“Бідна” овечка, але своя (або що важить для України розвиток галузі вівчарства)

17 August, Розділ Тваринництво, переглядів 6 697

Закінчення статті. Початок читайте, будь ласка, в №24 нашої газети.

Інтенсифікація та рентабельне виробництво баранини суттєво обумовлені можливостями генотипів овець і господарсько-технологічними умовами самих виробників. Сумарно виробництво приростів у вівчарстві обумовлено багатоплідністю і молочністю вівцематок та інтенсивністю росту молодняку. Ми говоримо про ягнятину та молоду (одержану від овець до 18-місячного віку) баранину.

За статистичними даними, вихід ягнят у розрахунку на 100 маток за останні роки не перевищує 75%. За цією цифрою криються втрати молодняку при народженні (орієнтовно 15-18%) переважно з причин низької молочності маток через низький рівень годівлі та якість кормів. За оптимальних умов, навіть в стаді, де селекція на підвищення багатоплідності не проводиться, можна одержати 100 ягнят на 100 маток. Потенційно багатоплідність вітчизняних тонкорунних і напітонокрунних порід овець становить 110-140%, багатоплідного асканійського типу каракульської породи - 160-180%, а овець романівської породи, інтродукція яких здійснюється останнє десятиріччя, - 185-210%. На створеному нами харківському внутрішньопородному типі породи овець прекос селекція на підвищення багатоплідності здійснюється науково опрацьованими селекційними прийомами із застосуванням добору і використання плідників і маток, народжених переважно у складі одностатевих двійнят, що характеризуються високою статевою скороспілістю - здатністю запліднюватися у віці до 8 місяців.

Розпочато роботи зі створення багатоплідної лінії із застосуванням кросбридингу (вівцематки породи прекос - барани романівської породи). Перше покоління має багатоплідність 203%, але роботи ускладнюються особливостями успадкування забарвлення вовни і якості волокна. Однак, за рахунок селекції передбачається поєднати багатоплідність на рівні 165% з мериносовим типом руна у помісей. В ряді господарств Харківської та Дніпропетровської областей розпочато роботи зі створення вівчарства спеціалізованого м’ясного напряму продуктивності, що дозволить збільшити інтенсивність росту ягнят щонайменше на 20% та покращити якість баранини.

вівця, овца Інститутами системи НААН для вирощування ремонтного молодняку овець та відгодівлі їх на м'ясо розроблено технології. Вони дозволяють одержувати ягнят з живою масою в 4-місячному віці 30-33 кг, у 9-місячному - більше 55 кілограмів. Ці технології ґрунтуються переважно на схемах інтенсивної годівлі з використанням стартерних комбікормів необхідної структури, які містять 115-125 г перетравного протеїну в розрахунку на одиницю енергії. На жаль, ці технології практично не впроваджуються з причин відсутності ринку баранини як такого. Практично все вирощене поголів’я сільгосппідприємства реалізують роздрібним торговельникам, які перепродують баранину на ринках. Господарства населення - переважно для власного споживання чи реалізації перекупникам. Лише незначна частина продається через торговельну мережу (маркети) і постачається в заклади харчування.

М’ясокомбінати практично не закуповують і промислово не переробляють м’ясо баранини, хоча розроблені нові стандарти на неї, а спільно з Харківським університетом харчових технологій експериментально опрацьовано рецептуру виготовлення різноманітних виробів з баранини (включаючи копчену продукцію, ковбаси).

Враховуючи те, що баранина не входить до списку квотованих для експорту з України в ЄС продуктів, її виробництво могло би стати привабливим для інвесторів. А ще - джерелом надходження валютних коштів до держави. Бо нині європейський ринок баранини дефіцитний приблизно на 400 тис. тонн. Його наповнення – м’ясо з Нової Зеландії, Австралії, Уругваю, а ціни на цих ринках - майже 4,6 австралійських доларів за кілограм. Близькість до євроринку і його незаповненість - стартовий сигнал для нас у нарощуванні експортного потенціалу живих ягнят, охолодженої молодої ягнятини і баранини. Традиційно одним із значних імпортерів живих овець для забою також є країни Близького Сходу.

Для освоєння цих ринків доцільно сконцентрувати зусилля на організації одержання та доведення поголів’я молодняку до необхідних кондицій - 45-50 кг (переважно баранчиків). Постачальниками молодняку для відгодівлі можуть бути вже існуючі крупні сільгосппідприємства, які утримують більше 1000 голів овець. Їх потужності сьогодні - близько 128 тис. загального поголів’я (близько 80 тис. вівцематок). Ці підприємства (за певних зусиль щодо координації дій та стимулів до реалізації молодняку) спроможні постачати щорік до 40 тис. баранчиків для забою віком 6-12 місяців. Для формування експортних партій живих ягнят або охолоджених туш слід також організувати господарства з інтенсивної відгодівлі ягнят, які би були скооперовані з одним із м’ясокомбінатів, який має сучасну лінію обробки овечих туш та фасування окремих відрубів.

Лише це може забезпечити одержання однотипних (стандартних) за живою масою груп тварин або туш, одержаних від них, і ритмічне їх постачання на ринок, залучення до цієї схеми і менш крупних за чисельністю поголів’я виробників. У перспективі доречне створення крупних вівчарських господарств з 10-20 тис. голів овець, які будуть спроможні самостійно забезпечувати одержання, відгодівлю та реалізацію однотипних партій ягнят чисельністю вівця від 3 до 7 тис. голів. Практично всі вітчизняні породи спроможні забезпечити необхідну інтенсивність росту для отримання стандартних туш та високу якість баранини.