Соя. Для годівлі золотого тельця?

14 November, Розділ Рослинництво, переглядів 4 219

Якщо за радянських часів точкою відліку для порівняння був 1913 рік, то нині – 1990-й. Заклики «наздогнати і перегнати» деякою мірою в сільському господарстві актуальні й нині. Та серед найактивніших претендентів на королівський трон українських ланів виступає соя.

Фахівців по виробництву м’яса на промисловій основі в надзвичайній корисності цієї культури переконувати не треба – самі кого завгодно переконають. Очільник української корпорації Сергій Гнатюк просто в кулуарах Мінагрополітики, ще до початку наради, навів цифри: якщо раніше добовий приріст ваги свиней у великих комплексах складав 270 г, то з додаванням у раціон сої – 500 г і більше.

Чому ж саме тоді, коли аграріїв небагатої на дощі осені найбільше турбує посів озимини, заговорили про сою?

1990-й наздогнали і переросли: Україна вийшла на 8 місце в світі з виробництва сої - після США, Бразилії, Аргентини, Китаю, Індії, Парагваю та Канади. Небувалий цьогорічний урожай цієї бобової сягає 2,2 млн. тонн. Але в найближчі 5 років її виробництво треба збільшити іще вдвічі.

Директор Департаменту землеробства Олександр Демидов задав позитивний тон нараді. Якщо 2003 року урожайність сої складала 12 т/га, то нині – понад 20 тонн. Але й це не межа.

Говорили і про помилки та певні минулі прорахунки. Нині вирішили відмовитися від насіння імпортної селекції і надати перевагу власним сортам, районованим відповідно до конкретних геоприродних зон України.

Віктор Тимченко, президент Української асоціації виробників і переробників сої, кандидат економічних наук і почесний академік НААН, визначив стан і перспективи цієї підгалузі. По-перше, Україна стала серйозним конкурентом на світовому ринку. 5860 господарств вирощують сою, 162 – насіннєві, 200 – переробники. Вже існує 109 сортів власної селекції. Отже, шануємо своє не гірше від сябрів-білорусів. Але спочивати на лаврах зарано.

Існуючі в господарствах механізми здатні переробити 1700 тис. т сої, але ж урожай ц.р. на півмільйона тонн більший. Поповнити обладнання, до того ж найкращими моделями, - одне з першорядних завдань. Та й селекціонерам є над чим працювати: виводити ще більш врожайні сорти, щоб досягати успіхів не тільки за рахунок нових посівних площ. По-друге, соя – культура стратегічна: правильно визначене місце рослини серед інших бобових здатне збагатити ґрунти азотом, закумульованим нею в землі. Нині 80% земель засіяні райнньостиглими і середньостиглими сортами. Є безумовна градація за вмістом протеїну між призначеними для годівлі худоби сортами, і за тими, які споживають люди. По-третє, не варто забувати про худобу одноосібників; треба створити магазини з продажу шроту й інших соєвих кормів. Отже, необхідні нові заводи, здатні забезпечити 1900-2300 т соєвого шроту. По-четверте, треба готувати нові кадри, хоча б проводити майстер-класи. Робота в цьому напрямку триває разом з Інститутом захисту рослин та Інститутом кормів НААН. Асканійська державна дослідна станція стала практичним полігоном у творчому підході до сої, яка чудово росте на покосах. Вчені Одеси й інших міст підключилися до поставлених завдань: збільшити урожайність, зменшити собівартість цієї унікальної бази для розвитку тваринництва в Україні.

Наведено іще переконливі цифри: 1 кг сої дорівнює 2 кг м’яса і 20 л молока.

То, можливо, в Мінагрополітики буде створено відділ торгівлі соєю.

Генеральний директор асоціації «Укроліяпром» Степан Капшук звернув увагу учасників наради на сою як технічну культуру. Якщо ріпак – ризикована культура, бо часто вимерзають посіви (Європа виробляє з нього собі біодизельне пальне), то соя порівняно з ним – культура невибаглива. І ми навчилися її переробляти. Понад 1% світового виробництва сої належить Україні. Якщо збалансувати ціновий механізм, то прибутки від сої можуть бути величезні. Як всередині країни, так і від експорту.

У 89 країн світу постачає Україна олію. Харчовий білок – світова проблема. Вінниччина, Чернігівщина, інші регіони мають заводи з переробки сої. Вартість одного заводу – від 50 до 100 млн. доларів. Економити на обладнанні не випадає, адже працювати заводу 355 днів на рік. Але ж власна продукція – з чистих, без ГМО, сортів – це запорука здоров’я нації.

Академік Анатолій Бабич, професор Інституту кормів НААН (м. Вінниця) вніс цікавинку, підтверджену цифрами: виявляється, тривалість життя людини напряму залежить від кількості споживання білків у раціоні. Україна має потенційні ринки збуту сої та продуктів з неї саме на тих континентах, де більшість населення просто недоїдає. Якщо середня врожайність сої складає близько 40 ц/га, то є продуктивні сорти (їх 11), котрі дають врожай близько 50 ц з гектара. 9 областей (тобто дві третини площ) України – це Лісостеп, одна чверть (Кіровоградська, Дніпропетровська, Одеська і Миколаївська області) – Степ; трохи більше 10% складає Полісся. Для кожного у цій градації регіону розроблено оптимальні сорти сої. Тож немає нічого неможливого в тому, щоб через 5 років збільшити вдвічі виробництво і переробку сої в нашій державі, відкривши тим золоту жилу, котра виведе галузь на гідний світовий рівень.

Ганна КОЗАЧЕНКО