Меліорація: користь чи шкода?

05 June, Розділ Рослинництво, переглядів 6 982

Вчені вважають, що продовольча безпека України та світу прямо пов’язана з розвитком меліорації.

«Пам’ятник меліораторам» - хтось жартома, а хтось усерйоз називає так дренажний екскаватор, що стоїть на межі Костопільського та Березнівського районів. Звели його в 1979-му, рівно 33 роки тому, коли в цих місцях Рівненського Полісся просто-таки кипіла робота меліораторів. Тому й підняли на п’єдестал екскаватор як визнання їхніх здобутків.

Тоді на Рівненщині осушили й залучили в сільськогосподарський обіг не одну тисячу га болотистої поліської місцини. Відтак – з 2 млн. га угідь краю 47% – меліоровані, а це найбільше в державі.

Втім, якщо в радянські часи про меліорацію «ходили» виключно успішні рапорти, то нині вона часто приносить якщо не шкоду, то зайві проблеми: меліоративні канали та дренажні системи замулилися або ж і взагалі відпрацювали свій ресурс, їхня інфраструктура потерпає від крадіжок металу. Чимало з них фактично перетворилися на безгоспні: адже внаслідок розпаювання земель, на яких вони знаходяться, лише на Рівненщині маємо 100 тисяч (!) власників потужних і менш потужних меліоративних споруд.

- Не краща ситуація і в інших областях. Принаймні, про це говорили науковці та практики із 16 областей України, які нещодавно зібралися на нараді в Національному університеті водного господарства та природокористування у Рівному, - каже голова Держкомітету водного господарства Василь Сташук. – Ось чому нинішній уряд уперше за роки незалежності загострив увагу на цій проблемі й націлює на відтворення господарсько-меліоративного комплексу країни, а відтак – відродження осушувальної меліорації, яка й сьогодні особливо актуальна в поліській зоні. В уряді розуміють: вирішувати цю проблему треба з новими підходами, прислухавшись до науковців та узагальнивши досвід інших країн. У першому читанні вже прийнятий Закон «Про загальнодержавну програму меліоративного господарства до 2025 року». Вона дасть нам можливість, образно кажучи, за деревами побачити ліс чи, якщо хочете, за меліоративними каналами – нашу поліську землю. Кажу «нашу», бо я теж народився і виріс на Рівненщині і моя «альма-матер» – саме рівненський «водник», де зосереджено стільки інтелектуального потенціалу, що університету цілком під силу напрацювати новітні підходи до вирішення проблеми меліорації.

Втім, у меліорації, здається, рівно стільки ж критиків, як і прихильників.

У далекому поліському селі Сварицевичі, що в Дубровицькому районі на Рівненщині, 74 км меліоративних каналів. Їх номінальними власниками нині є сільська громада.

- Свого часу ми, як мовиться, впиралися до останнього, аби не брати на їх баланс, бо розуміли, що то - дорога в нікуди, - розповідає Сварицевицький сільський голова Павло Крупко. – Адже урядова постанова №1253, що прийнята в 2003-му, передбачала передачу каналів у районне, а не місцеве управління. Втім, районні управління водного господарства управляють лише магістральними каналами, а ось внутрішньогосподарськими мали б управляти ми. Як це зробити без відповідних фахівців і коштів - ні я, ні мої земляки, що з діда-прадіда живуть на Поліссі, не знають. Торік, щоправда, люди, які мають статус безробітних, чистили канали в рахунок так званих громадських робіт, я теж тоді віддав на паливно-мастильні матеріали частину своїх власних коштів, бо мені болить доля рідної землі. Але хіба це вихід? Ви ж подивіться - тут, у каналах, уже поросли осика та береза - це самосіви, які швидко розростаються. Відтак – наші ґрунти знову заболочуються, тут множаться комахи, а землі стають непридатними для обробітку. Старші селяни пам’ятають, як на осушених пізніше торф’яниках вони збирали величезну журавлину: тепер, коли сталося повторне заболочення, ягоди тут теж уже не ростуть – їм хочеться природного ландшафту. Врятувати ситуацію може хіба що цілеспрямована допомога держави. Адже меліорація – справа не з дешевих…

Справді, не з дешевих, - погоджуються вчені. І додають:

- Максимальна врожайність зернових на наших меліорованих землях – до 40 ц/га, тоді як у Голландії, Данії, країнах Прибалтики, Фінляндії, що знаходяться в тих же природно-кліматичних умовах – 80, - оперує відповідною статистикою «батько» кількох поколінь меліораторів академік Степан Вознюк. – Причина в тому, що ми вже десятиліттями не спрямовуємо ресурси в модернізацію меліоративних систем. При Радянському Союзі на меліорацію йшло стільки ж коштів, як на підтримання обороноздатності, уявляєте?.. Ось уже 20 років, як ця робота в занепаді. Тому без допомоги держави тут, звісно, не обійтися.

