Краплинне зрошення порятує землян

20 April, Розділ Рослинництво, переглядів 4 260

Нині людство докладає чимало сил, аби вирішити три надважливі для свого буття проблеми: продовольчу, енергетичну і водозабезпечення. При тому фахівці прогнозують, що саме через нестачу питної води, чим вже страждають мільйони мешканців планети Земля, до 2030 року цілком може розгорітись «третя світова війна за воду». Бо не буде води – не буде й їжі. Вимремо!

Втім, аби такого не трапилося, масштабно реалізується доволі відповідних програм, у тому числі в Україні, яка, нагадаємо, за водозабезпеченням аж на 153 місці у світі та на передостанньому у Європі.

Як же мати хліб і до хліба, а головне - бути із водою саме у нашій країні? Відповідь цілком очевидна: економно, бережливо ставитись до водних ресурсів. Один із напрямів цього – продовжувати ефективно запроваджувати у сільському господарстві краплинне зрошення. При тому «альма-матір’ю», сказати б так, цих клопотань, реальною об’єднуючою силою науковців і практиків у галузі вітчизняної меліорації є у нас Інститут водних проблем і меліорації НААН України. Це підтвердила й недавня Міжнародна науково-практична конференція «Стан та перспективи застосування краплинного зрошення для інтенсифікації садівництва, виноградарства і овочівництва», що відбулась на базі цього інституту. Мова тут йшла про шляхи збереження водного господарства країни, проектування, відновлення й експлуатацію меліоративних систем у світлі сучасних вимог для сільського господарства. Із цього приводу були досить цікаві, конструктивні виступи як науковців, так і практиків-аграріїв, бізнесменів. Відчувалось – зібрались однодумці, а головне - саме ті люди, у яких за словами – конкретні справи. Тим більше, що починати не з нуля.

- В Україні перші дослідження з питань мікрозрошення припадають на 60-ті роки минулого століття, а за іншими даними – на середину 30-х років, – наголосив у своєму виступі, привітавши учасників конференції з початком роботи форуму і побажавши плідної роботи на ньому, доктор технічних наук, професор, академік НААН України, директор Інституту водних проблем і меліорації Михайло Ромащенко. – Перший же досвід промислового застосування датується 1977 роком, коли розпочалось краплинне зрошення плодових культур у Криму. На 2011-й в Україні побудовано понад 52 тис. га систем краплинного зрошення (СКЗ) сільгоспкультур. Із 2006 по 2011 рік щорічно фактично поливалось від 600 до 750 тис. га сільгоспугідь. Це мало, бо бажано, аби ця цифра складала 3 млн. гектарів. Тож, не зважаючи на економічну кризу, площа таких земель нині збільшується, що цілком закономірно, адже краплинне зрошення – це обов’язковий і високоефективний інструмент інтенсивного ведення овочівництва і картоплярства, баштанництва, ягідництва, садівництва, виноградарства. До слова, найбільші площі мікрозрошення на цей час у Херсонській та Одеській областях, широко застосовується мікрозрошення у Миколаївській, Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій областях і в АР Крим. В останні роки спостерігається тенденція зростання площ мікрозрошення агроугідь у центральному, західному і північному регіонах України, у тому числі у Вінницькій, Закарпатській, Черкаській, Київській, Кіровоградській, крапл зрощ Дніпропетровській, Полтавській, Харківській, Львівській областях. При тому зараз в Україні на ринку мікрозрошення працюють понад 50 компаній та організацій. Тобто аграрію є у кого придбати необхідні саме йому конструкції СКЗ, при тому і з огляду на свої фінансові можливості.

Розповівши про здобутки науковців інстититу на користь зрошуваного землеробства, Михайло Іванович не без гордості зауважив, що вітчизняне мікрозрошення сягнуло у деяких випадках таких висот, коли його системи цілком можуть працювати із точністю та ефективністю живлення рослин і водночас економією води подібно (звичайно, образно кажучи) до медичних крапельниць.

- У найближчі роки прогнозується, – наголосив Михайло Іванович, – що сферу розробки технічних засобів мікрозрошення не оминуть загальносвітові тенденції з ресурсо- та енергоощадження: майбутні розробки відзначатимуться зменшенням енергоємності поливу завдяки зниженню тиску в мережі, мінімізації питомих витрат поливної води, зменшенню діаметрів трубопроводів. Буде більш широко практикуватись збільшення площ одночасного поливу зі зменшенням на це енерговитрат і не лише. Про що вже зараз засвідчують чимало наукових розробок. На часі не менш актуальне: розробка нових матеріалів на основі біосировини для трубопроводів СКЗ, які потенційно мають змінити екологічно шкідливі матеріали. Вони під впливом абіотичних природних факторів розкладаються і не забруднюють довкілля. Перспективним також є будівництво в Україні спеціалізованого вітчизняного заводу з виготовлення всіх комплектуючих для СКЗ, потужності якого могли б повністю забезпечити внутрішній ринок, а, заразом, дещо знизити їх вартість.

В цілому ж подальший розвиток мікрозрошення в Україні залежатиме від запровадження фінансово-економічних та організаційних механізмів довгострокового пільгового кредитування робіт із проектування і будівництва СКЗ, а також існування державної підтримки галузі садівництва, виноградарства і хмелярства на основі відповідного закону України.

Впевненості у тому, що мікрозрошення має не лише сьогодення, а й майбутнє, додає і те, що вперше, з огляду на подальшу підтримку на рівні держави, підготовлено Концепцію розвитку мікрозрошення в Україні до 2020 року, яку й презентував на широкий загал на конференції Михайло Ромащенко. Розповів, що у її розробці взяли участь провідні вчені з питань мікрозрошення сільгоспкультур науково-дослідних установ Національної академії аграрних наук України та спеціалісти Міністерства аграрної політики та продовольства України. У роботі викладено погляди на концептуальні засади розвитку локальних способів поливу в Україні на найближчі 10 років, визначено основні проблеми мікрозрошення та шляхи їх вирішення.

На пленароному, а пізніше на секційному засіданні, також виступили доктор с.-г. наук, професор, директор федеральної державної бюджетної наукової установи «Всеросійський науково-дослідний інститут систем зрошення і сільгоспводопостачання «Радуга» Геннадій Ольгаренко, а ще науковці Києва, Каховки, Одеси, Луганська, Херсона та інших міст України, поділившись із присутніми своїми науковими розробками у галузі меліорації, практичним досвідом, баченням вирішення проблем, що мають тут місце.

Не обійшлося і без дебатів, що також перевірений шлях визначитись в істинному. Втім, одне тут беззаперечне: так, Україна, дякувати Богу, не пустеля, але, як вже мовлено, одна із малозабезпечених водою країн Європи. До речі, лише за останнє десятиріччя у нас на планеті зникло чимало малих річок. І причина не лише у зміні клімату, а й у забрудненні водних плес людиною.

Тож ті, що залишились із водних запасів, маємо цінувати. Тому нині мікрозрошення в усіх відношеннях має право на зелене світло. Що й підтвердила конференція.

Валентина ПИСЬМЕННА