Вітчизняне рисівництво: стан галузі

30 November, Розділ Рослинництво, переглядів 5 233

Закінчення. Початок статті читайте, будь ласка, в №№37, 39 нашої газети.

За роки діяльності Інститутом рису отримано понад 20 патентів і авторських свідоцтв на винаходи. Опубліковано близько 700 наукових праць (за останні 5 років вийшло друком 250 наукових праць, з них книг - 8, монографій - 8, методичних рекомендацій - 6, брошур - 2, статей - 226). Інститут здійснює експлуатацію та постійний моніторинг закритої рисової зрошувальної системи В.Й. Маковського із замкненим циклом водообігу і повторним використанням дренажно-скидних вод на площі 450 гектарів.

Вченими інституту розроблено технологію вирощування рису із урахуванням вимог охорони навколишнього середовища для господарств України (пройшла експертизу в Мінохорони здоров'я та Міністерстві охорони навколишнього природного середовища), яка забезпечує одержання врожаю рису на рівні 65-70 ц/га і вище. (слайд 15) Реорганізовано і вдосконалено систему насінництва рису, яка дозволяє повністю задовольнити потреби вітчизняної галузі рисівництва високоякісним насінням. Для наукового забезпечення галузі рисівництва наші вчені розробили й ряд наукових, методичних і навчальних посібників. (сл. 16)

Інститут рису НААНУ тісно співпрацює з міжнародними партнерами:

з 4-ма російськими науково-дослідними інститутами, 4-ма закордонними дослідними інститутами (Греція, Італія), 2-ма міжнародними громадськими організаціями (FAO i CAР), 6-ма закордонними фірмами з виробництва хімічних препаратів.

З 2002 року Україна стала членом Середземноморської асоціації країн-виробників рису (САР), яка входить до складуПродовольчої та сільськогосподарської організації ООН ФАО, що дає нам можливість приймати участь у міжнародних alt наукових проектах, конференціях, семінарах і симпозіумах, проводити наукові дослідження, обмінюватися науково-технічною інформацією.

У серпні 2008-го Інститут рису провів Міжнародну конференцію «Шляхи вирішення екологічних проблем при вирощуванні рису в умовах помірного клімату». Приводом для її проведення стало рішення, прийняте членами Середземноморської асоціації країн - виробників рису (САР), що послужило визнанням України світовим співтовариством, як країни, яка досягла значних наукових і виробничих показників при вирощуванні рису. В її роботі взяли участь понад 100 представників з 10 країн світу: Україна, Японія, Угорщина, Румунія, Болгарія, Греція, Єгипет, Росія, Казахстан, Франція. У ході конференції були розглянуті важливі питання, пов'язані з виробництвом рису - стратегічної культури, яка є основним продуктом харчування для більшої половини населення планети.

Ретельно проаналізувавши стан рисівництва в Україні, фахівці інституту розробили проект Програми розвитку галузі до 2015 року, яким передбачається збільшення валового виробництва рису. Цей проект був переданий на розгляд у Мінагрополітики, там були внесені необхідні зміни до ньго, втім, напевно, ми не доклали необхідних зусиль для затвердження програми.

Значну увагу в нашому інституті приділяють розвитку та впровадженню альтернативної біоенергетики, а саме - використанню продуктів вирощування сільгоспкультур (рисова, соєва, пшенична солома) і продуктів переробки (рисова лузга) для сушіння зерна рису та інших культур.

Але на сучасному етапі розвитку рисівництва існує ряд проблем, які вимагають якнайшвидшого вирішення.

alt По-перше. В результаті реорганізації агросектору, рисові системи стали власністю більш як 17 тис. пайовиків, а внутрішньогосподарська мережа передана до комунальної власності селищних і сільських рад, які просто не мають коштів на підтримку цих складних інженерних споруд у робочому режимі. Навіть навпаки, є цілий ряд фактів про руйнування зрошувальних систем. Так, у результаті реорганізації, рис в Україні вирощують 7 господарств, які мають площі посіву від 1000 до 3000 га, 11 господарств - від 500 до 1000 га, 23 господарства - від 100 до 500 га та більше 10 господарств, які мають площу меншу 100 гектарів. Аналіз свідчить: найвища врожайність отримується у категорії господарств, посівні площі рису яких більші за 1000 га і в середньому перевищують решту категорій на 1-1,4 т/га. А це близько 12 тис. т втраченого врожаю.

По-друге. Повна відсутність спеціалізованої техніки вітчизняного виробництва, яка використовується при вирощуванні рису: починаючи від машини для внесення сульфату амонію до лазерного планувальника, самохідного обприскувача та рисозбирального комбайну. Нині у більш як 40 господарств України, що займаються вирощуванням рису, установку для проведення лазерного планування поверхні чеків мають лише 3, самохідний обприскувач - одне господарство, власних сучасних рисозбиральних комбайнів налічується лише два десятки при потребі для проведення ефективного збирання - 150 комбайнів.

По-третє. Повна незахищеність українських рисівників з боку митних бар'єрів: митна ставка на імпортний рис найнижча на території Європи та країн СНД.

Ще одна проблема - вкрай недостатнє фінансування системи водозабезпечення з подачі води на рисові системи обласними управліннями водного господарства призвела до зростання вартості подачі води на рисові системи у три рази: від 0,5 до 1,5 коп. за 1 м³.

alt Що стосується недоліків у науковому забезпеченні, то основними тут є: недостатнє кадрове забезпечення галузі рисівництва з наукових напрямів - гідротехніка і меліорація, біотехнологія, якість і переробка продукції; недостатня інноваційна діяльність.

Традиційною як для вітчизняної науки проблемою, так і для Інституту рису є недостатня матеріально-технічна забезпеченість лабораторним обладнанням, що у свою чергу ускладнює конкурентоспроможність отриманої наукоємної продукції у порівнянні, наприклад, із найближчим найбільшим науковим центром по рису - Всеросійським науково-дослідним інститутом рису (м. Краснодар).

Володимир ДУДЧЕНКО,

директор Інституту рису НААН України