Наука на фермах не зайва

07 November, Розділ Тваринництво, переглядів 6 860

Якщо десь ще у цьому сумніваються, то у держпідприємстві дослідному господарстві «Шевченківське» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України, що у селі Денихівка Тетіївського району на Київщині, давно вже переконались на практиці: співпрацювати з вченими – собі на користь.

Від того - лад на полях і фермах, хороші урожаї, високі надої. Зрештою, надійність у «штормах» економічної кризи. Хоча дармового тут нічого немає, а є постійна, добросовісна праця і селян, і вчених.

«Солодка» біографія

Наступного 2012 року, варто зазначити, ось ця співпраця селянина і науковця увінчається для ДП ДГ «Шевченківське» славним двадцятилітнім ювілеєм. Бо саме 20 років тому (у квітні 1992-го) господарство, у першооснові якого була закладена наукова робота, наблизилось до свого, сказати б так, вченого статусу – стало підпорядковуватись Інституту цукрових буряків УААН та іменуватись ДГ «Шевченківське», а згодом (з 2007 р.) як нині – ДП ДГ «Шевченківське».

А починалося все, як мовиться, із заводської прохідної. У 1922-му у Денихівці відкрили цукрокомбінат. Щоб забезпечувати його сировиною, а сільгоспвиробників якісним насінням цукрових буряків, у 1927 році на землях держземзапасу організовується Шевченківський елітно-насінницький радгосп. Земель вистачає – лише трудись. І життя тоді на селі дійсно вирувало: чимало людей пішли працювати у радгосп, не менше - на завод, отримавши навіть від нього житло. По цей час у Денихівці зберігаються династії цукроварів.

Але, на жаль, заводу вже немає. У 2008-му він перестав діяти, а наступного року його обладнання стали різати на металобрухт. Відтак у селі, де понад 2000 мешканців, без роботи залишилось близько 400 чоловіків і жінок, до того ж іще досить молодого віку. Де заробляти на хліб і до хліба? Хтось подався на заробітки по близьких і далеких дорогах, хтось розширив своє підсобне господарство і з того живе та має надію, що борщ на столі таки буде. Інші сподіваються працевлаштуватись на елеваторному комплексі, будівництво якого неподалік колишнього заводу нині ведеться одним із найбільших в Україні національних інвесторів і сільгоспвиробників ТОВ СП «Нібулон».

Утім, щасливчиками себе все ж вважають ті, які давно трудяться у ДП ДГ «Шевченківське», або прийняті сюди недавно. Бо ниви, ферми – це вічне і надійне для села. Отже є робота, заробіток, повага до себе.

Скажімо, сім’я з двох осіб у цьому господарстві за рік цілком може заробити на сучасное авто. Та й умови праці далеко не ті, що були у довоєнні чи важкі післявоєнні роки... Давно минули ті часи. Тож нині на полях і фермах господарства - сучасна техніка, яка до мінімуму зменшує фізичну працю. А до цього, завдяки уродженцю села і вже сімнадцять літ як керівнику ДП ДГ «Шевченківське» Олегу Балагурі, у Денихівку та по ближніх селах проведено людям газ, упорядковано дороги, збудована церква. І ось зараз, спільно з ТОВ СП «Нібулон», будується добротний, сучасного зразка стадіон.

І це не останнє у списку безкорисливих справ Олега Вікторовича, який із доброї душі, співпереживань до доль земляків, котрі непросто виживають у наш складний час, завжди знаходить можливість підтримати, допомогти їм у міру сил та можливостей. Цієї осені, зокрема, планує безкоштовно виділити пенсіонерам, які свого часу працювали у господарстві, по 4 ц зерна кукурудзи. Та й у свята не забуває стареньких, ветеранів війни, багатодітні малозабезпечені сім’ї. Отже, є на кого у селі «опертися». Та й до свого простіше йти у біді за допомогою.

Це у Денихівці розуміють. Тож шанують і поважають, як тут кажуть, «свого» Олега Вікторовича за ось цю його милосердну вдачу, а надто за те, що вміє чоловік дійсно добре керувати досить непростим господарством.

Меню чорно-рябій – від вченого

Дослідному господарству, яким є «Шевченківське», аби-який керівник, дійсно, не підійшов би. А ось Олега наче сама доля обрала для такої роботи. Від батька Віктора Васильовича (був і головою колгоспу, і будівельником, і керівником згаданого цукрозаводу, полишивши в односельців глибоку повагу до себе, своїх справ), від мами ..............., руки якої все життя не знали спочинку, взяв у життя велику людяність і працьовитість, а ще їхнього оптимізму, дотепності, що за будь-якої скрути не дадуть впасти у відчай, а у звичайні дні - тим більше не зайві. І з тим пішов у життя. Здобув агрономічну освіту, відслужив, як годиться, в армії і повернувся у рідне село. Був агрономом, керуючим відділком, а ще знаходив час просиджувати за книгами, рефератами, бо встигав учитися в аспірантурі Інституту цукрових буряків. У 1994-му одержав вчену ступінь кандидата сільськогосподарських наук. З тих пір і керує господарством. Чим же задоволений і що планує на перспективу?

«За радянських часів, - каже Олег Балагура, - на всю Україну було 10-12, не більше, подібних до нашого господарств, які займались вирощуванням елітного насіння цукрових буряків. Хтось із них вистояв в економічну скруту, хтось ні. Я особисто задоволений тим, що ми зберегли свою спеціалізацію, кадри. В цілому у нас 300 робочих місць.

