М'ясне тваринництво: бути чи не бути?

11 November, Розділ Тваринництво, переглядів 7 458

Міністерство аграрної політики одними із найпріорітетніших і стратегічно важливих галузей агросектору України називає молочне і м'ясне тваринництво. Щоб дізнатися, як сьогодні господарюється на підприємствах, де утримують ВРХ, ми вирушили на Житомирщину в єдине в Коростишівському районі господарство, яке займається м'ясним тваринництвом.

Історія цього господарства як такого, що займається утриманням великої рогатої худоби, розпочалося у 1998 році, коли в селі Леніно було придбано 30 корів - маточне поголів'я поліської м'ясної породи. Сьогодні СТОВ «Племзавод Коростишівський» - це племзавод по розведенню і утриманню племінного стада саме цієї породи корів.

«Зараз у нас в господарстві утримується 183 голови, - розповідає директор підприємства Іван Дітківський. - З травня по листопад тварини знаходяться на безприв'язному утриманні. Корови разом із телятами пасуться, корів не доять, бо вони годують телят».

Поліську м'ясну породу обрали для свого господарства не випадково. За словами головного зоотехніка СТОВ Світлани Лебідь, саме ця порода оптимальна для утримання в Поліській зоні.

«Для виведення породи бралися тварини, витривалі до погодних умов, характерних для Полісся. Поліська м'ясна порода має сильну будову тіла, міцний кістяк і сильний копитний ріг, - детальніше розповідає Світлана Миколаївна. - Як правило, розводять худобу цієї породи в господарствах Житомирської, Сумської і Рівненської областей. Жива маса дорослих бугаїв - 900-1000 кг, корів - 550-600 кілограмів».

Якщо звернутися до історії виникнення поліської м'ясної, то відомо, що у процесі створення породи використано метод складного відтворного схрещування з використанням вихідних вітчизняних симентальської, сірої української та зарубіжних - шаролезької, кіанської й ангуської порід. Специфіка Поліської зони не стільки у слабкій кормовій базі, а в тому, що досить значні коливання температур повітря пов'язані з високою вологістю (це зумовлює легеневі захворювання у тварин, завезених з інших зон).

Абердин-ангуська порода шотландської селекції сформована в зоні з підвищеною вологістю повітря, значними перепадами температур і характеризується відмінними м'ясними якостями, регулярною плодючістю, добре вираженими м'ясними формами. Тож використання помісних бугаїв у селекційному процесі при створенні поліської м'ясної породи стало базовим, оскільки попередні експериментальні дані засвідчили: тварини з 1/4 часткою "крові" абердин-ангуса в породному поєднанні є оптимальною для даного регіону.

В результаті такої роботи було отримано тварин, добре пристосованих до природно-кліматичних умов регіону. За екстер'єром тварини поліської породи довгі, широкотілі, з невеликою головою і короткою шиєю, глибокою грудною кліткою, з добре розвиненою задньою третиною тулуба, мають порівняно невисокі кінцівки. Відзначаються доброю відтворювальною здатністю.

«Зазвичай корови отелюються в січні - березні, в травні телята з коровами знаходяться на пасовиську, тобто не менше 210 alt днів вживають молоко, а в листопаді - знімаються з підсосу, - розповідає про специфіку утримання Світлана Лебідь. - На той час телята набирають вагу до 200 кілограмів. Потім ми їх переводимо на дорощування і по завершенні цього процесу телята важать близько 400 кілограмів. Загалом потенціал породи - 700-800 кілограмів».

Щоб утримувати племінне стадо майже в 200 голів, СТОВ «Племзавод Коростишівський» тримає пасовище площею 110 га і обробляє 1500 га землі, частина з якої використовується для забезпечення кормів для ВРХ. Хоча прибутки здебільшого господарство має від продажу зернових. За словами Івана Дітківського, наразі цікавості до м'ясного тваринництва ні з боку підприємств, ні з боку приватних господарств немає.

- Раніше діяли державні програми і виплачувалися кошти за розширення стада за рахунок власної бази, - пояснює Іван Адольфович. - Цьогоріч таке фінансування припинилось. Тому тварин за безцінь нам, тобто племзаводу, невигідно продавати, бо на їх вирощення і утримання ми витрачаємо більше грошей, ніж отримуємо при продажі. Сподіваємося, що з'явиться державна програма, яка стимулюватиме нарощування стада, то матимемо і потенціал для продажу телиць-нетелів. А поки що, ми можна так сказати, вимушено збільшуємо поголів'я.

- Тож вам не вистачає саме державної підтримки? - запитую у керівника СТОВ.

- Якщо відверто, то мені як сільгоспвиробнику не потрібна допомога від держави, а необхідно, щоб фахівці зробили розрахунки і чітко визначили собівартість сільгосппродукції, - міркує Іван Дітківський. - Треба вибудувати чітку систему. Наприклад, агровиробникам сказати: собівартість тієї чи іншої продукції така і ви отримуєте зверху ще 10-15%. А сьогодні проблема полягає в тому, що за рахунок виробників стримуються ціни на продукти харчування. Переробники і система торгівлі мають зиск і прибуток, а ми поставлені у такі рамки, що інколи змушені продавати свою продукцію за нижчими alt цінами, ніж собівартість цієї продукції. І нині сільгосппідприємства банкрутують не через те, що там немає кому працювати, чи керівники розкрадають господарство, чи неправильно хазяйнують, а через неправильну цінову політику, диспаритет цін.

Від подібної ситуації сьогодні потерпає більшість українських аграріїв, сільгоспвиробників, фермерів. За словами Івана Адольфовича, щоб таке за величиною господарство як СТОВ «Племзавод Коростишівський» придбало за власний кошт, приміром, трактора, йому потрібно цілий рік працювати, тобто засіяти поля - 1,5 тис га, зібрати урожай і вигідно продати.

Непокоїть директора й дорожнеча енергоносіїв. «У моєму господарстві все залишилось після Союзу: машини, механізми, устаткування, приміщення - все енергоємне, потребує багато затрат, - розповідає господар. - Через це зараз маємо великі затрати на електроенергію, сплачуємо 0,83 грн. за кіловат, що наразі становить 10% від витрат господарства. Так не повинно бути».

Але найбільше турбує сільгоспвиробників відсутність стабільності в агросекторі.

«В минулому році пшеницю купували по 750 грн., цьогоріч дають 1,5 тисячі. А хто зможе спрогнозувати ціну на наступний рік? - ніби сам у себе запитує Іван Адольфович. - Якби аграрії знали ціну на продукцію, вони би краще орієнтувалися: що їм потрібно сіяти. До того ж виробництво стримує кредитування. Як я можу скласти бізнес-план для подання в банк, якщо невідома ціна на майбутній врожай? Через таку нестабільність цін багато підприємств також не можуть вчасно виплачувати кредит».

Багато Іван Дітківський розмірковує над державною політикою в АПК, аналізує, робить висновки, намагається пояснити не лише собі, а й людям, які працюють на підприємстві. Порадившись всі гуртом, вирішили вдосконалювати молочний блок, закупили нове обладнання. «Сьогодні перебуваю в постійній напрузі через нестабільність цін, - ділиться думками Іван Адольфович. - Вкласти немалі кошти в розвиток молочного тваринництва, а тим часом ціна на молоко знизиться і сільгоспвиробник знову опиниться в програші? Державі давно час вирівняти ситуацію і забезпечити стабільність в агросекторі».

Людмила ЛЕБІДЬ