НІЧНА ФЕЄРІЯ МАЛАНКИ

26 January, Розділ Weekend, переглядів 5 680

Є серед цих населених пунктів, де збереглися давні фольклорні традиції, одне село. Тут не лише дотримуються отих традицій, а й додають їм в останні роки нових рис. Тут, у с. Горошова Борщівського району на Тернопільщині раз на рік, у ніч з 13 на 14 січня, село змінює обличчя.

Мало не кожен селянин переодягається у заздалегідь приготовлені костюми, прилаштовує маски і виходить на вулицю. І є щось містичнохвилююче в оцьому масовому дійстві. Поволеньки з усіх закутків люди йдуть, їдуть, чимчикують, пересуваються на велосипедах, підлаштованих до їзди взимку, саморобних дивомеханізмах, ходулях, а хто не може від старості йти сам, того несуть до центру села.

Там, пізно ввечері, розпочинається те, на що вони чекали весь рік - празник Маланки...

...Горошову називають своєрідною нічною «столицею» Маланки. Саме нічною, бо Маланки в селах триває вдень, а в Горошові - у вечірньо-нічний час тільки розпочинається і триває аж до ранку.

Люди тут заможні. Дністровський каньйон зі своїм мікрокліматом дозволяє вирощувати всіляку городину, особливо помідори. У велетенських теплицях селяни збирають чималі врожаї. Є зиск працювати усій родині. Тож коштів вистачає і на господарство, і на те, щоб згодом, уже напередодні старого Нового року, вигадати й виготовити власноруч оригінальний костюм чи гігантську фігуру якогось містичного героя.

Та, напевно, чи не найголовніше - правильно одягнути головний персонаж дійства – Маланку. Це має бути підліток, парубок, якого переодягають в дівочий одяг. Кожен гурт, де одягають свою Маланку, має і свою територію. Домотканні крайка, запаска, стрічки-бинди, пруг - на голову, коралі-цьомки, віточка шпарагуса, маса усіляких намистин, паперових

alt руж-троянд – це не повний перелік того, у що вдягають Маланку.

Одразу вам і не побачити - як саме «водять Маланку» в Горошовій. Ще далеко, за 5 чи більше кілометрів до села, вас перестрінуть місцеві парубки, переодягнуті в «даїшників», козаків із мушкетами та гарматами і вимагатимуть «митний збір». І як його не дати, ту символічну плату за проїзд, аби потрапити на сільський празник? Невдовзі захопить вас вир, людський вихор і станете ви частинкою сільського карнавалу, який зветься просто – Маланка.

Щороку центральною фігурою свята є певний символ. Цього, згідно зі східним календарем, це – Тигр. Аж ось вони, велетенські, до п’яти метрів заввишки фігури поволі випливають на сільський майдан. Їх може бути кілька, виготовлених з різноманітних матеріалів – пінопласту, старих автомобільних шин, залишків поліетиленової плівки, шматків полотна. Головне, аби вийшло все не стільки досконало, як весело і оригінально!

Не ображайтеся, якщо вас, жартуючи, візьмуть під руки «пірати», обнімуть «сніжинки» зі щетиною на щоках чи полоскоче «козак» із довжелезними приклеєними вусами. Та й коли раптом хтось гаркне під вухо, не дратуйтеся: то щось страшне рогате й волохате, з великими очиськами дякує вам за те, що ви сюди приїхали.

…Йдуть і йдуть колони, здійснюючи коло пошани на центральному майдані. Звивається в ритмі танцю ота людська різнокольорова ріка, береги якої - глядачі, переважно з сусідніх сіл, далеких і близьких міст, де вже чули і хотіли самі побачити, що ж то воно таке, ота «горошівська Маланка»?

А що то за знайомі обличчя? Ой леле, невже сюди приїхали імениті політики – президенти і прем’єри, «начальники» партій, керівники виборчих штабів? З юрби лунають ну дуже сміливі репліки на адресу політика, олігарха, в якому й важко

alt впізнати Миколу з сусідньої вулиці чи Степана з околиці. Все зуміли відобразити учасники карнавалу, вдаючись до гострих жартів, галицького гумору та сміливих реплік...

Лоскоче ніздрі запах шашликів, смажена ковбаска по-горошівськи, в якій «у сантиметрі ковбаси – сантиметр м’яса», зваблює вас і ви жадно смакуєте той справжній витвір кулінарного мистецтва. І не відмовляйтесь, якщо вам наллють келишок «натурпродукту». Скуштуйте, якщо ви не за кермом. І не забудьте спробувати юшки зі щупака, що ще з ранку плавав у Дністрі. О, то особлива юшка! З перцем, лавровим листком, зі шматком домашнього півня, шматочками барабольки, морквиці, петрушки і «кількома» грамами тутешньої домашньої горілки, себто – самогону, вигнаного, як кажуть, «не на продаж», а для себе чи гостей, таких як ви, наприклад.

І вже десь далеко за північ вас починає гризти думка: а де ж, власне, Маланка, героїня, задля якої й організовано це свято? Вона з’явиться згодом, десь після третьої ночі. І Маланок у Горошові буває шість-сім. Розцяцьковані, підкреслено цнотливі, у барвистих хустинах і спідницях. Парубки в оточенні «наречених» чинять, як тут кажуть, різноманітні «геци» або «грають вар’ята»: вони можуть зайти до будь-якої домівки, наробити в хаті переполоху, щось та й десь вимастити чимось, розлити воду, розсипати збіжжя. Все це нині можна, бо то – Маланка!

Дихає, вирує, живе своїм самобутнім життям сільський майдан… Водночас, разом із показним «плачем» героїнь і «суперменством» героїв телесеріалів, майдан не позбавлений суто українських, галицьких рис зимового дійства. Народні, фольклорні персонажі у цьому велелюдді своєю появою нагадують: витоки Маланки – в далеких українських традиціях, які зуміли зберегти жителі Горошової...

Вже десь під ранок багатоголоссям зазвучать у зимовому небі здравиці. За щасливий Новий рік, за радість у родинах, за те, щоб добре вродили помідори і риба в Дністрі не переводилася. І щоб усі, хто прийшов сюди, дожили до наступної Маланки та зібралися знову на свято у галицькому селі на межі Тернопільської та Чернівецької областей, в отому своєрідному духовному епіцентрі Прикарпаття, де є одне на всіх захоплення – феєрія нічної Маланки...

Олег СНІТОВСЬКИЙ,

Тернопільська область