Розвиток і удосконалення контрольно-наніннєвої справи та системи насінництва в Україна

23 June, Розділ Рослинництво, переглядів 9 267

У світовій літературі історію контрольно-насіннєвої справи пов’язують із прізвищем німецького вченого-рослинника Фрідріха Ноббе, який у 1869 році в саксонському місті Таранда створив першу в світі лабораторію по визначенню якості насіння.

Насіннєвий контроль забезпечує оцінку посівних і врожайних властивостей насіння, є гарантом дотримання стандартних норм якості насіння у виробництві. Які б не були успіхи в селекції, якщо не буде сильної мережі насінництва, ми можемо загубити всі успіхи в селекції.

Донедавна придатність посівного матеріалу до сівби інструментально не визначалась, хоча про роль насіння в одержанні високого врожаю знали давно. Народна мудрість говорить: „що посієш – те й пожнеш”. Приватна торгівля насінням будувалась на принципі: „не обдуриш – не продаси”. Траплялись випадки підмішування в насіння піску, який своєю вагою збільшував вагу насіння. Інколи старе насіння, яке мало тьмяний вигляд, обро***ли рослинною олією тощо. Для боротьби з цими та іншими явищами в 70 роки ХІХ століття створюються контрольно-насіннєві лабораторії в Австрії, Данії, Швейцарії, в ряді інших країн Європи, США.

В 1897 році в Києві новостворена контрольно-насіннєва станція в перший рік свого існування проаналізувала більше 1000 зразків, головним чином цукрових буряків, а також інших культур: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху... В 1906 році відкрилась Харківська контрольно-насіннєва станція, а в 1907 – Катеринославська.

За 14 років у Києві відбулася перша нарада працівників контрольно-насіннєвих лабораторій за участю представників Росії. Особлива увага зверталась на побудову єдиної системи по типу Центральної лабораторії в Харкові та мережі обласних і районних станцій. В 1926 році прийнято Постанову Ради Народних Комісарів України „Про державний контроль насіннєвого матеріалу торгових підприємств”. Тож контрольно-насіннєві лабораторії стали необхідною ланкою в системі всієї агрономічної роботи, направленої на підвищення культури землеробства і отримання високих врожаїв. Ці лабораторії в 1965 році були реорганізовані в державні насіннєві інспекції, а їх діяльність спрямовувалась на посилення насіннєвого контролю, зберігання та підготовку посівного матеріалу.

Довідково:

Насіння – це живий ланцюг, що з’єднує між собою покоління вирощуваних рослин.

Насінництво – комплекс лабораторних, стаціонарних і польових методичних розробок, технологічних прийомів та організаційних заходів, спрямованих на вирощування здорового, типового для даного сорту насіння, що відзначається високими посівними і врожайними якостями, які сформовані в даній ґрунтово-кліматичній зоні.

Насіннєві інспекції здійснювали контроль за технологією вирощування насіння безпосередньо в господарствах, а також контролювали апробацію сортових посівів. Важливе значення для подальшого розвитку насінництва і контрольно-насіннєвої справи має прийнятий в 1993 році Закон „Про насіння”. Він розроблений з урахуванням міжнародних стандартів аналізу насіння, прийнятих на ХVІІ Конгресі Міжнародної асоціації з насіннєвого контролю (ISTA).

Завдання, поставлені перед державними насіннєвими інспекціями:

1. Лабораторний контроль насіння щодо його придатності як посівного матеріалу (схожості, чистоти, абсолютної ваги тощо).

2. Створення єдиних стандартів, які кореспондуються з міжнародною системою (ISTA).

3. Здійснення контролю за дотриманням технологічної дисципліни у виробництві насіння, його сортовим складом і якістю та за дотриманням вимог законів України „Про насіння і садивний матеріал”, „Про охорону прав на сорти рослин”.

4. Впровадження оцінки гібридності насіння електрофорезним методом, використання генетико-молекулярних маркерів, удосконалення методики ведення первинного і елітного насінництва.

