Успішне підприємство має бути багатогалузевим

17 August, Розділ Тваринництво, переглядів 4 320

На Прикарпатті чудовий взірець ефективного родинного бізнесу з агровиробництва демонструють рік у рік ТзОВ «Прут-Генетик» та фермерське господарство (ФГ) «Прометей», якими керують відповідно Петро й Орися Книшуки. Вони спільно обробляють 4,5 тис. га землі. Це переважно селянські земельні наділи сіл Коломийського і Снятинського районів, які орендують фермери.

Поля «Прут-Генетика» і «Прометея» розтяглися довкола Заболотова на кілька десятків кілометрів. Але це якраз оптимальний варіант для ефективного господарювання, каже П. Книшук: «Землі в господарстві має бути рівно стільки, аби можна об’їхати всі поля за день, а під час посівної чи жнив встигнути побувати на них і двічі».

На нивах господарств ростуть і достигають нині 500 га озимого ріпаку, 1150 га озимих зернових, 900 га кукурудзи. Посіяли й горох, овес, ячмінь, як і завше, 400 га цукрових буряків, 350 га сої. А от насіння гречки з огляду на недавні перебої в забезпеченні цим продуктом населення області заробили у ґрунт на площі, вдвічі більшій, ніж торік, і тепер доглядають 200 га цієї культури. На промисловій основі вирощують і картоплю, цибулю, моркву, столові буряки, капусту й іншу городину.

ТзОВ «Прут-Генетик» - племзавод з голштинської породи. Тут утримують 260 голів ВРХ цієї породи, яку самі вивели із закуплених ще 1991 р. у США зародків. Це суто молочне стадо. В ньому 110 дійних корів, і кожна з них дає понад 6 тис. кг молока на рік. Решта поголів’я — так званий ремонтний молодняк.

А «Прометей», де утримують 270 голів худоби молочного і м’ясного напрямів, — племрепродуктор з абердіно-ангуської (м’ясної) породи ВРХ. Ще господарство має свиноферму, пасіку на 200 бджолосімей, 3,5 га ставкового господарства, де розводять гусей, утримує вівці. До речі, «Прометей» - племрепродуктор з гірської карпатської породи овець.

Петро Книшук – депутат обласної ради, саме з його ініціативи була проведена одна з сесій на виїзді, щоб наочно пояснити слугам народу проблеми села.

- Що би Ви порадили тим, хто хоче розпочати господарку?

- Я б узагалі не радив комусь братися за цю справу в теперішніх умовах. Я з 11 років у сільському господарстві. Починав з того, що пас колгоспну й громадську худобу. Закінчив Рогатинський радгосп-технікум, Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут. Я більше нічого іншого в житті не робив, окрім того, що стосується господарювання на землі та на фермі. Я без цього не уявляю собі життя. Я цим живу, навіть уночі сплю похапцем, о другій-третій ночі піднімаюся з ліжка й думаю, бо все на моїх плечах. А підтримки ніякої й нізвідки. Роби що хочеш: сій чи ні - це твоя особиста справа. Як кажуть у наших селах, «масти си голову». Але коли щось не так, то вимагають: сій гречку, сій цукрові буряки. І нікого не обходить, чи вигідно мені це робити. Маючи теперішній досвід, я б не ризикнув починати все спочатку. Тому й іншому не раджу розгортати з нуля той бізнес.

- Невже так усе погано?

- А що маємо? Якщо проаналізувати аграрну політику держави, то чи не єдиним позитивом можна виокремити з неї, мабуть, лише запровадження форвардних закупівель зерна майбутнього врожаю. Що ж до іншого, то, скажімо, торік була вельми слабка поміч з боку держави. Та й цього року ще нічого немає. Компенсації по кредитах й торішньої ще не одержали. Тієї кількості урядових програм, які нібито діють, за великим рахунком і не треба. Бо ними скористатися можуть лише сільгосппідприємства, та й то далеко не кожне з них. Тоді як підтримувати потрібно і селян, тобто не лише великих товаровиробників, а й дрібних, усіх, хто хоче працювати на землі. Якби давали дотацію, як це є за кордоном, безпосередньо на гектар землі, що перебуває в обробітку, й на голову ВРХ і однаково всім господарствам - чи то агрофірмам, чи фермерам, чи особистим селянським, то більше нічого й не треба б. Продовольством держава була би забезпечена цілковито.

Чи візьмімо інший аспект. Не можу сказати, звісно, що нині податки аж так сильно нищать АПК. Але, пам’ятаю, за колишньої системи колгоспи не відраховували ні прибуткового податку, ні пенсійного внеску, і то ледве кінці з кінцями зводили. А ми платимо нині, крім основного сільгоспподатку, так званого фіксованого, ще й ПДВ, прибутковий податок, соціальний внесок, за оренду і землі, яку обробляємо, і тієї, що під сільськогосподарськими будівлями. Цього року вже відрахували до мільйона гривень до бюджетів різних рівнів. Хіба тут можна бути успішним та ефективним?

Якщо наші чорноземи запрацюють на повну продуктивність, то вийдемо на світові ринки з продукцією належної кількості й відповідної якості. Але для цього потрібні насамперед кошти, які треба вкласти в землю. Все починається з грошей. Їх потрібно мати, щоб закупити техніку, пальне, худобу іншого не дано. І це має бути вирішено на рівні держави. Необхідно створити належні умови для господарювання: налагодити механізми фінансування, кредитування, забезпечення пально-мастильними матеріалами з урахуванням побажань хліборобів і світового досвіду.

- Як депутат обласної ради, з якою метою ініціювали виїзну сесію?

- Хотів, щоби депутати нового скликання подивилися: чим живе село, аби наочно відчули весь його біль, аби розглянули можливості та перспективи господарювання на землі та перепони в цій справі, які потрібно усунути. Щоби з розумінням поставилися до селянської праці. Бо які би політичні віяння не гуляли краєм чи країною, всім потрібно їсти, щоб жити. Тому хлібороби як працювали, так працюватимуть і далі незалежно від того, хто при владі. Питання лише в тому, як працюватимуть - нарощуючи виробництво чи, навпаки, дедалі занепадаючи? Немає сумніву, що ця галузь потрібна, як повітря, ще й тому, що сільське господарство - це ще й сировина для переробної промисловості та для інших виробництв.

На сесії я порушив насамперед питання поліпшення родючості ґрунтів. Є обласна програма вапнування, та наразі нічого немає з неї. Також зупинилися на проблемі негативних тенденцій у тваринництві всієї області. Якщо поля, як мовиться, так-сяк ще обробляємо, то, скажімо, на Коломийщині зосталося три ферми. Якщо 1990-го в сільгосппідприємствах району утримували 3,5 тис. голів ВРХ, то тепер цей показник сягає лише 1,2 тис., і цей спад стабілізувати ніяк не вдається. Але ж Свиньи треба його врешті-решт зупинити. Чи не так?

Звернули увагу й на соціальну проблему, що постала через ту ж недосконалу аграрну політику в державі. Нині на наші землі славно-явно заходять як не зі Сходу, то з-за кордону великі фірми. Вони створюють конкуренцію фермерам і селянам, інакше кажучи, роблять усе, щоб викорінити дрібних землевласників - основу хліборобської Галичини. В результаті люди зостаються без роботи. Отже, депутатам є над чим замислитися.

Олександра ЛІСКОНОГ

Корови