Поміж двох ринків – своя правда

27 April, Розділ Тваринництво, переглядів 4 528

Кажуть: «Заблукав поміж трьох сосен»... Щось подібне нині спостерігається і з молочною галуззю України, де чимало невизначеностей, проблем. Хоча світло у кінці тунелю, нехай і надто віддалене від сьогодення, але все ж таки тут бачиться. Оптимістичні і цілком обґрунтовані щодо цього міркування - у голови ради директорів ДП «Мілкіленд-Україна» Анатолія Юркевича.

Повірити у власні сили – велика справа. На недавньому V Всеукраїнському молочному конгресі чимало виступаючих «смакували», наче пікантну подробицю, той факт, що молочне скотарство України після великого застою, розрухи (воістину, наче після Великого Потопу...) все ж таки зробило крок вперед до відродження. Зрозуміти це можна: нарешті дочекались – молочні ріки повертаються до своїх берегів. А звідти, виявляється, не лише вітчизняні, а й закордонні обрії ринків збуту добре бачаться.

- Приємно сьогодні говорити про те, - наголошує Анатолій Юркевич, - що держава нині приділяє все більше уваги відродженню українського молочного скотарства. Відтак тут є вже позитивні зрушення. Але маємо працювати на це ще більше і краще. Адже те, що Україна нині входить у двадцятку потужних по виробленню молока на експорт країн світу – це заслуга всього що кількох (!!!) областей України, де, дійсно, молочне скотарство в шані, й корівники не стоять порожні. Тож такими малими силами можемо поки що щорічно експортувати всього 1 млн. т молока. Відтак на фоні інших країн, де ці показники далеко вищі, ми чи не останні у списку.

Втім, як вважає Анатолій Іванович, у нас є всі передумови виробляти далеко більше молока і для власних споживачів, і для закордонних. Адже в Україні, на відміну від багатьох інших країн, є достатньо земель для вирощування сільгоспкультур для тваринництва, пасовищ, а надто - водних плес, що також не менш важливо для догляду за худобою, виробництва молокопродуктів. При тому на перспективу, по всьому, наше молочне скотарство повторить шлях свого розвитку подібно тому, як це вже відбулось у США, де густота населення на гектар подібна до нашої: людей небагато, а земель вдосталь. За такої ситуації вигідніше мати потужні молочно-товарні комплекси.

корова Отже, ми на початку шляху трансформації ферм із малих у великі. Маємо також більш раціонально робити бізнес на молоці та молочних продуктах. Тобто, чітко розуміти: для чого виробляємо молоко і хто має бути його надійним споживачем. Скажімо, якщо ферми на невеликій відстані від густонаселених міст, селищ – із них простіше, вигідніше збувати молоко споживачам. Для віддалених інша умова виживання: намагатися якнайдешевшим способом виробляти молоко і виготовляти з нього молокопродукцію, ті ж сири, що легше транспортувати на далекі відстані.

Яскравий тому приклад – Нова Зеландія. Тут не прагнуть до високих (8 чи 9 тис. л молока на рік на голову) надоїв. Випасають худобу на пасовищах, отримуючи від корови за рік по 4-5 тис. л молока. Бо його на острові не треба багато. Тож новозеландцям важливо з того молока, що легко дісталось, виробити якісні сир, масло тощо і вигідно реалізувати на зовнішньому ринку попри те, що тут велика конкуренція. І вдається!

А ось у Китаї активно працюють на забезпечення молоком власних споживачів. Тут навіть діє програма «По склянці молока для дитини». Втім, мова не лише про Китай. Населення Землі додається і вимагає цим збільшення виробництва молока. Є така цифра: за останні 14 років його споживання в середньому зросло на 10 млн. тонн.

Які ж ринки для нас привабливі? Зі слів Анатолія Юркевича – Україна нині знаходиться поміж двох великих ринків виробництва молока: Росії, де за рік у середньому його виробляється десь до 30 млн. т, і країн ЄС, де ця цифра – 150 млн. тонн. Хочеться сподіватись, що російський ринок стане знову до нас прихильним і без проблем, що нині, на жаль, поки що мають місце. У країни ж ЄС шлях відкриється, коли забезпечимо нашу молочну галузь належною для експортування молочної продукції законодавчою базою. Така готується і, по-всьому, запрацює на вітчизняного виробника молока вже цього року. Це про оте «світло в тунелі»... З вірою, що далі – буде.

Валентина ПИСЬМЕННА