5. Сприяння створенню вітчизняних насінницьких й селекційно-насінницьких фірм на базі науково-дослідних інститутів і дослідних станцій за участю виробників та споживачів насіння на взаємовигідній основі. Тобто ведення насінництва за замкнутим циклом.

Українськими вченими за останні роки здійснено і впроваджується у виробництво чимало наукових розробок у галузі насінництва. Головні з них: наукові розробки екологічного насінництва, розробка ефективних схем і методів вирощування насіння гібридів соняшнику з використанням групових ізоляторів, біологічна схема прискореного виробництва елітного насіння картоплі, електрофорезний спосіб визначення ступеня гібридності насіння кукурудзи та соняшнику.

Велике теоретичне й практичне значення у насінництві мають екологія насіння, сортова і насіннєва агротехніка, поживний і передпосівний обробіток та зберігання.

Кожний із наведених факторів значною мірою впливає на якість насіння, але тільки їх комплексне застосування дає змогу забезпечити його належними посівними й урожайними властивостями.

Створена в Інституті рослинництва УААН модель агроекологічної пластичності сортів дає змогу цілеспрямовано проводити насінництво сучасних сортів і гібридів з урахуванням адаптивних властивостей щодо ґрунтово-кліматичних та агротехнічних умов вирощування.

За цією моделлю всі сорти і гібриди поділяють на чотири види агроекологічної адаптивності, що розрізняються за швидкістю нагромадження рослинами вегетативної маси й сухих речовин у зерні в окремі фази розвитку і формування, резистентністю до ґрунтової і повітряної посух, надлишку вологи та нестачі тепла тощо. На основі цих даних створюється агротехніка вирощування сортів і гібридів для різних зон України. Наприклад, на врожайні властивості насіння зернових культур значною мірою впливають строки збирання. Найкращим для всіх репродукцій є триденний строк, оптимальним – чотириденний для насіння супереліти й еліти, допустимим п’ять днів. Не можна збирати насіння супереліти і еліти понад п’ять днів, насіння першої - п’ятої репродукції – більше шести.

Насінництво, як галузь виробничої діяльності можна поділити на 2 частини, які різняться за об’єктами керування та інформації, що використовується. Першу частину формують завдання, пов’язані з виробництвом насіння первинних ланок і вищих репродукцій, друга частина – це завдання, пов’язані з організацією ринку збуту, формуванням замовлень на виробництво та фінансово-економічним забезпеченням.

Загальне ж завдання цієї справи – інформаційне забезпечення формування плану насінницьких посівів, оптимального розміщення їх у наявних сівозмінах, оптимізація вибору технологій вирощування і післяжнивної доробки насіння та їх реалізації, вибір режиму збереження, складського обліку та руху комерційних партій насіння.

Насамкінець відмітимо два вагомих фактори, які обумовлюють наукове функціонування насінництва. Перше – все елітне насінництво повинно вестись тільки в наукових установах насінницького профілю і державного підпорядкування. Це зведе до мінімуму існуючу фальсифікацію певних партій насіння, які ведуться незаконно в окремих фірмочках і приватних сумнівних установах.

Необхідно також провести першочергову переатестацію виробників насіння. Ринок насіння, як внутрішній, так і зовнішній, можливий за умов атестації якості насіння за системою ISTA. В цьому плані необхідно якнайскорше обґрунтовано наблизити вітчизняні стандарти на насіння до існуючих світових норм.

С.М. ЧМИРЬ, начальник Української державної насіннєвої інспекції - головний державний інспектор України з насінництва, кандидат сільськогосподарських наук;

А.Є. СТРИХАР, начальник Київської облдержнасінінспекції - головний державний інспектор з насінництва області;

А.А. КОРЧИНСЬКИЙ, член Президії Українського товариства генетиків і селекціонерів ім. М.І. Вавилова, кандидат біологічних наук