, «обіймають» дерева в лісі, а в селах - обплітають паркани.

А комусь - коштував життя... Звичайно, у давні часи лишалося чимало й таких земель, де огірок був великою рідкістю або де його взагалі ще не бачили. І він, бідолаха, як і помідор, мимоволі був утягнутий у драматичні, ба навіть гірше - трагічні події. Принаймні існує такий переказ. Жадібний і дуже жорстокий турецький султан Магомет ІІ одержав рідкісний заморський подарунок - кілька огірків. Недорахувавшись одного овоча, султан велів розпороти животи сімом придворним, аби довідатися, чи не з'їв хтось із них дефіцитний плід. Довідавшись про цю подію, селяни у Китаї та Японії про всяк випадок почали вирощувати огірки до півтора метри довжиною.

Зелененьким він був... Огіркові рекорди занесені навіть у книгу Гіннеса. Так найдовший огірок - 1,83 м - вирощений в Угорщині й належить до китайського різновиду огірків. У приміщенні вдалося виростити огірок вагою більше 6 кг, а на відкритому ґрунті - ненабагато менший - 3,7 кілограми.

І лікар з нього неабиякий... Плоди огірка містять багато мінеральних солей - фосфору, кальцію, магнію, заліза і мікроелементів. Цікавий той факт, що всіма улюблені солоні огірочки підвищують чоловічу потенцію. В огірках міститься велика кількість натрію, без якого життя на землі практично неможливе. Крім того, у них є хлор, що, володіючи відбілюючою дією, очищує весь травний тракт. Клітковина, що міститься в солоних огірках, сприяє загоєнню мікротравм, поліпшує циркуляцію судин. Доведено, що регулярне вживання в їжу цього чудо-продукту швидко відновлює сили після різних стресів.

По суті, вся досить невелика мінерально-вітамінна цінність огірка - у шкірці, решта - вода (97%). Дієтологи твердять про користь огіркового соку: особливо якщо змішати його з морквяним, то ця парочка виводить з організму сечову кислоту й знімає ревматичні болі.

Як з'ясувалося, сік огірка допомагає позбутися набрякання ясен, випадіння волосся та розшарування нігтів. Суміш огіркового, того ж таки морквяного й бурякового соку сприяє виведенню неорганічного кальцію, що утворюється в результаті надмірного споживання крохмалю й цукру.

Візиткою міста Ніжина ось уже протягом кількох століть є славетні «ніжинські огірки» - невеличкі, хрусткі, напрочуд апетитні. Аналогічні намагалися вирощувати в інших містах, але саме в Ніжині чомусь родяться найсмачніші.

Біля витоків цього феномену стояли греки, що оселилися тут у середині XVII століття та розгорнули широкомасштабну торгівлю в Україні й за її межами. Переселяючись до Ніжина, греки привезли з собою насіння мініатюрних огірків, незнаних раніше в Україні. У заплаві річки Остер вони почали вирощувати свої дивні овочі, відтак солити їх за якимсь невідомим рецептом. Приготовлені в такий спосіб хрусткі огірочки виявилися чудовою закускою і набули популярності в окрузі.

Першим із можновладців їх уподобав князь Григорій Потьомкін. 1787 року імператриця Катерина ІІ відвідала Україну. Потьомкін, який організовував цей візит, подбав про те, щоб у кожному містечку, де зупинятиметься монархиня, її дивували якоюсь місцевою цікавинкою. У Ніжині таким сюрпризом стали місцеві огірки. Скуштувавши їх, Катерина ІІ виголосила історичну фразу: «Впредь неизменно поставлять нежинские огурцы к царскому столу в Петербург». Так грецькі делікатеси раптом стали джерелом прибутку для міста, а також засобом «просування на ринок» іншої місцевої сільськогосподарської продукції.

На промислову основу місцеві огірки поставили підприємці Гольденберги. Саме завдяки їм хрусткий продукт почали споживати за межами Ніжина не тільки члени царської родини, а й пересічні мешканці багатьох міст України та Росії. 1879-го про «чертовски дивные» огірки дізналися в Москві. Невдовзі вже 56 країн світу домагалися поставок «ніжинських огірочків».

Основна закуска пролетаріату. У 1793 році греки, переїхавши до Одеси й назвавши вулицю, на якій оселилися, Ніжинською, знову організували огіркові плантації. Але тамтешні огірки - попри всі зусилля городників - виявилися недостатньо хрусткими, а тому не змогли скласти гідну конкуренцію ніжинським суперникам. Цей феномен пояснили лише сучасні українські науковці. Виявляється, чернігівські ґрунти містять багато іонів срібла, завдяки яким овоч стає надзвичайно смачним. Окрім того, в Ніжині для засолювання огірків традиційно використовували джерельну воду, а в її складі чимало кальцію - це надає огіркам особливого хрускоту... Ось чому численні спроби продукувати «справжні ніжинські огірочки» поза межами Ніжина завжди зазнавали фіаско.

До 1917 року підприємство Гольденбергів фактично було монополістом у виробництві засолених хрустких огірків. В архівах підприємства зберігся лист із Ленінграда: «Товариші робітники Ніжинського засолзаводу! Ви чудово розумієте, що огірок є основною закускою пролетаріату. А тому просимо вас збільшити випуск цього продукту...».

Саме огірок прославив Ніжин на весь світ. Ось чому в грудні 2005 року тут урочисто відкрили пам'ятник огірку - справжньому символу міста. Монумент складається з трьох елементів: бочки для засолювання овочів, погребища для зберігання солінь і власне огірка. Це перший в Україні пам'ятник овочу.

Галина ІВАНЧЕНКО

alt