Вівці мої, вівці…

28 May, Розділ Тваринництво, переглядів 6 182

В Україні упродовж кількох років невпинно скорочується поголів’я усіх свійських тварин. Виняток із цього катастрофічного правила становлять лише кози та вівці. У чому ж секрет популярності цих тварин?

Знайти відповідь на це, здавалося б, просте питання ми намагалися разом із начальником відділу зоотехнії НААН Олександром Костенком. І на його пошуки ми вирушили у Макарівський район, де вже 20 років розведенням овець романівської породи займається у фермерському господарстві «Бах і сім’я» його керівник Наталія Бах.

Корова в українському селі стає рідкістю. За минулий рік поголів’я годувальниць в Україні скоротилося на 51 тисячу. Умовно кажучи, закрилося десять великих ферм. Але навіть поголів’я свиней та птиці, які протягом останніх кількох років зростали, за 2011-й теж скоротилися. За даними Держкомстату, на 1 січня 2012 року свиней в Україні було 7,478 млн. голів, а це на 6,1% менше, ніж на перше січня 2011-го. Кількість птиці за рік скоротилася на 2,1% - до 199,5 мільйонів. Винятком є лише вівці та кози – їх поголів’я нехай лише на 0,5%, але збільшилося (до 1,74 мільйона голів). Фермери вважають, що саме на козах і вівцях можна заробити. У цьому мінімальному плюсі – максимальні резерви: від стабілізації поголів’я галузь переходить до його нарощування. І у цьому – надія на такі племінні господарства, як у Наталії Сергіївни (а їх, як з’ясувалося, по всій Україні лише 90).

Перший репродуктор в Україні

Перегорнувши сторінки історії успіху цього господарства, навіть важко повірити, що все у 1992 році розпочиналося з 1 овечки і 13 га землі, гори літератури і величезного бажання бути успішними у цій справі. А щоб портрет того часу був довершеним, додамо ще одну важливу деталь: за справу бралася… киянка, яка продала квартиру в центрі міста і придбала хатину в Новомирівці. То вже згодом вона перевезе аграрний бізнес у Забуяння, на територію розваленої ферми колишнього колгоспу «Україна», за кредитні кошти викупить три сараї, погасить борги і придбає техніку, яка кульгала у господарстві на дві ноги…

Взяла старт, у який і самій іноді не вірилося: вийти на 3 тисячі поголів’я. На той час у господарстві вже утримувалося 800 племінних овечок. Та сім років тому плани почали сипатися, як карточний будинок: люди почали продавати земельні паї, які до цього у них орендувала пані Наталія. Без землі і такому поголів’ю було тісно на обрізаних випасах, та й сіно треба було по соломині заготовляти.

- Сьогодні господарюємо всією родиною на 13 га фермерських, 68 орендованих випасах і 50 га маємо сінокосів – для 300 тварин вистачає, а от як про збільшення поголів’я подумаю….

- А чому ж провалилися плани у кілька тисяч?

- Продали молодняк, аби перезимувати. Господарство по програмі селекції торік не отримало дотації ні на утримання, ні на збереження поголів’я. Ми щороку отримували кошти під цю програму: у 2008 – 80 тисяч, у 2009 – 90, а у наступному – аж 170 тис. грн. виділили. Сподіваємося, що 2012-й стане поворотним для господарства: беремо курс на збільшення поголів’я до 2 тисяч, а тому племінний молодняк не продаватимемо.

«Бах і сім’я» - постійні учасники аграрних виставок, а тому саме з їхньої ферми взяли початок ще два репродуктори цієї породи в Харкові й Дніпропетровську.

Романівські вівці підходять і на молоко, і на м’ясо, і на руно. Це російська порода. Її унікальність у тому, що окіт відбувається двічі на рік, і вівця може привести за раз 2-5 ягнят. У 2005-му Путін заборонив вивозити овець цієї породи з Росії, та в Україні вони вже знайшли на той час своїх господарів.

Дружнє «бекання» видає голосну отару за кількасот метрів. Підходимо ближче і замість тварин бачимо швидконогі мішки вовни. Давня мудрість вчить: до Миколи не варто сіяти гречку і стригти овечку, а тому вже після 22 травня тут працюватимуть з машинками у руках «перукарі» - діти Наталії Сергіївни, які з дитинства освоїли одразу кілька професій. Старшим мама довіряє техніку: трактор, автомобіль, косарку. Менші – досвідчені чабани.

- Три, а то й більше кілограмів шерсті маємо з кожної тварини, - пояснює господиня. – Є на неї попит і ціна. Ось подивіться: вольтрап, попона для коней, ковдри – це лише початок нової справи, яку освоюємо зі швейним цехом у райцентрі. Лікувальний ефект таких виробів відомий давно, от ми і подумали: а чому б у державі не започаткувати добру справу – при народженні дитини дарувати немовляті таку ковдру? Це, щоправда, лише підказка для державних мужів. І поки на рівні держави над цим будуть думати, у нашому районі бажаючі можуть придбати такі вироби.

