ХЛІБ НАШ НАСУЩНИЙ

28 March, Розділ Weekend, переглядів 9 384

Упала крихта ненароком – підійми, поцілуй – і в ротик, аби тебе злидні не їли, – вчили діточок наші предки. Для них хліб був чи не найбільшою святинею, ніколи не купувався – аби на нього не перейшов чужий дух. Випікався тільки круглої, як сонце, форми, бо сонце і хліб – то є два найголовніші крила, на яких тримається людське життя.

Випікали хліб зазвичай щосуботи. За тією випічкою і весь наступний тиждень мов би програмувався: вийде хліб гарний і смачний – щаститиме у будь-яких справах, вдасться глевкий – на сльози, гризоту, потрісканий – якась новина надійде в хату, підгорить – так і чекай смутку...
За процесом випікання, як за священнодійством, дуже любила спостерігати малеча: ось дістають із печі мамину хлібину, татову, бабину і дідову, і, нарешті, паляниці кожному з дітей... І пливе селом найсмачніший на світі хлібний дух...
Обов'язково випікали кілька додаткових хлібин – «на позику», бо давати від хлібин персональних – відвести щастя від хати.
Так само за якістю випічки хрестинних та весільних калачів намагалися передбачити долю новонародженого чи подружжя. По пасках Великодніх – міру добробуту, калачах Різдвяних – врожайність...
Урожай, чи хліб, тримав на світі людину, тому за нього відправляли великі молитви до угодників Божих – Юрія, Петра, Луки, Іллі, а без маминого благословення не сіялось і не оралось.
У будні на столі лежав житній хліб (усе зі столу прибиралося, а хліб мав стояти) – щоб не переводився. Пісний, житній, із темного борошна грубого помолу – пекли його на Святвечір, чи коли дитину випроводжали на свій хліб (відлучали від материних грудей) – «аби дитині не хотілося панського (тобто легкого) хліба»...
Паски (калачі) випікалися пишними – з найбілішого борошна та скорому. На Великдень ходили у гості з пасками: чоловік заходив до хати з двома великими калачами, жінка – з маленькими та писанками, якими обдаровувала дітей...
Хлібом супроводжували дитину до хреста, щоб не безхлібною була доля. По хрещенні у церкві хліб дарували хрещеним батькам, бо ті відтепер несли відповідальність за дитину перед Богом.
Хлібом виряджали з дому молоду – на достаток та на багатство. До хліба вона схиляла голівоньку, коли клали на неї батьки барвінковий віночок – «аби мала таку ж нев'янучу силу і міць». Калачі молодята дарували своїм весільним батькам, бо відтепер самі ставали ними у новоствореній родині.
Хлібом виряджали в останню путь: «те, до чого муку свою доклав, коло чого робив, йде напослідок з тобою».
Оскільки все у нашому житті супроводжується словом, так і хліб оповивався легендами, приповідками, повір'ями, піснями.
Якщо першу хлібину з нового врожаю не подаруєш людям – «гризтимуть тебе злидні». Якщо хліб для ритуальних подій пектиме людина з поганою славою – все негативне перейде на хліб, а відтак і на тих, для кого він призначений...
Спочатку наші предки пекли для цих оказій гарний круглий буханець, викладаючи на тісті візерунок у вигляді сонячного кола з промінцями, а в середині – хрест. Згодом стали випікати хліб у формі колосу – «аби поле гарно родило». Так з'явився калач. Переплітали його хрестом, адже він Богом преблагословенний... Із залишків тіста пекли дітям голубів, щоб росли добросердними.
Коли молода приходила до молодого, вона повинна була накрити стіл своєю, власноруч витканою скатертиною (аби ніхто не мішався у її справи), розкласти чотири тарілки по кутах, дві – на середині – «аби рід чоловіка її благословив». На кожну тарілку клала маленькі, як булочки, калачики – обіцянка, що буде хата в порядку, в достатку...
Хліб для урочистих подій, поки не було металевих форм-бляшаночок, викладали у плетені кошики, щоб він ріс і тримав форму. А перед тим, як мали садовити у піч – перекладали на лопату, посипану борошном...
Якщо хліб дуже вже обгорів – треба негайно святити хату – «бо з печі дивляться очі нечистої сили».
Хлібом-сіллю зустрічали на порозі незнайомих гостей – щоб зло від них бува не зайшло в хату: добром ніби його відбивали (тут хліб – як оберіг від лиха). Господиня з хлібом у руках завжди була у народі символом достатку.
Звісно, в сучасних магазинах можна придбати хліб на будь-який смак – немає потреби жінці витрачати час, та й уміння, якщо відверто, багато кому бракує. Але той, хто хоча б раз куштував справжній домашній хліб, погодиться, що нічого смачнішого на світі годі шукати...

Олена ЛОБЕНКО