ЩАСЛИВЕ ПРЕОБРАЖЕННЯ АЛЛИ ПРЕОБРАЖЕНСЬКОЇ

05 February, Розділ Weekend, переглядів 4 367

Коли людина знаходить свій творчий шлях, та ще й можливості зректися околичних доріг, щоб не блукати манівцями, - це завжди радісно.

Алла Преображенська від перших своїх виставок у центрі Києва, на вулиці Костьольній, полюбилася глядачам саме радісним сприйняттям світу. Легка на підйом і допитлива, молода художниця кілька років тому з туристичною фірмою об”їхала найпопулярніші в мистецьких колах країни Європи, щоб вилити яскраві враження на полотні і поділитися з нами.

Тепер художниця не менш романтично пише Львів і рідну Білу Церкву, де відкрила першу в місті власну галерею, і часто ніби очима квітів розглядає мирний краєвид обіч Одеської траси або ж глядача, котрий над квітами зазирає вдалечінь, де одноповерхові будиночки за соняшниковим полем наче гріються на сонці, не заступаючи нам небес.

Художниця любить маленькі вулички, куточки старого міста з притаманними цій старості деталями: поштовими скриньками на стіні подвір’я, як то було ще в повоєнні роки, в другій половині ХХ сторіччя, булькастим зеленим автомобілем, схожим на мильницю серед квітів і сонячних плям на асфальті, дерев’яними сходами за арочним входом і парасольками на розі, де люди очікують автобус або таксі…

Іноді Алла Преображенська знову пише Венецію, не уподібнюючись іншим художникам, адже її переповнюють почуття, котрі не бувають у різних людей однаковими. Або – міст через Сену над плином води, котра уповільнена часом. І здається іноді, що саме Олександрійський парк поблизу Білої Церкви надихнув її бачити прекрасне всюди, де б вона не бувала.

Втім, яскрава соковита палітра поступається - подібно до монотипій, художниця зображує круговерть танго в дивному ракурсі: наче її душа піднялася і зверху спостерігає пристрасний, шалений рух. Наче на архівній світлині із коричневого й білого виникає зображення, проте картини Алли Преображенської аж ніяк не подібні на фото: рухи її вільні й невимушені, вони не прагнуть зафіксувати реальність як вона є, а фіксують образ цієї реальності, побачений уважним і прискіпливим поглядом.

Серед найбільш улюблених жанрів художниці – натюрморт. Вона грається кольором, коли пише біле на білому, відтіняючи об’єм посудин світлом і темною шкуринкою граната, що лежить поряд. І замаскований на світлому тлі білий кіт медитаційно позирає вбік, сповнений гідності й непричетний до нашого марнославства. Звісно, це не той Мурчик-розбишака, який полюватиме три дні на хитру мишу чи ганятиме горобців під стріхою. Це – наче Сфінкс, який ставить загадки, випробовуючи людський розум.

Але в другому приміщенні галереї на Вокзальній, 3 в Білій Церкві, де можна випити зеленого чаю або кави, обираючи подарунок собі чи

alt близьким, помітили інший сюжет в анімалістиці Алли Преображенської: на підвіконні один навпроти одного мирно сидять нахохлені кіт і голуб в очікуванні людської уваги. Вони не суперники і не природні антагоністи – просто доля у них подібна. Такі несподівані для радісного імпресіонізму художниці теми видають її великий творчий потенціал і поза межами декоративних панно і полотен, покликаних радувати людську душу здобутками світової архітектури чи невичерпною красою сільських краєвидів.

Алла Преображенська одухотворює львівський трамвай і увічнює юний цілунок серед тихої вулички міста Лева, вона пише центральну площу в різні години дня, і глядач навчається цінувати життя кожної миті, помічаючи прекрасне в його постійній оновлюваності. Художниця щедро підность оберемки живих рослин на передньому плані глибоких сільських краєвидів і пише портрет мака, що пробився через бруківку. Вона дає оголеним деревам помилуватися своєю гнучкою стрункістю у водній гладіні серед листопада і творить драматичну “Сагу про дерева” для нової виставки в Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки в Києві.

Її майстерня поряд, в галереї. Денне світло падає на мольберт і ніби починає танути сніг, обтяжений лютневим сонцем на її картині, а ось уже інший підрамник підставив ґрунтоване полотно, очікуючи на дотик мастехину. Сьогодні художниця, чиї твори зберігаються в приватних колекціях багатьох країн, пише нові картини циклу “Пори року” для персональної

alt виставки у залах Українського фонду культури. Вона любить своє місто – Білу Церкву - і одухотворює мистецькою працею звичайну вуличку серед привокзальних п’ятиповерхівок.

В галереї Алли Преображенської завжди є відвідувачі. Адже приємно посидіти і помріяти серед чудових краєвидів, бо сусідять поряд місцинки європейських столиць і куточки Білої Церкви, яка, якщо вірити плакатам при в’їзді до міста, налічує 977 років. Із кожної далекої мандрівки, без яких рідко обходиться справжній художник, Алла Преображенська завжди повертається додому, щоб зробити трошки кращим настрій городян і тих жіночок, котрі привозять у місто на продаж смачні скарби. Їхні гарбузи і кошики також надихають майстриню, і безпомилково досвідчені колекціонери обирають серед розмаїття картин саме цей стильний і правдивий натюрморт, який принесе в домівку спокій, любов і достаток.

Ганна КОЗАЧЕНКО,

член правління Українського фонду культури