Соняшнику - бути! От тільки де і скільки…

07 June, Розділ Рослинництво, переглядів 3 402

Квіткою сонця романтично називають цю дивовижну рослину, яка нарівні з калиною вважається символом України. Як відомо, 17% у світовому виробництві соняшнику – частка саме нашої держави.

Але Постанова Кабміну №164 від 11 лютого 2010 р., котра вносить свої нормативи у сівозміни різних сільськогосподарських регіонів, дещо стурбувала виробників. Об’єднані в Аграрний союз України (АСУ), вони провели круглий стіл і ще раз розглянули з усіх боків запропоновану їм директиву. Чи справді є вагомі підстави зменшити кількість посівів соняшнику там, де він добре родить? Адже на практиці не доведено, ніби сонцесяйна зерниста культура виснажує ґрунти більше, ніж пшениця.

Голова АСУ Геннадій Новіков чітко й творчо, мов диригент, керував обміном думками, фактами і аргументами за «круглим столом». Хоч і відійшли в минуле радянські методи командного адміністрування, втім нинішні рудиментарні сплески шкодять справі й, по суті, бувають спрямовані проти селян-годувальників - на догоду спекулянтам-посередникам і втіху представникам інших держав. Справді, кому в Японії спало би на думку заборонити експорт автомобілів чи електронної техніки? Але ж з нашими аграріями наші ж державні чиновники повелися саме так. Тож турбота про збереження плодючості ґрунтів, що спричинила появу 164-ої постанови КМУ, далеко не враховує усіх практичних нюансів плідного господарювання на землі.

Якщо земля – рідна, фермер турбується про неї, годувальницю, щоб і нащадкам своїм лишити багатство, а не виснажену пустелю. Учасники круглого столу наводили факти, підкріплені конкретними цифрами, що навіть при майже винищеному тваринництві можна підвищувати родючість ґрунтів, повертаючи землі рештки рослин. Зібрали насіння соняшнику на олію, а до наступної весни високі потужні пагони працюватимуть замість винищених лісосмуг, захищатимуть ґрунт від ерозії, викликаної вітровіями. А що вже цупке коріння соняшнику проводить якнайкраще аерацію для зримих і незримих мешканців верхнього шару гумусу, то навіть початківці-дачники, не те що досвідчені фермери-фахівці знають. Біда і загроза є одна: якщо земля-матінка потрапляє в оренду зайдам, які здатні виснажити її за кілька років, а тоді з капіталом майнуть собі на свою батьківщину. Члени Аграрного союзу наводили такі приклади.

І чому, зрештою, саме кількість посівних площ має бути визначальною? Чому не дбати про високу врожайність, до того ж, не ганяючись за чужоземними сортами?

Єдина жінка – учасниця круглого столу – Наталія Шугурова, зав. лабораторією імунітету та сортовивчення Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва, звернула увагу на те, що на імпортних гібридах є перехресник заразихи, якого немає на наших, вітчизняних сортах. Треба посилити контроль за насінням, яке надходить з-за кордону, і усвідомлювати, що розроблені в регіонах (Запорізькій, Харківській, Луганській, Одеській та інших областях) нові сорти ані трішки не гірші від імпортних. Регіональні інститути для того і створені, щоб задовольняти місцеві потреби, адже те, що чудове для Харкова, у Криму не працює, а в землі накопичуються занесені з насінням хвороби.

Іще одну проблему в контексті посівів соняшнику згадали: примусові посіви гречки там, де вона буяє квітами, та майже не плодоносить. То ж чи не краще надати свободу вибору фахівцям, які свої практичні знання поєднують з інтуїтивним, надтонким, довершеним відчуттям землі як живої істоти?

- Чи варто обмежувати кількість посівів там, де рослини плодоносять якнайкраще, змушуючи господарів «ґвалтувати» рослинні культури у тих районах, де вони споконвіку погано ростуть?

- Ви походіть по землі: приорана в землю солома і через рік лишається білою. Гумус наростає, якщо рослинні рештки лишаються зверху. А коли 5 років землю не обробляли, гумус піднявся!

- Треба дати фінансовий ресурс: 400 євро на гектар доплачують фермерам, щоб не сіяли, щоб земля відпочила. У нас цього нема. То хоча б кислі ґрунти вивести з ужитку й законсервувати.

- Придумали аукціон на сільгоспугіддя. А хто купить плодючі лани? Той, хто вміє хазяйнувати, чи той, хто має гроші?

- Треба зняти емоції. Постанова не гріє, але за неї в тюрму не саджають. Штрафні санкції вводять з 1 січня 1912 року. Паніки нема, та потік звернень від виробників змусить замислитись урядовців.

- Що змінилося з ґрунтами за рік – аргумент невеликий. Потрібен моніторинг як мінімум 5 років.

- В Китаї на широті Дніпропетровщини по 60 ц сої вирощують з гектара. Бо наш Іван Євгенович Овсінський ще в 19 столітті навчив ґрунтознавству, а від солдатів у Маньчжурії навчилися китайці. Тепер нам гречку пропонують імпортувати. Нинішні студенти у нас навіть прізвища Овсінського не чули. А він ще в 1896 році в Бесарабії височезні врожаї одержував. То що, ґрунтознавства як науки у нас нема?

- Сидерати входять у державну програму Франції. Але ж там і прикладну науку формують виробничники: на 40% її фінансують. А ми четвертий рік у Мінфіну 500 гривень на гектар для землі просимо – не дають. Зате штрафні санкції намічені – “впереди планеты всей”.

- З асоціацією олійників треба тісніше співпрацювати. Бо соняшник – це реальні кошти, які можна вкласти в родючість самої землі.

- Є суттєва різниця між розумним обмеженням і забороною. Але ж керівнику заборонено займатися збитковою діяльністю. Навіщо ж змушувати на заздалегідь визначені збитки?

- Азотні добрива соняшник не бере, а пшениця потребує багато. Постанова не своєчасна. Деякі господарства на півмільйона закупили насіння гібридів соняшнику. А сіяти не дадуть?

- Є сівозміна і без добрив: я півтора мільйони боргу закрив, бо врожай з 60 га буряку здав на завод без посередників. Такі у нас суміжники-компаньйони: у виробничників беруть, у перекупщиків – ні. Тож сій геть усе, що росте, - матимеш достаток.

- Запропонувати Міністерству аграрної політики та продовольства України внести зміни до постанови №164 в частині можливості розширення посівних площ соняшнику в сівозміні до 25% у південних регіонах України.

Отак гомоніли, обмінювалися думками аграрії про подальшу долю соняшнику. Висновку дійшли такого: зняти емоції, а юридичну шпаринку в постанові №164 поки що можновладцям не відкривати. Бо для фермерів порятунок один – одержати прибуток.

Добрий господар враховує технологію, коли вона вигідна не тільки в один сезон. Фермер – власник, який працює нині і на майбутнє. Так є і буде, допоки світить сонце, а за ним повертає квітку-обличчя соняшник.

Ганна КОЗАЧЕНКО