Зараз непросто вистояти на ринку, де доволі насіння буряків імпортної селекції. Але наше добре купується, гідно конкурує із закордонним. Цього року задоволені тим, що закагатували понад 1 км коренів гібридного буряку Шевченківський, створеного директором нашого інституту Миколою Роїком. Це чудовий гібрид і реалізацією його насіння, хочеться вірити, буде зроблено черговий крок до відродження вітчизняного насінництва країни. Та треба мати не лише своє вітчизняне насіння буряків, а і ячменю, пшениці, кукурудзи тощо. Тому і співпрацюємо із вченими. А якісне насіння – це вже запорука 30% хорошого урожаю».

Саме такі - родючі, щедрі на хороші урожаї - і є ниви господарства. Бо тут дотримуються сівозмін, використовують найновітнішу техніку, а ще, що не менш важливо, як і мудрі предки, удобрюють землю гноєм. Його вистачає, бо, на відміну від тих господарств, де ліквідовано тваринництво, тут воно збережене.

«Маємо три молочно-товарні ферми, де прив’язно утримуємо 800 корів породи чорно-ряба українська, - продовжує розмову Олег Вікторович. – Враховуючи рекомендації вчених, запровадили для худоби однотипну їх годівлю протягом року повноцінними кормовими сумішами. Як у нас кажуть – «з ями», тобто консервованими. Готуємо корми у спеціальному міксері, де раціон корів запрограмований у комп’ютерній системі. Худоба, звикнувши до сталої їжі, дає високі надої молока.

В раціоні на одну корову 20-25 кг кукурудзяного силосу, 10-15 кг сінажу люцерни, 2 кг сіна, 6 кг комбікорму, макуха соняшникова, соя, мікродобавки. А ось жом уже років сім як не даємо худобі, бо він дещо погіршує смак молока. Тому воно у нас смачне, має жирність 3,8-4%, вміст білка до 3 і більше відсотків. Одразу із доїльних апаратів воно подається у молокопроводи і далі в спеціальні ємності для охолодження до 5 градусів. Що також на користь збереження якості молока. Племінна робота дає можливість підвищувати продуктивність корів. Торік надої склали у середньому 6,8 тис. кг молока на кожну корову. Цього року буде, вважаємо, не менше».

Що ж надто хвилює Олега Вікторовича, який очолює насправді передове в усіх відношеннях господарство? Щиро зізнався, що цілком не проти, аби у країні вироблялось у достатній кількості агропродукції і вона була доступною за ціною для покупців. На це і працюють. Але держава має зі свого боку підтримувати фінансово своїх виробників, як це робиться у розвинених країнах, аби ті не терпіли збитки, реалізуючи продукцію по собівартості чи й того нижче. А немає такої підтримки - і вже біда.

Не секрет, що той, хто виростив цього року картоплю і хотів бути з прибутками, не отримав їх. А дехто із тієї ж причини не зібрав із полів помідорів, а переорав їх «на гній». Бо вигідніше саме так вчинити, а не витрачати на транспортуванні продукції до споживача. Бо ж солярка у великій ціні. Нині треба вигодувати і здати 30 бичків (!!!), щоб придбати 20 тонн солярки. В осінній день її вистачить лише на три дні роботи техніки у полі. Хіба це нормально? Ось тут би хотілось позитивних змін для аграрія. Є сподівання, що у новостовореній Федерації роботодавців АПК ця тема буде актуальною.

А нам – своє робити

Нам давно вже хочеться жити у забезпеченій, економічно сталій країні. Та маємо те, що маємо. А реально сприймаючи життя й долаючи труднощі, які приносить сьогодення, Олег Балагура разом із працелюбним колективом продовжує робити справу, яку добре знає, – займатись насінництвом і тваринництвом. До речі, вирощують щороку і до 1500 поросяток, продають місцевим жителям на відгодівлю, займаються птахівництвом.

Як же науковці, котрі безпосередньо співпрацюють із ДП ДГ «Шевченківське», оцінюють ці старання?

Олександр Костенко, начальник відділу ветеринарної медицини та зоотехнії НААНУ:

- У цьому господарстві ми вже три роки реалізуємо розробки Інституту тваринництва – однотипну годівлю тварин упродовж усього року повноцінними кормовими сумішами. До наших рекомендацій тут ставляться з усією відповідальністю. Своєчасно збирають і закладають на консервацію сільгоспкультури для виробництва кормів. Дотримуються раціони годівлі. Тож при потенціалі у 8 тис. кг молока на корову у рік, на фермах у Олега Балагури корови дають по 6500 кілограмів. Це хороші результати. У Європі середні надої або такі, або трохи вищі. Й можна сказати, ми майже на рівні Європи. Хоча це, звісно, не межа. Коли мова заходить про більш високий показник – надої на рівні 7-8 тис. кг на рік, - тут вступають у дію фактори більш тонких технологій відгодівлі корів, де варто застосовувати дорожчі препарати, які б підвищували ступінь розщеплення корму. А це здорожчує виробництво молока. Поки що здорожчує. Час тут, вважаю, внесе свої корективи.

Сергій Рубан, заступник директора Інституту розведення та генетики тварин НААНУ:

- Це одне із господарств академії, де використовують традиційні наукові технології у галузі рослинництва і тваринництва. На жаль, утримання худоби тут неперспективне - прив’язне. Та як бачимо, навіть за таких умов можна отримувати досить високі надої. Втім, у господарства є перспективи. Нині Мінагрополітики спільно з НААН реалізують державну програму «Відродження скотарства», відповідно до якої з держбюджету відшкодовується 50% витрат на реконструкцію чи зведення нових ферм за останніми вимогами науки. Олег Вікторович не проти, знаю, на такий крок у своєму господарстві. Тож будемо допомагати. Можливо, навіть вже у наступному році.

Комусь важливо цьому повчитись? Адреса досвіду названа...

Валентина ПИСЬМЕННА