Так вважає, і не без підстав, президент Асоціації виробників молока України Андрій Дикун. Тому ті, хто нині серйозно займаються молочним скотарством чи готові взятись за цю справу, мають шанс, за його словами, з часом потрапити у такий собі «молочний бізнес-клас». Звучить це, погодьтесь, привабливо, пахне не лише парним молоком, але й високими прибутками. Але де нас чекають?
Виявляється, чекають. При тому не лише на вітчизняному ринку молока, а й світовому. Зрештою, ми там вже не новачки – не один рік знаходимось у двадцятці світових експортерів молока. Проте, як зазначає Андрій Дикун, у порівнянні з іншими країнами експортуємо досить мало – всього-то 1 млн. тонн молока за рік. Утім, на те були і поки що є різні причини.
Основну, наболілу за останні двадцять років незалежності України, вже почали вирішувати: у 2011 році виробництво молока у нас поволеньки вийшло із «застою». Намітилась тенденція до активного відновлення молочної галузі. Цьому сприяє держава відповідними програмами і дотаціями. Та й самі фермери, керівники сільгосппідприємств розуміють: часи, коли худобу вирізали, залишаючи корівники на семи вітрах, минули. Нині займатись тваринництвом - це хоч копітка, але вигідна справа. Тому прогнози такі: Україна на порозі великого молока.
Задля цього реконструюються ферми, запроваджуються нові технології утримання ВРХ, активно ведеться племсправа. На жаль, при цьому наступаємо на ті ж самі граблі: модернізували ферму і ... стоять корови голодні. Бо «забули», що все ж треба відслідковувати ситуацію і з їхньою годівлею, де це потрібно - підгортати худобі корми. Ще одне: якщо у сільгосппідприємствах, котрі входять до Асоціації виробників молока України, середньорічні надої молока від корови – 6350 кілограмів (а є надої і за 8000 кг), то середній показник по Україні – в межах 4000 кілограмів. Із таким показником, зрозуміло, ми не конкуренти на світовому ринку. Отже, треба прагнути до вищих надоїв, тим більше, що в Україні далеко дешевші корми, аніж, скажімо, в Америці, Європі. Чому це не беремо до уваги?
Є ще одне наболіле: маючи ідеальні корми, ми досить часто неправильно вирощуємо молодняк. Наслідок: низькодійні корови. Це біда! Ще на одній проблемі зупиняється Андрій Дикун, де хоче, як наголосив, навести порядок. Вона така: чим далі від Києва реалізуються ветпрепарати – тим вони досить часто дорожчі. Хто на цьому заробляє – зрозуміло. Хто програє – також.
Але не будемо продовжувати цей «чорний» і добре відомий на селі список. Якщо вже він обнародуваний, то, хочеться сподіватись, «далі буде» все ж на користь села.
Які ж є його ринкові перспективи поміж світових молочних берегів? Бо отой згаданий 1 млн. т експортованого молока – це, свого роду, жменька зернин із великого мішка...
«У світі, - продовжує свою розповідь Андрій Дикун, - потужно займаються виробництвом молока країни Європейського Союзу, США, Індія, Китай, країни Південної Америки. При тому, хоча чимало нарікань на кризу, виробництво молока у світі активно збільшується. Орієнтовно на найближчі 10 років такий прогноз: дефіцит молока у світі становитиме щорічно 5-6 млн. т, адже населення планети збільшується, і цей продукт єдиний, який важливо вживати на користь здоров’ю з дитинства і до похилих літ. Тож на нього зараз є попит, який значно перевищує пропозиції виробників і переробників молока. Відкритий, зокрема, ринок для постачання молока у Китай, бо там нині живе щонайменше 500 млн. мешканців. Піднебесна нині не лише сама збільшує виробництво молока для внутрішнього ринку, але й збільшує імпорт молочних продуктів. Чому ми не на цьому ринку? До нього придивляються чимало країн. Зрештою, помітна тенденція нарощування поголів’я худоби в Європі, Америці, Новій Зеландії, Австрії, Бразилії, Аргентині, Індії. Отже, вони також бачать свої перспективи заробити гроші, експортуючи молоко в ту чи іншу привабливу для експорту країну. Чим гірша тут Україна?»
Проте, як вже мовилось, виробництво молока треба нарощувати, щоб і українцям вистачило, і світ нагодувати. Зможемо? Час покаже.
Валентина ПИСЬМЕННА