Кадри вирішують усе…

На одному з корівників донедавна була прибита вивіска - чи не з таким написом, бува? Наталія Сергіївна його на застала, а от підтримує обома руками, бо сьогодні старі своє відпрацювали, а молодь про село і слухати не хоче. А кадри, на її переконання, - це 50% успіху. Її діти з 6 років приймають окоти, знають, чим годувати тварин. Що стосується практики - вони будь-якого студента аграрного ВНЗ заткнуть за пасок. А от теорія… З цим теж можна знайти вихід: чому б, на думку керівника господарства, не запровадити школу вільних слухачів і надавати освітні послуги через Інтернет? Та й теорія – це далеко не практика, коли рішення варто прийняти за секунду.

Усі її кадри - це діти і їхні друзі, які бажають працювати у господарстві. Сусідським хлопцем Микитою не нахвалиться: добре засвоїв науку у Бородянському аграрному ліцеї, відтак із трактором уже на «ти». Найстарший син Вадим – за бригадира: усьому лад дає, роботу розписує, на завтра планує. Донька Варвара ландшафтний дизайн опанувала і першу свою роботу за будинком представила: альпійська гірка навесні – густа зелень і ніжність квітів.

Данило з однокласником знайшли свою справу: займаються конярством. Табун із 22 скакунів - окраса ферми. Верхові й арабські – вони працюють по господарству і заробляють гроші. Деякі перебувають на утриманні: господарі приїжджають на них покататися у вихідні. На власних хлопці влаштовують змагання. Охочих на вихідні відпочити і покататися верхи за містом вистачає.

Наймолодшому сину Владиславу – 11. Його батьки полюбляли оковиту, а тому Наталія Сергіївна забрала його, відтоді він їй - за сина. Будучи депутатом райради попереднього скликання, працювала у комісії з благодійництва. За власні кошти у селі скважину пробила, обігріла теплом чужу дитину.

Аби господиня не обійшла увагою козу, вона подає свій голос.

- Допомагає Білочка випоювати маленьких ягняток, - хвалить годувальницю.- У 45-60 днів відбиваємо молодняк від вівці. Дорого коштує літр її молока. І не випадково, бо має властивості призупиняти старіння організму, має низький вміст холестерину, підвищує гемоглобін.

Тримають у господарстві свиней - видають на паї і для себе м'ясо мають. Пищать курчата у загороді – восени домашніми яйцями смакуватимуть діти і онук Артур. Екскурсія фермою ввесь час супроводжувалася виступами: дружно підтягували вівці, вимагаючи чергової прогулянки на полі, шипів невдоволено гусак, вибивали копитами гучну мелодію коні, курчата невпинно попискували...

Подвійний виграш

Жителі ферми звикли до гостей, біжать назустріч, готові до спілкування, позують перед фотокамерами. От тільки кортить їм за кілька секунд побігти на випас: трави цієї весни радують густотою. Сюди часто приїздять студенти і викладачі аграрних вузів: діагностику проводять, штучне запліднення, консультують. Куди тепер без науки?

«У 90-х роках минулого століття поголів’я овець в Україні сягало майже 9 мільйонів, - коментує ситуацію начальник відділу зоотехнії НААН Олександр Костенко. - Сьогодні ледь перевалило за мільйон. Традиційно найчисленніші отари випасаються на півдні країни та Закарпатті. Вівчарство з великотоварного перетворилось в дрібнотоварне. У господарствах населення зосереджено 72% поголів’я овець, а 78% сільгосппідприємств утримують 300 і менше голів овець. На одну людину виробляється 0,18-0,19 кг баранини в забійній вазі при фізіологічній нормі для працездатних осіб 2 кілограми.

Отара Частково зупинити спад поголів’я вдалося у 2000-му. І врятували критичну ситуацію 4 постанови уряду. Можливо, і нині галузева програма розвитку вівчарства на період до 2020 року стане тією рятувальною соломинкою, що витягне галузь. Щоправда, програма ще у процесі завершення розробки, а згодом на неї чекає обговорення. Пропозиції і зауваження вкрай потрібні. І перше – від Наталії Бах. Стосується воно землі, без якої розвивати поголів’я неможливо. Вівці люблять випасатися, а тому господарства повинні мати для цього землю. Чому б на державному рівні не створити базу землі, а потім виділяти її для ведення вівчарства? Тут у виграші залишаться всі: не заростатиме бур’янами земля, а вівчарство отримає друге дихання.

Щороку більш уважно до галузі придивляються зарубіжні інвестори, здебільшого з країн Південного Сходу. Представники бізнесу з Саудівської Аравії та ОАЕ приїздили, аби детальніше вивчити ситуацію. Є всі підстави, аби перший проект з виробництва м’яса баранини стартував у найближчій перспективі».

Проглядається вона у дні завтрашньому. А у сьогоднішньому на членів цієї родини чекає ще 2 га городу (не з великого статку), де росте картопля і морква, буряки і помідори, огірки і кабачки – з домашньої грядки все смачніше і без хімії. Органіки вистачає на власний наділ і односельцям виписують.

Щодня ось уже понад 20 років робочий день Наталії Бах починається о 5-ій. Разом із нею поспішають на роботу всі її діти. Вже засмаглі під променями травневого сонця, вони люблять оббивати росу на сріблястій траві, пригоршнями пити повітря, настояне на різнотрав’ї. Хіба захочеться проміняти таку красу на життя у місті?

Вікторія ЛЯХОВЕЦЬ