Той не бідний, хто розум має. Якщо хата його не скраю

11 October, Розділ Рослинництво, переглядів 5 602

Бути чесним і водночас успішним за нинішніх умов – це значить бути відчайдушним героєм.

Микола Семенович Васильченко – відчайдух, якого не подужали жодні випробування ані за радянських часів, ані в останні десятиліття. Коли інші нарікають і плачуться на власну долю, він називає речі своїми іменами, а потім знаходить розумний вихід із будь-якої скрути. Зрозуміло, що тече в його жилах справжня козацька кров і надає дивовижної непоборності.

У Золотоніському районі Черкащини є село Піщане, а в ньому – СТОВ «Агрофірма «Маяк», що 1950 року на базі трьох колгоспів заснували. Ось уже 32 роки очолює колектив М.С. Васильченко.

Охайний центр села – не згірш від багатьох районих, але без традиційної догідливої показухи. Вождь світового пролетаріату в пальтечку й кашкеті нікому не заважає: стоїть собі на постаменті й тихо радіє, що не тринькають тут намарне гроші, потрібні для добрих справ. У селі повністю збережено соціальну сферу, а японський анекдот про нас (мовляв, відстали від прогресивних країн надовго… назавжди) сприймається хіба що як наклепницька побрехенька. Бо навчав Тарас Шевченко: «І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь…» Микола Семенович Васильченко образливий фольклор поєднав із Кобзаревою мудрістю і побачене в заокеанських краях уже втілив на українських фермах.

Механізоване утримання, комп’ютеризоване доїння, дбайливе ставлення до тварин природне, бо керівник господарства за освітою – ветеринарний лікар; він серцем чує, коли щось тварині болить. Тому й каже від серця:

- Коли керівництво країни і галузі полюбить корову і свиню так, як недавно міністр полюбив курку, тваринництво в державі досягне справжніх висот. Свій народ годувати треба здоровою і смачною їжею, а не тим сумнівним продуктом, що з-за кордону привозять.

Нещодавня колегія в Міністерстві агропроду прийняла рішення взяти на контроль тваринницьку галузь у кожному регіоні, особливо там, де незадовільне скотарство (скажімо, в Криму). М. Васильченка контролювати не треба – він сам собі контролер. У Житомирській області в господарстві Героя України Володимира Дідківського купував бичків м’ясної породи; а ще по суті врятував майже втрачену українську м’ясну білу породу селекції О.М. Окопного, бо знає їй справжню ціну.

Через три лісосмуги від центру – чотири тваринницькі комплекси. Молочне стадо, як і за СРСР, - на безприв’язному утриманні: їдять собі корови досхочу. У комплексі на 1000 корів (бо не розтягли приміщення по цеглині й не перетворили на павільйони заїжджої кіностудії для зйомки серіалів, як на Київщині) тварини української селекції дають надої від 8 до 13 тонн на рік. Отже, знає директор-ветеринар особливий секрет.

Мимоволі пригадалися зарубіжної селекції корови з понівеченими деформованими суглобами, бачені в інших господарствах: рекордистки втрачали кальцій із власних кісток і жили, не покидаючи стійла. Тобто тварину використовували як природний агрегат для виробництва молока. У «Агрофірмі «Маяк» ставлення інше: стадо безроге, корівки чисті, аж лосняться, ноги стрункі – хоч рекламу знімай. Двічі на рік «манікюр-педикюр» на копитах роблять і заносять навіть ці дані в комп’ютерний паспорт разом із щепленнями, операціями і графіком отелів та надоїв. Здавалося б – важко тварині носити своє величезне вим’я, а вона – красуня красунею.

Як у степах колись войовничі амазонки дівчаткам припалювали темну цяточку на грудях, щоб не розвивалася молочна залоза й не заважала потім жінкам-воїнам стріляти з лука, так і в господарстві «Маяк» маленьким теляткам припалюють спеціальним приладом ті точки, де зародки майбутніх рогів. Тож організм тварини не витричає дорогоцінний кальцій на коров’ячий німб, здатний бути, однак, небезпечною зброєю, особливо на безприв’язному утриманні. Можливо, ще й тому корови такі миролюбні. Вони не штовхаються і не сваряться ні тоді, коли розвозять корми, ні потім, коли вишиковуються одна за одною на механізовано-комп’ютеризоване доїння. Величезне стадо в 1000 і 200 голів телят до двомісячного віку обслуговують не так уже й багато спеціалістів (32 людини). Доярки перед доїнням витирають коровам помите вим’я одноразовими серветками і одягають доїльні пестливі механічні пристрої.

Потім по трубах тече молоко у герметично закриту ємність і охолоджується відразу до температури +8 градусів. Пий собі на здоров’я, і пастеризувати не треба: від здорових тварин, хоч і жирне, до 4%, молоко навіть літній не дуже здоровій печінці не завдає шкоди.