А що ж, власне кажучи, держава? Коштів «на все й одразу» в неї немає. Але й повне самофінансування галузі – теж не вихід. Бо маємо виклики один серйозніший від іншого.

- Меліорований гектар дає в 2-4 рази вищі врожаї – це світова практика. Тому, власне кажучи, на меліорації тримається світ. ХХ століття було воістину століттям меліорації: кількість меліорованих земель у різних країнах світу зросла з 8 до 350 млн. гектарів. Тому іншого шляху, як розвивати меліорацію, в нас немає. Перспектива української меліорації - в її оптимізації: вона має бути економічно вигідна й екологічно прийнятна для суспільства. Ви ж подивіться, який неоднорідний світ: у країнах Скандинавії уряди доплачують фермерам, щоб не вирощували зайвої продукції, тоді як інша частина світу голодує. Нині кліматичні умови так стрімко змінюються, що навіть на Рівненщині через 30 років може бути субтропічна зона: уже сьогодні маємо доволі-таки глобальне потепління – середня температура у вегетативному періоді розвитку рослин становить 14°С, тоді як ще недавно була 11. Звісно, що за цим стоїть зміна технологій, видів та сортів рослин. Бо саме рослинництво – основа агропромислового виробництва. А головною проблемою завтрашнього дня в світі буде продовольча – це вже, здається, ні для кого не секрет, - каже завідуючий кафедрою гідромеліорації НУВГП Анатолій Рокочинський. - При ЮНЕСКО є комісія з продовольства, яка, зокрема, видала такі рекомендації: кожна країна повинна мати 25% меліорованих земель, що відігравали б роль своєрідного буфера, на який можна спиратися в отриманні запасу врожаїв за глобальних змін кліматичних умов. Тому, скажімо, у США, де інвестиції в меліорацію на чільному місці, 70% цих витрат бере на себе держава, ще 30 галузь заробляє сама.

Чому б і нам не піти цим шляхом? Інакше, як на мене, бодай про якусь інвестиційну привабливість меліорованих земель говорити найближчим часом не доводиться. До того ж, на Рівненщині чи не всі вони знаходяться на ураженій Чорнобилем території й мають відповідний «чорнобильський» статус.

А поруч – Республіка Білорусь, де збережений увесь меліоративний потенціал: канали не заростають, насосні станції та дренажні системи працюють. Бо меліорація там була і є пріоритетом державним. Тим часом випускники нашого Національного університету водного господарства та природокористування своє місце під сонцем обирають не в Україні: гідромеліорація – єдиний фах, який не потребує жодної нострифікації на ні Заході, ні на Сході…

Інна ОМЕЛЯНЧУК

Вріз. В Україні 3,3 млн. га осушених земель, 0,5 млн. га з них - не використовуються. Погіршується структура посівних площ, відтак – знижується врожайність.

824 тис. га становить площа осушених торфових ґрунтів. На відновлення їх повноцінного сільськогосподарського обігу потрібно 120 млн. грн., за Кіотським протоколом Україна може залучити на ці землі 200-250 млн. гривень.

Вріз. Меліорація захистить від пожеж - на цьому акцентував заступник голови Рівненської ОДА Володимир Новак і доручив розробити програму очистки меліоративних каналів. На це в районах мають місяць часу. Нині в комунальної власності перебуває понад 12 тис. км каналів, які необхідно утримувати за кошти місцевих бюджетів. Якщо в сільській казні на це не вистачає грошей, то до очистки каналів можна залучати на оплачувані громадські роботи безробітних, - зауважив Володимир Новак. Таку практику вже апробували торік. Зокрема, 275 незайнятих краян за укладеними договорами відновлювали роботу меліоративних систем. На придбання необхідного інвентарю та оплату праці безробітним торік спрямували 110 тис. гривень. Такі інвестиції виправдали себе, адже розчищені від чагарників і сміття артерії почали виконувати свої функції – тримати потрібний рівень ґрунтових вод. Водночас не замулені, а наповнені водою канали за потреби можна використати для гасіння торфовищ і лісів, - акцентував Володимир Новак. Саме тому він доручив поширити минулорічний досвід у всіх районах Рівненщини та розчистити занедбані меліоративні системи.

Вріз. В українські зрошувальні системи інвестуватиме Королівство Саудівська Аравія. Це дозволить у майбутньому майже удвічі збільшити обсяги виробництва на територіях, які потребують постійного поливу, - повідомив аграрний міністр Микола Присяжнюк.

- У зв’язку з тим, що системи зрошення, які працювали за часів Радянського Союзу, нині зруйновані та технічно застарілі, українська аграрна галузь потребує оновлення меліоративних систем. Сьогодні ми маємо 2,5 млн. га землі, яка потребує зрошення, - зазначив посадовець. - Це буде цікаво і Саудівській Аравії, і вітчизняному власнику земельних паїв, і нашій економіці. Буде створене спільне підприємство з інвестування в меліорацію, що дозволить удвічі збільшити виробництво на цих землях.