Миколаївські святки

16 December, Розділ Weekend, переглядів 5 925

У народі кажуть: «у грудні, що не день, то празник». Так воно і є. Народних свят особливо багато від Варвари, що припадає на 17 грудня. Далі - Сави – 18 грудня, Миколи – 19-го, Андросія – 20-го, Ганни – 22-го...

Від Варвари день поступово збільшується, «повертає на весну». Тому здавна говорили: «Варвара ночі урвала і дня приточила на макове зерно». Чи не тому за традицією дівчата готували у цей день вареники з маком? В цей день колись також варили кутю і узвар, «щоб хліб родив і садовина рясніла». А оскільки Варвари вважалося жіночим святом, то відзначали його саме представниці «слабкої статі». Збираючись гуртом, вони готували смачні вареники і запрошували на вечерю парубків. А ті в свою чергу несли свої смачні пригощання – наливку чи медовуху.

Уявімо: на святково прибраних столах парують, дурманячи голови голодним юнакам, пухнасті, щиро приправлені маслом або ж сметаною вареники. Як тут втриматися від спокуси проковтнути з десяточок! Та хлопці не поспішають, бо ж, як кажуть, «вареники – страва не звичайна». В нашому випадку це дійсно так. Справа в тім, що за традицією дівчата готували так звані «ліві» вареники, начиняючи їх клоччям, бавовною або ж борошном. Такі вареники звалися «пирхунами» - бо борошно з них пирхало у всебіч. Можете собі уявити, як такому хлопцеві, якого потім охрещували пирхуном, діставалося від інших... Сподіваюсь, що вареники, якими пригощатимуть вас, шановні, будуть без подібних сюрпризів.

В деяких місцевостях України продовжувалися цього дня властиві для грудневих свят гуляння і ворожіння. Зокрема, дівчата загадували на свою долю: клали у воду зрізані гілочки вишні й спостерігали за ними до Різдва. Якщо вони розцвітали за цю пору, це передбачало щастя і швидкий шлюб.

І до сьогодні Св. Варвару дуже шанують не лише в Україні, а й в інших країнах Європи. Представники важких і ризикованих професій - пілоти, водії, військові – перш, ніж відправитися в подорож, неодмінно беруть з собою іконку Святої. Шахтарі-гірники теж не опускаються в забій без образка Св. Варвари, благаючи її про свою безпеку.

Якщо Варвари вважалося жіночим святом, то Сави було позначено чоловічими обрядодіями. Колись цього дня оригінально справляли іменини ті, кого звали Савами. Рано-вранці однолітки сходилися до іменинника і, пощипуючи його за вуха, пропонували сісти на ослін, застелений кожухом. Потім гуртом піднімали хлопця під стелю і тричі підгутнувши (звідси термін «гутати»), вимагали відкупного, погрожуючи кинути

alt додолу. Звичайно ж, наляканий господар щедро частував «гутальників».

Усі три празники – Варвари, Сави та Миколи, що «гледіли одне одного», бо йшли впритул, звуться в народі миколаївськими святками. До Миколая ж селяни ставилися з особливою повагою, бо «він другий після Бога заступник на землі».

Зимовий Миколай здавна вважався покровителем усіх бідних і знедолених, землеробства і тваринництва, земних вод, на яких рятував дітей. Саме тому майже у кожній хаті поруч із Божими образами й нині неодмінно стоїть ікона Миколая Чудотворця. Зображували його зі світськими рисами – ласкаве, добре обличчя з великою сивою бородою, великі світлі очі, що неначе випромінюють тепло. Саме цей образ присутній в усіх переказах про Чудотворця, котрий творив на землі безліч добрих справ.

Звеличезним нетерпінням чекали Святого Миколая діти. Адже у давнину відомих усім дідям Діда Мороза чи Санта Клауса не існувало. Їх вигадали минулого століття, коли намагались дати людям ідеологію, яка би замінила їм віру в Всевишнього. Та завдяки багатовіковим традиціям із сердець людських і їхніх звичаїв не вдалося витруїти віру в доброго дідуся, який дарував дітям іграшки, книжки і солодощі, згадувавши все те добре, що зробив протягом року малюк. Про Святого Миколая у чемних діток була навіть спеціальна приповідка:

Мамусеній господині, що порядок любить все

Даруночки несу нині, бо дитина на них жде.

Ой, голубко, моя крале, слухай маму все свою -

То не тільки книжку й лялю, а й цукерок принесу!

Тож діти свято вірили в існування доброго захисника і намагалися не гнівити «діда Миколая», який знає про все.

Святий Миколай, як відомо, у IV столітті був єпископом у м. Мирі (Мала Азія, давня Лікійська провінція). З давніх оповідань про Святого відомо, що народився він у місті Патарі. Побожні батьки дбайливо виховували свого сина в християнському дусі. Після передчасної їх смерті Миколай вирішив передати успадкований маєток на діла християнської любові. Саме тоді один патарський громадянин, утративши всі свої гроші, хотів пустити своїх дочок на розпусну дорогу. Щоб допомогти цій родині, юнак підкинув потайки до їхньої хати мішечок золота. Так він зробив тричі й зберіг чесне ім’я родини.

Згідно усім переказам, Св. Миколай помер у Мирі, де над його гробом поставили церкву і відзначають окреме свято на його честь. Всі християни вшановують його та просять у нього опіки.

alt Кожному з нас день Святого Миколая дає можливість хоча б один день побути дитиною. Маленькими ми писали листи доброму чарівникові й клали їх на підвіконня, щоби пташки чи янголи попрацювали поштарями. А потім намагалися не заснути і не пропустити той момент, коли Миколай постукає у двері. Та це ніколи не вдавалось, а от подарунки з'являлися завжди вчасно...