У комп’ютерній залі помічаємо незвичне фото. Школярі в кольорових накидках з окремими буквами посміхаються до нас. «Я люблю українське молоко» - утворили собою напис.

- Це щоб знали, яку тепер освіту треба мати, аби на фермі працювати, - каже Микола Семенович. – Перший пілотний проект проводимо в Україні: приймаємо екскурсії по 20-30 учнів з учителями з найближчих шкіл, щоб малі громадяни знали, звідки молоко береться, і обирали його, а не пепсі. Щоб здорове покоління росло. Це раніше батьки лякали своїх дітей: «Не будеш добре вчитися – підеш телятам хвости крутити». Тепер не кожного до телят підпустять.

Утримуються вони окремо: новонароджені розкошують на духмяним сіном вимощеній підстилці – і сухо, і м’яко, і тепло.

«Пилочка, Рапіра, Косуля, Кобра», - читаємо написи на ошатних загончиках. Що ж, у головного зоотехніка, певне, свої святці. Звідки такі імена? – допитуюсь. Виявляється, називає телят комп’ютер, обираючи імена від перших літер тата і мами – як у породистих собак в елітних клубах.

В усіх тварин – збалансована годівля. Автонавантажувачі змішують різні компоненти корму з добавками в однорідну суміш, а потім уже розвозять тваринам. Цей процес контролюється особливо ретельно, бо ж відомо, що молоко в корови на язику. Перший стіл, другий стіл, п’ятий стіл – чим тобі не санаторій для тварин! Все у них по-різному, а спільне одне: механізоване прибирання і вентилятори із зрошенням в усіх приміщеннях. Адже тварини не переносять спеки. Був сонячний теплий день, але ми звернули увагу, що вікна в корівниках геть не мають рам. Як це? Дуже просто. Із зовнішнього боку довжезних споруд прилаштовані механізми, які при потребі щільно закриють спеціальною шторою всі вікна ферм.

Віддалік на сонечку грілося іще одне стадо: корови у запуску. Осіменіння в господарстві штучне, усе ж решта – як у природі. За два місяці перестають доїти, тварина відпочиває і набирається сили, щоб передати її майбутньому маляті. Коровам роблять ультразвукове дослідження через 32 дні після запліднення. Зрозуміло, що корови молочного стада утримуються окремо від тих, які продукують (хай пробачать нас вегетаріанці) майбутнє муарове ялове м’ясо.

Є в господарстві своя переробка: ковбаси, сосиски без звичних барвників, копчена вирізка й сало по-угорськи; до столиці все це, як правило, не доходить. У Золотоніському районі все розкуповують. Хіба що гостинці звідси везуть.

Стосовно сала – теж своя історія. Свиноматки вітчизняних порід утримуються при температурі 18-20 градусів, новонародженим поросяткам потрібні 35 градусів забезпечує тепла, з обігрівом, підлога і електролампа зверху. Ті, що важать понад 8 кг, переселяються в окремі приміщення-бокси свинарника, де загалом утримуються по півтори тисячі голів. Хоч і щільно, але в чистоті і спокої утримують тварин. Вони самі себе гріють і розважають. Механізоване прибирання дозволяє корови навіть не заходити до тварин без потреби. Доглядальниці крізь віконечка в дверях бачать, що відбувається в боксах. Тож мимоволі ми сполохали тварин, зазирнувши у їхні обійстя крізь скло: впізнали тварини, що чужі на фермі.

- 250 млн. грн. за 11 років ми вклали не на Канари, а в своє господарство, - розповідає далі М.С. Васильченко. 7 млн. податку щороку платимо державі. Без дотацій і кредитів обходимось. Бо мали вже кредитний клопіт. В листопаді 2007 р., якраз у чергову річницю визволення Києва від фашистських загарбників, взяли в держави чималий кредит і придбали обладнання для утримання свиней. Наступного року з райуправління сільського господарства подзвонили, щоб ми подали документи на отримання компенсації процентів за той кредит. 136 тис. 131 грн. й 14 коп. компенсації отримали. Так добре пам’ятаю цифру, бо потім почалося цікаве: в липні вже цього року районне КРУ проводило зустрічну перевірку виплати компенсацій і встановило, що ми, виявляється, не в районі, а в області мали одержати ті гроші. Потім ще й листа прислали з райуправління, щоб ми відшкодували «матеріальну шкоду, нанесену держбюджету в сумі 136 тисяч 131 гривня 14 копійок». Чого ж тоді районні чиновники залюбки прийняли від нас документи й не поінформували: мовляв, не туди звертаєтесь? Навіщо такий чиновницький апарат у районі? Яка в них мета? Хто відповість Герою України?

Ганна КОЗАЧЕНКО